ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2009 р.
№ 45/201
( Додатково див. постанову Київського апеляційного господарського суду (rs3372404) )
Вищий господарський суд України у складі колегії:
головуючого - судді Гончарука П.А.,
суддів: Малетича М.М.,
Могил С.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Херсонський бавовняний комбінат" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2009р. у справі № 45/201 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Херсонський бавовняний комбінат" до Відкритого акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк", треті особи: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, про визнання частково недійсною кредитної угоди,
за участю представників:
Позивача:Прокопенко Я.Ю., довіреність № 5-05/331 від 17.09.2008р.,
Відповідача: не з’явився,
Третя особа 1: не з’явився,
Третя особа 2: Самойленко А.В., довіреність № 31-28030-02-2/21
від 25.09.2008р.
В с т а н о в и в :
Відкрите акціонерне товариство "Херсонський бавовняний комбінат" (далі –ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат", Позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк" (далі –ВАТ "Державний експортно-імпортний банк", Відповідач), з урахуванням доповнень до позовних вимог, про визнання недійсною Кредитної угоди №01/04-159 від 11.11.1997р., з моменту її укладення, в частині: п. 2.15 ст. 2 (Визначення термінів), ст. 4 (Предмет угоди та цілі кредиту), п. 10.3 ст. 10 (Порядок нарахування та сплати плати за надання гарантії та кредиту), п. 11.2 ст. 11 (Порядок нарахування і сплати пені за прострочені платежі), п. 11.3 ст. 11 (Порядок нарахування і сплати пені за прострочені платежі), пп. 12.3.2 п. 12.3 (Позичальник зобов’язується) ст. 12 (Обов’язки та права сторін), а також, про визнання недійсними: Доповнення № 1 від 06.04.1998р. до Кредитної угоди №01/04-159 від 11.11.1997р. в частині п. 2.9, п. 2.19, п. 10.1 ст. 10 (Порядок нарахування та сплати плати за надання гарантії та кредиту), п. 11.1 ст. 11 (Порядок нарахування і сплати пені за прострочені платежі), пп. 12.1.3.2 п.п. 12.1.3, 12.1 та пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 (Обов’язки та права сторін) і Доповнення № 2 від 21.09.1998р. до Кредитної угоди №01/04-159 від 11.11.1997р. в частині п. 10.1 про надання гарантії.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.09.2008р. до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача було залучено: Кабінет Міністрів України (далі –КМУ, Третя особа 1) та Міністерство фінансів України (далі –МФУ, Третя особа 2).
Рішенням господарського суду м. Києва від 05.12.2008р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2009р., у задоволенні позовних вимог ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат" відмовлено.
У поданій касаційній скарзі Позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши пояснення представників Позивача та Третьої особи 2, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 19.09.1996р. між Кабінетом Міністрів України, представленим Міністерством фінансів України та Державним експортно-імпортним банком України було укладено Агентську Угоду, згідно умов якої Кабінет Міністрів України доручив, а Державний експортно-імпортний банк України (Фінансовий Агент) прийняв на себе обов’язки виконувати агентські (посередницькі) функції по залученню зовнішніх кредитів та наданню позичальникам внутрішніх кредитів, повернення яких іноземним кредиторам гарантовано Кабінетом Міністрів України (п. 2.1. Агентської Угоди).
В подальшому, Кабінетом Міністрів України 21.08.1997р. було видано Розпорядження № 464-р, яким ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат" визначено позичальником кредиту за програмою Міністерства сільського господарства США РL-480 для закупівлі бавовни, а 21.11.1997р. було прийнято постанову № 1299 (1299-97-п) "Про реалізацію програми Міністерства сільського господарства США "РL-480" Тіtlе І на 1997 фінансовий рік", якою, з метою своєчасної реалізації Договору про продаж сільськогосподарських товарів від 25.07.1997р., укладеного між Міністерством промисловості України та Товарно-кредитною корпорацією США, було доручено:
- Державному експортно-імпортному банку України (правонаступником якого є ВАТ "Укрексімбанк") укласти з ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат" угоду про умови і порядок обслуговування кредиту в сумі 10 млн. доларів США, який залучається зазначеним товариством для закупівлі бавовни в рамках програми "РL-480" Тіtlе І на 1997 фінансовий рік з погашенням та обслуговуванням цього кредиту на умовах самоокупності, після укладання цим товариством з Міністерством фінансів угоди про порядок відшкодування видатків державного бюджету, які можуть виникнути внаслідок виконання Кабінетом Міністрів України гарантійних зобов’язань;
- Міністерству фінансів передбачити в угоді з ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат" комісійну винагороду за надання гарантії Кабінету Міністрів України в рамках кредитного проекту, яким передбачається реалізація програми Міністерства сільського господарства США "РL-480" Тіtlе І на 1997 фінансовий рік, у розмірі 1 відсотка річних сум гарантії.
Також, 31.10.1997р. між Міністерством фінансів України, від імені Кабінету Міністрів України, як гарантом, та ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат", як позичальником, було укладено Угоду про порядок відшкодування витрат державного бюджету, які можуть виникнути внаслідок виконання гарантійних зобов’язань.
Вказана Угода укладена на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.1997р. № 414 (414-97-п) "Про впорядкування залучення іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу" та передбачає, що в разі виникнення витрат державного бюджету на виконання гарантійних зобов’язань гаранта по поверненню коштів, за рахунок яких надавався кредит, позичальник зобов’язується відшкодувати ці витрати на умовах, викладених в угоді.
Відповідно до п. 6.4 зазначеної Угоди, вона вступає в силу з моменту підписання, уповноваженою Кабінетом Міністрів України особою, гарантії Кабінету Міністрів України в забезпечення зобов’язань ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат" по поверненню кредиту.
Крім того, 11.11.1997р. між Державним експортно-імпортним банком України, який діяв від імені та за дорученням Кабінету Міністрів України, як Кредитор, та ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат", як Позичальник, було укладено Кредитну угоду № 01/04-159 (далі –Кредитна угода), а 06.04.1998р. та 21.09.1998 року –доповнення, відповідно, № 1 та № 2 до неї.
30.03.1998р. між Міністерством фінансів України, яке діяло від імені Держави, та ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат" була укладена нова Угода про порядок відшкодування витрат державного бюджету, які можуть виникнути внаслідок виконання кредитних зобов’язань Кабінету Міністрів України, згідно п. 3 (п.п. 3.1) якої, в разі виникнення витрат державного бюджету на виконання кредитних зобов’язань кредитора по поверненню коштів, за рахунок яких надавався кредит, позичальник зобов’язується відшкодувати ці витрати на умовах, викладених в Угоді.
При цьому, п. 6.5 останньої передбачалось, що з моменту вступу її в силу, угода про порядок відшкодування витрат державного бюджету, які можуть виникнути внаслідок виконання гарантійних зобов’язань Кабінету Міністрів України від 31.10.1997р., вважається недійсною.
Предметом спору у даній справі є вимоги Позивача про визнання частково недійсною, з моменту укладення, Кредитної угоди №01/04-159 від 11.11.1997р. та доповнень до неї, з тих підстав, що її окремі частини (п. 2.15 ст. 2 (Визначення термінів), ст. 4 (Предмет угоди та цілі кредиту), п. 10.3 ст.10 (Порядок нарахування та сплати плати за надання гарантії та кредиту), п.11.2 ст. 11 (Порядок нарахування і сплати пені за прострочені платежі), п.11.3 ст. 11 (Порядок нарахування і сплати пені за прострочені платежі), пп.12.3.2 п. 12.3 (Позичальник зобов’язується) ст. 12 (Обов’язки та права сторін), п. 2.9, п. 2.19, п. 10.1 ст. 10 (Порядок нарахування та сплати плати за надання гарантії та кредиту), п. 11.1 ст. 11 (Порядок нарахування і сплати пені за прострочені платежі), пп. 12.1.3.2 п.п. 12.1.3, 12.1 та пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 (Обов’язки та права сторін) Доповнення № 1 від 06.04.1998р., а також, п. 10.1 (Про надання гарантії) Доповнення № 2 від 21.09.1998р., не відповідають актам цивільного законодавства, зокрема, Постанові КМУ №414 від 05.05.1997р. (414-97-п) "Про впорядкування залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується КМУ, вдосконалення та залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу", а також Постанові КМУ № 1299 від 21.11.1997р. (1299-97-п) "Про реалізацію програми Міністерства сільського господарства США "PL-480" Title I на 1997 фінансовий рік.
Суд апеляційної інстанції встановивши, що неприйняття КМУ рішення про надання іноземному кредитору гарантії для забезпечення виконання Позивачем зобов’язань щодо повернення іноземного кредиту, не є підставою недійсності положень кредитної угоди, якими сторони передбачили плату за надання гарантії КМУ; положення Постанови КМУ № 414 від 05.05.1997р. (414-97-п) "Про впорядкування залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується КМУ, вдосконалення та залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу" не пов’язують факт надання/ненадання такої гарантії з можливістю передбачити сторонами кредитної угоди в її умовах відповідність положень, про недійсність яких заявляє Позивач; оспорювані пункти (частини) кредитної угоди № 01/04-159 від 11.11.1997р. та Доповнення №№ 1, 2 до неї в частині оспорюваних положень, не суперечать Постанові КМУ № 414 від 05.05.1997р. (414-97-п) , оскільки жодних вимог щодо неможливості погодження в договорі умов щодо порядку нарахування, сплати за надання гарантії та кредиту, положення Постанови не містять, у зв’язку з чим, дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсною оспорюваних частин (пунктів) Кредитної угоди та доповнень до неї, а тому рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат", залишив без змін.
Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій в повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального Кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ), були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.
Відповідно до роз’яснень, викладених у п.п. 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976р. "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
В даному випадку, як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанції, Кредитну угоду № 01/04-159 від 11.11.1997р. було укладено між Державним експортно-імпортним банком України, який діяв, як кредитор, саме від імені та за дорученням Кабінету Міністрів України, з однієї сторони, та ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат", як позичальник, з іншої.
При чому, як зазначалося в самій Кредитній угоді, підставою для її укладення (п. 1.) були: Міжурядова угода між Міністерством промисловості України та Товарно-кредитною корпорацією США від 25.07.1997р. про продаж сільськогосподарських товарів, яка укладена в рамках програми PL-480 на 1997 рік; розпорядження КМУ № 464-р від 21.08.1997р. (464-97-р) , про визначення ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат" позичальником по кредиту за програмою Міністерства сільського господарства США PL-480 на 1997 рік; рішення Валютно-кредитної ради КМУ від 04.09.1997р. (п. 4 протоколу № 32/87) "Про визначення американських агентів по придбанню та перевезенню бавовни, банку-агенту по обслуговуванню програми Міністерства сільського господарсьтва США PL-480 на 1997 рік та механізм використання та погашення зазначеної програми"; рішення Валютно-кредитної ради КМУ від 28.10.1997р. (п. 2 протоколу № 35/90) "Про доцільність відкриття акредитивів за кредитною програмою Мінсільгоспу США PL-480 на суму 10 млн. доларів США, що залучаються ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат" для закупівлі бавовни".
В той же час, відповідно до ст. 237 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчиняти правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Крім того, статтею 239 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє.
За таких обставин, кредитором по вказаній кредитній угоді, оспорювані частини якої, разом з додатками до неї, просив визнати недійсними Позивач, фактично виступав саме Кабінет Міністрів України, від імені та за дорученням якого виступав Державний експортно-імпортний банк України.
Більш того, як зазначалось вище, у поданій позовній заяві Позивач, як підставу для визнання недійсною частини Кредитної угоди, та додатків до неї, посилається на її невідповідність актам цивільного законодавства, а саме: Постановам Кабінету Міністрів України № 414 від 05.05.1997р. (414-97-п) та № 1299 від 21.11.1997р. (1299-97-п)
В той же час, згідно ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі –позивачами і відповідачами можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного права чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред’явлено позовну вимогу.
З огляду на таке, Кабінет Міністрів України повинен був виступати по даному спору саме відповідачем по справі, з необхідним для цього обсягом прав та обов’язків, передбачених ст. 22 ГПК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 24 ГПК України, господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.
При чому, ч. 3 ст. 24 ГПК України передбачає, що про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.
Разом з цим, суд першої інстанції при вирішенні даного спору не з’ясував –чи є ВАТ "Державний експортно-імпортний банк" належним відповідачем по даній справі і, всупереч приписів вказаних норм матеріального та процесуального права, обмежившись залученням Кабінету Міністрів України тільки в якості третьої особи по справі, яка не заявляє самостійних вимог на пердмет спору на стороні відповідача, вирішив спір.
В той же час, суд апеляційної інстанції не звернув на вказані порушення суду першої інстанції, залишивши без змін рішення останнього.
За таких обставин, рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2008р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2009р. не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому такі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи, слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з’ясувати характер і підстави виникнення спору, дійсні права та обов’язки сторін, і в залежності від вставленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 1119, 11112, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Херсонський бавовняний комбінат" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2008р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2009р. у справі № 45/201 скасувати, а справу передати на розгляд суду першої інстанції.
Головуючий - суддя Гончарук П.А.
судді: Малетич М.М.
Могил С.К.