У липні 2006 року позивач –Відкрите акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" (надалі - ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча") звернувся до господарського суду з позовом до Донецької обласної державної адміністрації про відшкодування збитків від перевезення у 2005 році пільгових категорій пасажирів у сумі 788 537,10 грн. на підставі договору № 122-20/8144 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 05.10.2004.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що відповідно до Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) та Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176 (176-97-п) , збитки пасажирського перевізника від пільгових перевезень та від перевезень за регульованими збитковими тарифами повністю компенсуються за рахунок коштів відповідних бюджетів, оскільки законодавством не передбачено звільнення органів місцевого самоврядування від відшкодування автоперевізникам збитків, пов'язаних з перевезенням пасажирів пільгових категорій.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.11.2006 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Новоазовської районної державної адміністрації.

Справа розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду м. Києва від 17.09.2008 у справі № 14/443-9/182 (суддя Жирнов С.М.) у позові відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2008 до участі у справі судом залучено в якості відповідача-2 - Головне управління Державного казначейства у Донецькій області.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2009 (колегія суддів: Шипка В.В.–головуючого, судді –Борисенко І.В., Євсіков О.О.) рішення господарського суду м. Києва від 17.09.2008р. у справі № 14/443-9/182 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами, позивач - ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та порушені процесуальні норми, що призвело до прийняття незаконних та необґрунтованих судових актів.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю –доповідача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з Роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. п. 1, 6 постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або, виходячи із загальних засад законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення та постанова відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Судами встановлено, що між позивачем –ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" (як перевізником) та відповідачем –Донецькою обласною державною адміністрацією (як замовником) укладений договір на перевезення пасажирів автомобільним транспортом № 122-20/8144 від 05.10.2004, за умовами якого, замовник надає перевізнику право на перевезення пасажирів на маршрутах загального користування Новоазовськ (АС) –Маріуполь (АС) у звичайному режимі, кожного дня, рейсом (ах) № 8609, 8610, 8611, 8612, 8613, 8614 з 05.10.2004 по 05.10.2007, вартість однієї поїздки коштує 3,00 грн., з урахуванням ПДВ без станційного збору; перевізник забезпечує перевезення пасажирів на умовах, передбачених договором (п.п. 1.1-1.2 Договору).

Відповідно до пунктів 2.1.4, 2.1.5 договору замовник, зобов’язаний контролювати виконання умов даного договору, а також дотримання законодавства про автомобільний транспорт; сприяти щодо компенсації збитків від перевезень пільгової категорії населення в порядку, встановленому законодавством України.

Згідно з пунктом 2.4.4 договору перевізник має право одержувати компенсацію, передбачену за перевезення пільгових категорій громадян.

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про автомобільний транспорт" відносини пасажирського перевізника з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором на перевезення пасажирів за автобусним маршрутом загального користування, в якому визначається державне замовлення на соціально значущі послуги автомобільного транспорту загального користування.

За змістом статті 40 названого Закону збитки пасажирського перевізника від пільгових перевезень та від перевезень за регульованими збитковими тарифами компенсуються за рахунок коштів відповідних бюджетів.

За приписами статей 89, 102 Бюджетного кодексу України, видатки на надання компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян здійснюються з бюджетів міст обласного значення та районних бюджетів і фінансуються за рахунок субвенцій з державного бюджету у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтями 51, 78 Бюджетного кодексу України взяття бюджетних зобов’язань та проведення видатків розпорядниками коштів місцевих бюджетів можливе виключно в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Будь-які зобов’язання фізичних та юридичних осіб за коштами бюджету без відповідних бюджетних асигнувань не вважаються бюджетними зобов’язаннями. Витрати місцевого бюджету на покриття таких зобов’язань не можуть здійснюватися.

Відповідно до ч. 5 ст. 51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Згідно з пунктом 2 ч. 1 ст. 97 цього Кодексу до трансфертів, які надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам, входять, зокрема, субвенції на здійснення програм соціального захисту, у тому числі на компенсацію виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

У відповідності до ч. 6 ст. 51 Бюджетного кодексу України будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Відповідно до ст. 102 вказаного Кодексу видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини 1 статті 89 цього Кодексу (до яких також включено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян), фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (256-2002-п) управління праці та соціального захисту населення є головним розпорядником тільки тих коштів, які передбачені в районному бюджеті на виконання соціальних програм.

Цей порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, щодо компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету. Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) було передбачено надання Донецькій області субвенцій на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, в тому числі й компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, у розмірі 76 175 400 грн.

Судами встановлено, що згідно з додатком № 4 рішення Донецької обласної ради № 4/24-555 від 28.12.2004 "Про обласний бюджет на 2005 рік" (зі змінами та доповненнями) зазначений обсяг субвенції розподілений між бюджетами міст та районів області, з них передбачено 71 688,7 тис. грн. на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян міським та приміським авто- та електротранспортом, в тому числі по Новоазовському району –136,5 тис. грн., які профінансовані в повному обсязі.

Таким чином, враховуючи загальну кількість перевізників з усіх видів транспорту по містах і районах області, кількість окремих громадян пільгової категорії та фактичні видатки за попередній бюджетний рік, які склалися за розрахунками, проведеними згідно із встановленим порядком, у бюджеті Новоазовського району Донецької області на 2005 рік на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян було передбачено лише 136,5 тис. грн. Вказані кошти в повному обсязі перераховані позивачу.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Донецької обласної державної адміністрації на користь позивача 788 537,10 грн. за перевезення в 2005 році пільгових категорій пасажирів, оскільки Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) не було передбачено надання Донецькій області субвенцій на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення у розмірі, достатньому для проведення у повному обсязі усіх компенсаційних виплат (в тому числі й за пільговий проїзд окремих категорій громадян). Отже, в бюджеті Донецької області на 2005 рік також не було передбачено асигнувань у розмірі, достатньому для проведення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян у повному обсязі, а тому виходячи з умов договору та положень статей 51, 78 Бюджетного кодексу України вказані зобов’язання не вважаються бюджетними зобов’язаннями та витрати місцевого бюджету на покриття таких зобов’язань здійснюватись не можуть.

Таким чином, суди попередніх інстанцій з урахуванням чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини та на підставі встановлених обставин справи дійшли обґрунтованого висновку, що компенсація витрат позивача з перевезень пільгових категорій громадян повинна здійснюватися виключно в межах бюджетних асигнувань та обсягів затверджених у місцевому бюджеті, а відтак у касаційної інстанції відсутні підстави для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає, що судами всебічно і повно встановлено всі фактичні обставини справи на підставі об’єктивної оцінки наявних в ній доказів, встановлено всі права та обов'язки сторін, правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні відносини, і тому не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.