розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Приватного підприємства "Парвалар" на рішення Господарського суду Дніпропетровської від 18 грудня 2008 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19 березня 2009 р. у справі № 35/253-08 за позовом Приватного підприємства "Парвалар" до Відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" про стягнення 548 941 грн., -

Приватне підприємство "Парвалар" звернулось до господарського суду із позовом до Відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" про стягнення 548 941 грн., посилаючись на те, що рішенням Арбітражного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2001 р. у справі № 4/48 задоволено позов ПП "Парвалар" про стягнення 241 837,38 грн. заборгованості. Оскільки відповідач тривалий час ухилявся від виконання рішення суду та лише у вересні 2007 р. виконав свої зобов’язання, позивач просив визнати порушеним своє право на розпорядження власністю та стягнути з відповідача 548 941 грн. штрафних санкцій за порушення строків розрахунку за договором купівлі-продажу № 1-99-1057-02 від 5 травня 1999 р.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської від 18 грудня 2008 р. позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 36 094,24 грн. інфляційних, 9 168,68 грн. три відсотки річних, 452,63 грн. державного мита та 9,68 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19 березня 2009 р. рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ПП "Парвалар" просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного судів та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Арбітражного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2001 р. у справі № 4/48 задоволено позов ПП "Парвалар" до ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат" про стягнення 241 837,38 грн. заборгованості.

На виконання вказаного рішення 25 січня 2002 р. був виданий наказ про стягнення з відповідача на користь позивача вказаної суми.

Заборгованість відповідачем погашена у повному обсязі 5 вересня 2007 р., про що свідчить банківська виписка філії АКБ "Імексбанк".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не сплачував борг в сумі 162 850 грн. з моменту прострочення платежу по договору, тобто з 5 червня 1999 р. по 5 вересня 2007 р. –до повного погашення заборгованості.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Приймаючи рішення у даній справі про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача річних та інфляційних, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до правильного висновку про те, що боржник повинен сплатити інфляційні витрати з врахуванням індексу інфляції за період з серпня 2001 р. по серпень 2007 р включно, а три проценти річних в межах заявленого періоду з 01.01.2002 р. по 05.09.2007 р. і вказані нарахування здійснюються саме на грошове зобов'язання в сумі 162 850 грн., а не на всю суму, що стягнута за рішенням суду, куди входять відсотки річних, інфляційні витрати та збитки. Інфляційні витрати за період з 1999 р. по липень 2001 р. стягнуті рішенням суду в справі № 4/48, а на період з вересня 2007 р. по березень 2008 р. грошове зобов'язання вже було припинене.

Крім того, суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку про те, що позивачем пропущено встановлений ст. 257 ЦК України строк позовної давності, оскільки він звернувся до суду з позовом 29 жовтня 2008 р., а тому його вимоги підлягають задоволенню в межах трьохрічного строку позовної давності, а саме: інфляційні втрати підлягають стягненню з врахуванням індексу інфляції з жовтня 2005 р. по серпень 2007 р. включно у сумі 36 094,24 грн., а 3 % річних за період прострочення платежу з 20 жовтня 2005 р. по 5 вересня 2007 р. у сумі 9 168,68 грн.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Судами встановлено, що позивач дізнався про порушення свого права з часу, коли відповідач не сплатив йому за продане майно, тобто з 5 червня 1999 р.

Разом з тим, відмовляючи у задоволені позовної вимоги про визнання порушеним свого права на розпорядження власністю протягом всього періоду невиконання відповідачем судового рішення від 22 листопада 2001 р., суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що заявлена ПП "Парвалар" вимога не відповідає способам захисту цивільних прав і є нічим іншим, як встановленням факту невиконання відповідачем свого обов’язку та рішення суду, який встановлено судом при розгляді цієї справи.

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем в цій частині вибрано спосіб захисту цивільного права, який не передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України.

Вказані висновки суду першої та апеляційної інстанції відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської від 18 грудня 2008 р. та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19 березня 2009 р.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, які викладені в оскаржуваних судових рішеннях.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Парвалар" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської від 18 грудня 2008 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19 березня 2009 р. у справі № 35/253-08 залишити без змін.