Відповідно до розпорядження Заступника Голови Вищого господарського суду України Шульги О.Ф. від 16.06.2009 № 02.02-10/256, розгляд справи № 8/512/08 господарського суду Запорізької області здійснюється у складі колегії суддів: Губенко Н.М. –головуючий суддя, судді Барицька Т.Л., Мирошниченко С.В.

Позивачем заявлено позовні вимоги до відповідача про зобов'язання завершити виконання платіжних доручень на переказ грошових коштів шляхом перерахування коштів отримувачам та стягнення 43 142,39 грн. пені.

До прийняття рішення у справі позивачем заявлено клопотання про збільшення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій –пені у розмірі 158 638,60 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 23.12.2008 у справі № 8/512/08 (суддя Попова І.А.) позовні вимоги задоволено.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 03.03.2009 у справі № 8/512/08 (колегія суддів у складі: Яценко О.М. –головуючий суддя, судді Коробка Н.Д., Мойсеєнко Т.В.) апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення господарського суду Запорізької області від 23.12.2008 –без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі № 8/512/08 судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення на неправильне застосування судами норм матеріального права: ст. ст. 509, 510, 1066 ЦК України, ст. ст. 2, 58, 80, 81, 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів", п. 1.1 глави 1 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства № 369 (z0845-01) від 28.08.2001, що призвело до неправомірного стягнення з банку пені під час дії мораторію.

Відзиви на касаційну скаргу від позивача та третіх осіб не надходили, що відповідно до ч. 2 ст. 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники третіх осіб у призначене судове засідання не з'явились.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спір, що виник між сторонами, стосується виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором банківського рахунку № 107-07р від 28.02.2007.

Звертаючись з позов, позивач посилається на невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором банківського рахунку № 107-07р від 28.02.2007 в частині завершення виконання платіжних доручень на переказ грошових коштів шляхом перерахування коштів отримувачам та стягнення 158 638,60 грн. пені.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх судових інстанцій виходили з наступного:

- реалізація кредитно-розрахункових відносин у безготівковій формі відбувається шляхом перерахування коштів з одного банківського рахунку на інший. Їй передує укладення договору банківського рахунку, на підставі якого відбувається відкриття рахунку, прийняття, зарахування, перерахування, видача грошових коштів, проведення інших операцій за рахунком;

- згідно з п.1.1. договору банківського рахунку № 107-07р, укладеного між позивачем та відповідачем, банк (відповідач) здійснює розрахунково-касове обслуговування поточного рахунку № 26007301158374 в національній валюті відповідно до умов договору та надає послуги, пов'язані із переказом коштів з рахунку та/або на рахунок клієнта за допомогою платіжних інструментів, видачею останньому коштів в готівковій формі, а також здійснення інших операцій, передбачених договором згідно з ліцензією, наданою банку. Банк виконує функції розрахункової палати згідно з Положенням про розрахункові палати для пред'явлення векселів до платежу, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 25.09.2001р. №403 (z0934-01) ;

- на підставі договору банківського рахунку № 107-07р позивач надав до банку шість платіжних доручень від 03.10.2008 та одне платіжне доручення від 06.10.2008;

- дані платіжні доручення позивача прийняті відповідачем до виконання і виконані в частині списання зазначених в них сум з належного позивачеві рахунку (що підтверджується наданими позивачеві банківськими виписками), однак, кінцевим отримувачам кошти, до моменту прийняття рішення у справі господарським судом Запорізької області, не перераховані;

- в якості підстав невиконання прийнятих на себе зобов'язань банк послався на введений згідно з пунктом 5 постанови Правління Національного банку України від 07.10.2008 "Про призначення тимчасової адміністрації у Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство)" (v0308500-08) мораторій, після зняття якого кошти будуть зараховані на рахунки отримувачів;

- місцевий господарський суд, з позицією якого погодився і суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку про незаконність та необґрунтованість зазначених доводів відповідача щодо невиконання прийнятих на себе зобов'язань;

- так, судами встановлено, що основним питанням, з приводу якого виник спір в рамках даної справи, чи є зобов'язання банку за договором банківського рахунку № 107-07р- грошовими, а відтак чи застосовуються до них положення щодо введення мораторію;

- з посиланням на положення ст. ст. 1066 –1068 ЦК України (435-15) , судами зроблено висновок, що за своєю правовою природою договір банківського рахунку (на відміну від договорів на відкриття депозитних рахунків), є договором надання послуг;

- постановою Правління Національного банку України N 308 (v0308500-08) від 07.10.2008 "Про призначення тимчасової адміністрації у Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство)" призначено у вказаному банку тимчасову адміністрацію на 1 рік - з 07.10.2008 до 06.10.2009; з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців - з 07.10.2008 до 06.04.2009;

- правове регулювання мораторію на задоволення вимог кредиторів банку здійснюється Законом України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) ; у статті 2 вказаного Закону міститься визначення поняття мораторію, останнім є зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. У відповідності із ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців. Мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації;

- відповідач за договором банківського рахунку № 107-07р зобов'язався приймати від позивача-клієнта та перераховувати грошові кошти, що належать клієнту на визначений рахунок позивача в АК ПІБ (Закрите акціонерне товариство) в особі Філії "Відділення Промінвестбанку в м. Запоріжжя", м. Запоріжжя, тобто за договором відповідач не має перед позивачем зобов'язань майнового (грошового) характеру, оскільки це є лише послуга з боку банку;

- таким чином, судами зроблено висновок, що посилання відповідача на те, що його майнові зобов'язання з перерахування грошових коштів згідно виставленими платіжними дорученнями підпадають під дію мораторію, введеного з 07.10.2008, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивач і відповідач не є кредитом і боржником у розумінні ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність";

- судом апеляційної інстанції були відхилені посилання відповідача на приписи постанови Правління Національного банку України N 308 (v0308500-08) від 07.10.2008 "Про призначення тимчасової адміністрації у Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство)", в зв'язку з тим, що у спірній правовій ситуації вищу юридичну силу мають норми статті 41 Конституції України щодо непорушності права власності (у тому числі на грошові кошти на банківських рахунках) та статті 204 ЦК України щодо правомірності правочину;

- на момент розгляду справи у суді першої інстанції відповідач не надав суду доказів своєчасного виконання умов договору № 107-07р від 28.02.2007 в частині перерахування грошових коштів згідно із виставленими позивачем платіжними дорученнями, а відтак суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині;

- на момент розгляду справи у суді апеляційної інстанції, після прийняття судом першої інстанції рішення по суті заявлених позовних вимог, відповідачем добровільно виконанні зобов'язання по перерахуванню грошових коштів згідно з виставленими платіжними дорученнями, однак, це не є підставою для скасування рішення господарського суду, оскільки суд апеляційної інстанції переглядає законність та обґрунтованість рішення господарського суду на момент його винесення; вищевикладені обставини мають бути враховані сторонами під час проведення виконавчого провадження, а також виконавчою службою під час виконання рішення господарського суду в іншій частині;

- місцевий господарський дійшов до висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, що вимоги про стягнення пені за порушення строків виконання платіжних доручень в розмірі 158 638,60 грн., нарахованої за період з 03.10.2008 по 04.12.2008, підлягають задоволенню на підставі п. 7.2 договору № 107-07р від 28.02.2007, ст. ст. 3, 6, 627 ЦК України, п. 32.2 ст. 32 Закону України "Про банки і банківську діяльність", п. 8.1 ст. 8, ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні";

- судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що призначення тимчасової адміністрації та введення мораторію є обставинами, що виникли з вини банку, внаслідок ведення ним власної господарської діяльності, в свою чергу добросовісні контрагенти відповідно до договорів укладених з банком не повинні зазнавати подібних незручностей, а відтак рішення суду першої інстанції відповідає одному із основних принципів здійснення правосуддя –справедливості.

Колегія суддів Вищого господарського суду України повністю погоджується з вищезазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції як відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них.

Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених цим договором.

Згідно із ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.7 ст. 193 ГК України).

В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно із ст. 341 ГК України розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.

Статтею 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Отже, за усіх обставин позивач є власником грошових коштів на рахунку, яким він володіє, і його право власності в силу ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України є непорушним.

Частиною 1 ст. 1068 ЦК України визначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Стаття 1074 ЦК України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Підставою звернення позивача до суду з даним позовом стало невиконання відповідачем умов договору та порушення наведених правових норм, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами в силу укладення між ними договору банківського рахунку, та встановлюють заборону на обмеження права позивача розпоряджатися своїми грошовими коштами на власний розсуд.

Так, матеріалами справи доведено, що в період з 03.10.2008 по 06.10.2008 позивачем до відповідача були направлені платіжні доручення на загальну суму 2 537 787,20 грн. про перерахування коштів контрагентам позивача з поточного рахунку. Проте ці кошти на поточні рахунки їх одержувачів, а саме контрагентів позивача, не надійшли, оскільки відповідач не виконав вказані розрахункові документи з посиланням на прийняття Правлінням НБУ постанови №308 (v0308500-08) від 07.10.2008 "Про призначення тимчасової адміністрації у Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство)" та ведення мораторію на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців, з 07.10.2008 до 06.04.2009 на підставі ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців.

Стаття 1 названого Закону визначає, що мораторієм є зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Наведене у ст. 509 ЦК України визначення зобов'язання, на яке посилається скаржник в обґрунтування правомірності своїх дій, є загальним і стосується усіх цивільних правовідносин, які виникають між сторонами, а не тільки майнових. Тому доводи скаржника про те, що між ним та позивачем склалися саме майнові зобов'язання, якими він вважає надання послуг, є помилковим, оскільки відповідач не зобов'язаний сплатити позивачу свої гроші або передати своє майно, він зобов'язаний надати послугу.

Аналіз положень ст. ст. 190, 509 ЦК України свідчить, що майновим зобов'язанням є зобов'язання боржника передати кредитору майно (річ, сукупність речей, майнові права та обов'язки) або сплатити певну грошову суму на підставах, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Отже, суди двох інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач не має майнових вимог до відповідача, а лише вимагає від відповідача виконання умов договору щодо здійснення поточних операцій по розпорядженню власними коштами, тобто вимагає надати послуги, за які, в силу договору, саме позивач сплачує відповідачу певну комісійну винагороду.

Окрім того, частина 4 ст. 85 названого Закону встановлює, що мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій.

Згідно із пунктом 8.1. статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до пунктів 32.1., 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Пунктами 7.1., 7.2 договору № 107-07р від 28.02.2007 сторонами погоджено, що за невиконання зобов'язань згідно з цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України і цього договору. Доручення клієнта про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки одержувачів банк здійснює у термін, установлений чинним законодавством. У разі порушення строків виконання доручення клієнта на переказ або строків завершення переказу, банк сплачує клієнту пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 процентів суми переказу.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Так, Господарський кодекс України (436-15) називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч. 3 ст. 549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин є помилковим посилання скаржника на те, що пенею може забезпечуватись лише грошове зобов'язання.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем строків надання послуг, визначених як законом, так і договором, то суди двох інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченої пунктом 7.2. договору пені.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника про правомірність його дій не ґрунтуються на умовах укладеного між сторонами договору та чинному законодавстві, яке регулює спірні правовідносини.

Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем умов договору щодо надання позивачу послуг, визначених договором, та правомірність вимог останнього, то суди двох інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову. Тому підстав для зміни або скасування оскаржуваних рішення та постанови немає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (Закрите акціонерне товариство) в особі Філії "Відділення Промінвестбанку в м. Запоріжжя" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 23.12.2008 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03.03.2009 у справі № 8/512/08 –без змін.