Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Івано-Франківської міської ради про визнання права на розроблення (складання) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,035 га для будівництва крамниці пропродтоварів біля власного домоволодіння позивача по АДРЕСА_1.

Позов мотивований неприйняттям відповідачем у передбачений ч. 5 ст. 123 ЗК України строк рішення щодо заяви позивача від 22.03.07.

Відповідач проти позову заперечив посилаючись на захист позивачем своїх прав іншим способом, ніж передбачено ст. 151 ЗК України.

Рішенням від 28.10.08 господарський суд Івано-Франківської області (суддя Фанда О.М.) позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, визнавши їх доведеними.

Постановою від 15.01.09 Львівський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Краєвської М.В. –головуючого, Галушко Н.А., Орищин Г.В.) рішення суду першої інстанції скасував, а в задоволенні позову відмовив.

постанова мотивована тим, що заявлення позивачем вимог про визнання права на розроблення проекту землеустрою без визнання незаконною бездіяльності відповідача з цього приводу є передчасним.

Ухвалою від 05.05.09 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що факт бездіяльності відповідача досліджувався при розгляді даної справи та був встановлений судом першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору в даній справі є вимоги про визнання права позивача на розроблення (складання) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,035 га для будівництва крамниці пропродтоварів біля власного домоволодіння позивача по АДРЕСА_1.

Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ст.ст. 142- 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об’єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Надання дозволу на розроблення проекту відведення на момент виникнення спірних правовідносин було врегульовано ч.ч. 3-5 ст. 123 ЗК України, згідно з якими юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Стаття 12 ЗК України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях ради –сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

З аналізу викладених норм, які регулюють земельні правовідносини, вбачається, що надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки здійснюється на підставі рішення ради, прийнятого за результатами розгляду заяви зацікавленої особи, поданої відповідно до ст. 151 ЗК України.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, згідно з рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №405 від 19.10.06 позивачеві надано дозвіл на проведення проектно-пошукових робіт (дозвіл на збір матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки) для будівництва крамниці промпродтоварів поруч власного домоволодіння по АДРЕСА_1.

Позивачем проведено всі роботи зі збору матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки з метою будівництва та 22.03.07 подана заява №1169 через дозвільний центр до Івано-Франківської міської ради про затвердження матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Задовольняючи викладені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з встановлення обставин виконання позивачем усіх вимог щодо порядку здійснення попереднього погодження місця розташування земельної ділянки, зокрема отримання ним погоджень управління земельних ресурсів, управління архітектури і містобудування, управління культури, Головного державного санітарного лікаря м. Івано-Франківська тощо, погодження генплану забудови та складення акту вибору земельної ділянки; а відтак відсутності у відповідача жодних підстав для відмови в затвердженні матеріалів погодження місця розташування об'єкта та наданні згоди на складання проекту відведення земельної ділянки.

Тобто висновок суду заснований не на встановленні обставин прийняття Івано-Франківською міською радою на сесії відповідного рішення про надання дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Навпаки, судами встановлено обставини неприйняття нею жодного рішення з цього приводу.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив про порушення прав позивача як підстави для їх захисту у зв'язку з неприйняттям радою в установлений законом строк відповідного рішення. Але в рішенні суду відсутні зазначення про встановлення обставин щодо визнання незаконною бездіяльності відповідача в судовому порядку.

З огляду на таке слід погодитись з висновком суду апеляційної інстанції про те, що заявлення позивачем вимог про визнання права на розроблення проекту землеустрою без визнання незаконною бездіяльності відповідача з цього приводу є передчасним.

Звертаючись з касаційною скаргою, позивач наголошує, що факт бездіяльності відповідача досліджувався при розгляді даної справи та був встановлений судом першої інстанції. Проте такі доводи не підлягають прийняттю до уваги, оскільки бездіяльність відповідача не визнана незаконною в судовому порядку. Оскарження певних дій або бездіяльності відповідача або зобов'язання ради вчинити певні дії взагалі не визначені предметом спору в даній справі. Предметом даного спору є саме вимога про визнання права на розробку проекту відведення, підставою для задоволення якої може бути лише встановлення обставин щодо наявності передбачених законом підстав для виникнення у позивача такого права.

Зважаючи на встановлення судами при розгляді даної справи обставин щодо відсутності позитивного рішення ради щодо надання позивачеві дозволу на розробку проекту відведення або ж визнання незаконною відмови чи бездіяльності відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог.

Разом з тим слід зауважити, що позивач не позбавлений права захистити свої права передбаченим законом способом, який відповідатиме правовідносинам, що склались між ним та відповідачем з огляду на надані кожному з них за законом права та обов'язки.

Виходячи з викладеного, судова колегія не вбачає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги.