У провадженні господарського суду м. Києва знаходиться справа №15/532-б-44/37-б про банкрутство ТОВ "Багатогалузева фірма "Республіканське управління механізації шляхового будівництва".

Постановою господарського суду м. Києва від 03.09.2007 р. визнано ТОВ "Багатогалузева фірма "Республіканське управління механізації шляхового будівництва" банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.01.2008 р. апеляційну скаргу ТОВ "Багатогалузева фірма "Республіканське управління механізації шляхового будівництва" залишено без задоволення, постанову господарського суду м. Києва від 03.09.2007 р. –без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.05.2008 р. вищенаведені судові рішення першої та апеляційної інстанції –скасовані, а справу передано на новий розгляд до господарського суду м. Києва в іншому складі суду.

При новому розгляді ухвалою господарського суду м. Києва від 11.06.2008 р. задоволено клопотання боржника та визнано кредиторів, а саме: ФОП ОСОБА_2 з грошовими вимогами на суму 390 133,20 грн., ФОП ОСОБА_3 –390 000,00 грн. та ФОП ОСОБА_1 –410 000,00 грн. Зобов'язано арбітражного керуючого внести окремо до реєстру вимог кредиторів вимоги зазначених кредиторів як такі, що забезпечені заставою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2009 р. (судді: Зеленін В.О. –головуючий, Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.) апеляційну скаргу розпорядника майна Лагутіна В.М. задоволено частково, апеляційну скаргу боржника задоволено, ухвалу господарського суду м. Києва від 11.06.2008 р. скасовано та припинено провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( далі –Закон про банкрутство ).

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, фізична особа –підприємець ОСОБА_1 та розпорядник майна Лагутін В.М. звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Київського апеляційного господарського суд від 08.04.2009 р., а ухвалу господарського суду м. Києва від 11.06.2008 р. залишити без змін.

Касаційні скарги мотивовані порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме, ст. ст. 31, 40 Закону про банкрутство та ст. ст. 32, 34, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі – ГПК України (1798-12) ).

17.06.2009 р. до канцелярії суду представником боржника були подані клопотання про відкладення розгляду справи з метою залучення до участі у справі Державного департаменту з питань банкрутства та Печерської районної прокуратури м. Києва. З врахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноважень суду касаційної інстанції (ст.ст. 1115, 1117 ГПК України) колегія суддів вважає неможливим задоволення поданих клопотань.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Припиняючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в період з 2003 по 2009 роки боржник не мав іншої кредиторської заборгованості, окрім заборгованості перед ініціюючим кредитором –ВАТ "Ватутінське АТП 2362", що підтверджується висновком проведеної у справі аудиторської перевірки, а заборгованість перед ініціюючим кредитором була повністю погашена боржником згідно платіжного доручення від 16.02.2009 р. №1.

Однак, такі висновки суду законними і обґрунтованими визнати не можна в зв'язку з наступним.

Судом апеляційної інстанції не враховано, що оплата боргу ініціюючому кредитору була здійснена боржником вже після порушення апеляційного провадження у даній справі. Тобто, на момент винесення місцевим господарським судом оскаржуваної в апеляційному порядку ухвали від 11.06.2008 р. цієї обставини ще не існувало і вона не могла бути предметом розгляду в суді першої інстанції.

Безпосередній розгляд справи про банкрутство здійснює суд першої інстанції і прийняття судового рішення за наслідками такого розгляду –це прерогатива суду першої інстанції. А суд апеляційної інстанції за правилами розділу XII ГПК України (1798-12) переглядає законність та обґрунтованість оскарженого у встановленому порядку рішення суду першої інстанції (в даному випадку –ухвали суду про визнання вимог кредиторів) виходячи з обставин, які існували на час прийняття цього судового рішення.

Висновок апеляційного господарського суду про відсутність іншої кредиторської заборгованості боржника ґрунтувався на висновку проведеної у справі аудиторської перевірки.

Як вбачається з тексту звіту аудитора від 07.04.2009 р., в основу аудиторського висновку було покладено лише дані балансу ТОВ "Багатогалузева фірма "Республіканське управління механізації шляхового будівництва".

Частина 2 статті 34 ГПК України передбачає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні підтверджуватись певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

В свою чергу, за правилами статті 11 названого Закону на основі даних бухгалтерського обліку складається баланс, який є складовою частиною фінансової звітності підприємства.

Отже, баланс боржника є лише документом фінансової звітності, який складається на підставі відповідних первинних документів.

Відтак, аудиторський висновок, покладений в основу постанови суду апеляційної інстанції, складений поверхнево, оскільки ґрунтується лише на балансі боржника, який не є первинним бухгалтерським документом та не може самостійно підтверджувати наявність або відсутність кредиторської заборгованості.

Згадані первинні документи не містяться в матеріалах справи та не були досліджені судом апеляційної інстанції.

За таких обставин апеляційним господарським судом провадження у справі припинено необґрунтовано, з порушенням норм процесуального права.

Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства, заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги повинні підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт, тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору.

В свою чергу, суд першої інстанції, розглядаючи грошові вимоги заставних кредиторів на загальну суму 1190133,2 грн., виходив з того, що вказані вимоги підтверджуються договорами про відступлення прав вимоги від 01.08.2005 р., відповідно до яких ЗАТ "Трансбудсервіс" в особі філії "Шолом" (цедент) відступив частину своїх прав грошових вимог до боржника, відповідно, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 (цесіонарії).

В пункті 7 вказаних договорів встановлено обов'язок цедента передати цесіонаріям протягом 3 робочих днів з моменту підписання сторонами договорів усі документи, які підтверджують дійсність та належність першому прав вимоги.

Однак, відповідні документи, які свідчать про наявність як боргу так і зобов'язань боржника, в матеріалах справи відсутні.

Тобто, висновок суду першої інстанції зроблений на підставі лише договорів про відступлення прав вимоги.

Отже, ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції не були витребувані та не досліджувалися, з наданням відповідної правової оцінки, первинні документи, які б підтверджували наявність або відсутність заборгованості боржника перед кредиторами. Висновки судів попередніх інстанції ґрунтуються на документах, які не можуть достовірно підтверджувати наявність або відсутність такої заборгованості.

Таким чином, суди допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що призвели до неповного з’ясування обставин справи, в зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо зобов'язань сторін.

Допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції в силу встановлених меж перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноважень останнього (ст. ст. 1115, 1117 ГПК України).

Враховуючи наведене, оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не можуть бути визнані законними та обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене та розглянути справу з дотриманням вимог чинного законодавства.

Керуючись ст. 9, 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. ст. 34, 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

1. Касаційні скарги фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 та розпорядника майна боржника Лагутіна В.М. задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2009 р. та ухвалу господарського суду м. Києва від 11.06.2008 р. у справі №15/532-б-44/37-б скасувати.