Відповідно до розпорядження заступника Голови Вищого господарського суду України Шульги О.Ф. від 16.06.2009 № 02.02-10/256, розгляд справи № 38/110-09 господарського суду Харківської області здійснюється у складі колегії суддів: Губенко Н.М. –головуючий суддя, судді Барицька Т.Л., Мирошниченко С.В.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про внесення змін до кредитного договору № 014/1800/74/101798 від 25.07.2008 шляхом доповнення пункту 7.1 ст. 7 реченням: "Банк надає Позичальнику відстрочку платежу з 26.12.2008 по 26.12.2011".

До позовної заяви позивачем в порядку ст. ст. 66, 67 ГПК України була додана заява про забезпечення позову від 03.04.2009, в якій позивач просив суд заборонити відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо нарахування будь-яких штрафних санкцій (неустойки), інфляційних компенсацій та вчиняти дії щодо примусового стягнення боргів (у тому числі звертати стягнення на заставлене майно та/або на майно, що знаходиться в іпотеці) за кредитним договором № 014/1800/74/101798 від 25.07.2008; накласти арешт на майно Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.04.2009 у справі № 38/110-09 (суддя Жельне С.Ч.) заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково, заборонено відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо нарахування будь-яких штрафних санкцій (неустойки), інфляційних компенсацій та вчиняти дії щодо примусового стягнення боргів (в т.ч. звертати стягнення на заставлене майно та/або на майно, що знаходиться в іпотеці) за кредитним договором № 014/1800/74/101798 від 25.07.2008; в іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись з даною ухвалою місцевого господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 06.04.2009 в частині відмови позивачу у накладенні арешту на майно Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права.

Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до ч. 2 ст. 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники сторін у призначене судове засідання не з'явились.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм місцевим господарським судом належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Обґрунтовуючи підстави звернення із заявою про забезпечення позову, позивач зазначає, що оскільки між сторонами кредитного договору № 014/1800/74/101798 від 25.07.2008 не було досягнуто згоди щодо відстрочення виплат за договором, є всі підстави вважати, що відповідач може вчинити дії, що утруднять чи зроблять неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, зокрема, до таких дій можна віднести вимогу негайного повернення грошових коштів, звернення стягнення на майно позивача чи інших осіб, розірвання кредитного договору.

Місцевий господарський суд, розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, з посиланням на норми ст. ст. 66, 67 ГПК України, інформаційний лист Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776 (v2776600-06) , ст. ст. 651, 652 ЦК України, прийшов до висновку, що оскільки позовні вимоги полягають у внесенні змін до кредитного договору щодо відстрочення платежів, тому за відсутності судової заборони на вчинення дій щодо нарахування будь-яких штрафних санкцій (неустойки), інфляційних, а також дій щодо примусового стягнення боргів (у тому числі зі звернення стягнення на заставлене майно та/або на майно, що знаходиться в іпотеці), відповідач може вчинити дії, що утруднять чи зроблять неможливим виконання рішення суду. До таких дій відповідача, на думку суду, можна віднести: вимогу негайного повернення грошових коштів, звернення стягнення на майно позивача чи інших осіб, розірвання кредитного договору.

За таких обставин суд визнав обґрунтованими доводи позивача щодо необхідності забезпечення позову шляхом заборони відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо нарахування будь-яких штрафних санкцій (неустойки), інфляційних компенсацій та вчиняти дії щодо примусового стягнення боргів (в т.ч. звертати стягнення на заставлене майно та/або на майно, що знаходиться в іпотеці) за кредитним договором № 014/1800/74/101798 від 25.07.2008.

В резолютивній частині ухвали місцевий господарський суд відмовив позивачу в частині накладення арешту на його майно.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з правовою позицією місцевого господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, зі змісту статті 66 названого Кодексу випливає, що заходи до забезпечення позову мають бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами та вживаються судом у разі достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 (va009700-06) , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Керуючись наведеними нормами процесуального законодавства та враховуючи роз'яснення Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову в частині заборони відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо нарахування будь-яких штрафних санкцій (неустойки), інфляційних компенсацій та вчиняти дії щодо примусового стягнення боргів (у тому числі звертати стягнення на заставлене майно та/або на майно, що знаходиться в іпотеці) за кредитним договором № 014/1800/74/101798 від 25.07.2008, місцевим господарським судом не здійснено оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності його вимог щодо забезпечення позову, не враховано принципу забезпечення збалансованості інтересів сторін.

Так, заборонивши відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо нарахування позивачу штрафних санкцій (неустойки), інфляційних компенсацій та вчиняти дії щодо примусового стягнення боргів (у тому числі звертати стягнення на заставлене майно та/або на майно, що знаходиться в іпотеці) за кредитним договором № 014/1800/74/101798 від 25.07.2008, суд позбавив відповідача (кредитора) права на гарантії задоволення його вимог позивачем (боржником), які випливають з погоджених сторонами умов кредитного договору та з прямих норм чинного законодавства .

Виходячи із сутності неустойки, яка є одним із способів забезпечення виконання зобов'язання та прямо передбачена як ЦК України (435-15) (ст. 549 ЦК України), так і умовами кредитного договору, погодженими сторонами, виходячи із сутності інфляційних нарахувань, які являють собою настання негативних наслідків для боржника, який допустив прострочення виконання грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України), можна стверджувати, що позбавивши відповідача права на можливе їх нарахування (виключно у випадку допущення порушень з боку позивача взятих на себе договірних зобов'язань), місцевий господарський суд позбавив відповідача можливості відновлення своїх прав у випадку порушення позивачем взятих на себе договірних зобов'язань.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав є зміна правовідношення.

Звертаючись до господарського суду Харківської області з позовом про внесення змін до кредитного договору № 014/1800/74/101798 від 25.07.2008 шляхом доповнення пункту 7.1 ст. 7 реченням: "Банк надає Позичальнику відстрочку платежу з 26.12.2008 по 26.12.2011", позивач обґрунтовує свої вимоги положеннями, зокрема, ст. ст. 651, 652 ЦК України, які встановлюють підстави для зміни або розірвання договору.

Однак, задовольняючи частково заяву позивача про забезпечення позову з посиланням на приписи ст. ст. 651, 652 ЦК України, місцевий господарський суд не враховує положення ч. 3 ст. 653 ЦК України, відповідно до яких у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни; якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

За таких обставин, до вирішення судом спору про внесення змін до кредитного договору (з прийняттям судового рішення), зобов'язання договірних сторін за таким договором, які були погоджені ними під час вступу у договірні відносини (з врахуванням принципу свободи договору) є незмінними та обов'язковими до виконання, так само сторони не звільняються від передбаченої відповідальності у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань.

Заборонивши ж відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо нарахування будь-яких штрафних санкцій (неустойки), інфляційних компенсацій та вчиняти дії щодо примусового стягнення боргів (у тому числі звертати стягнення на заставлене майно та/або на майно, що знаходиться в іпотеці) за кредитним договором № 014/1800/74/101798 від 25.07.2008, місцевий господарський суд ще до вирішення спору по суті фактично звільнив позивача від відповідальності у разі невиконання або неналежного виконання ним своїх зобов'язань.

В свою чергу, виходячи із доводів позивача, викладених у касаційній скарзі, в яких позивач висловлює свою незгоду у відмові у задоволенні його заяви в частині накладення арешту на його майно, колегія суддів Вищого господарського суду України, користуючись повноваженнями, наданими ст. 1119 ГПК України, зокрема, правом скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення, приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача і в частині накладення арешту на його майно.

Даний висновок суду касаційної інстанції ґрунтується на тому, що звертаючись з таким проханням до суду (накласти арешт на майно), позивач намагається уникнути ризику щодо можливого примусового стягнення боргів (у тому числі зі звернення стягнення на заставлене майно та/або на майно, що знаходиться в іпотеці) у разі невиконання або неналежного виконання ним своїх договірних зобов'язань, що є неприпустимим, виходячи із принципу обов'язковості виконання зобов'язань. При цьому, відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, тобто можливість накладення арешту на майно позивача даною процесуальною нормою не передбачена.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 06.04.2009 у справі № 38/110-09 в частині заборони відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо нарахування будь-яких штрафних санкцій (неустойки), інфляційних компенсацій та вчиняти дії щодо примусового стягнення боргів (в т.ч. звертати стягнення на заставлене майно та/або на майно, що знаходиться в іпотеці) за кредитним договором № 014/1800/74/101798 від 25.07.2008 з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та відмовити Фізичній особі - підприємцю В'яліну Михайлу Івановичу в задоволенні заяви про забезпечення позову повністю.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11113 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 06.04.2009 у справі № 38/110-09 в частині заборони відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо нарахування будь-яких штрафних санкцій (неустойки), інфляційних компенсацій та вчиняти дії щодо примусового стягнення боргів (в т.ч. звертати стягнення на заставлене майно та/або на майно, що знаходиться в іпотеці) за кредитним договором № 014/1800/74/101798 від 25.07.2008.