Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 15.05.2008 року, що прийнято у справі № 7/22, позов товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Захід льон" (далі –Позивач, Товариство) до фермерського господарства "Альва" про витребування майна із чужого незаконного володіння задоволений повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, фермерське господарство "Альва" звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.05.2008 року та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству у задоволенні позову.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2008 року апеляційну скаргу задоволено, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.05.2008 року скасовано, а в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Захід льон" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить переглянути в касаційному порядку постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2008 року, залишивши в силі рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.05.2008 року.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 328, 387, 397, 398, 400 Цивільного кодексу України, ст. 139 Господарського кодексу України та норм процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що надані сторонами та наявні у справі докази (довідки, угоди, рішення, інвентаризаційний опис тощо) свідчать, про те, що як за Позивачем, так і за Відповідачем обраховуються спірні транспортні засоби.

Встановивши це, суд апеляційної інстанції послався на вимоги, зокрема, ст. 386 Цивільного кодексу України, згідно яких лише власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, та керуючись положеннями ст.ст. 32- 36 ГПК України витребував, як у Товариства, так і у Господарства докази набуття права власності на спірне майно. Отже, судом апеляційної інстанції було встановлено, що на час розгляду справи (у тому числі в суді першої інстанції) у матеріалах були відсутні належні докази набуття будь-якою із сторін права власності на спірні транспорті засоби.

Крім цього, в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що Позивачем та Відповідачем відповідні вимоги щодо надання суду витребуваних доказів виконано не було, а лист Інспекції з державного технічного нагляду в Івано-Франківської області № 131-4 від 06.07.2007 року, що був наданий Позивачем в суді першої інстанції, не є належним доказом, на підставі чого суд апеляційної інстанції зробив висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Між тим, встановивши факт ненадання Позивачем та Відповідачем доказів набуття будь-якою із сторін у справі права власності на спірні транспорті засоби та надавши правову оцінку лише визначеному вище листу, судом апеляційної інстанції висновок про відмову у задоволенні позовних вимог був зроблений передчасно та з неповним з'ясуванням всіх обставин справи.

Так, як вбачається, сторонами на стадії апеляційного оскарження на вимогу суду надавалися документи, які на їх думку, підтверджують виникнення права власності на спірне майно тієї чи іншої сторони. Судом же апеляційної інстанції правова оцінка таким доказам, окрім визначеного вище листа, надана не була, у тому числі в контексті положень ст. 101 ГПК України щодо умов та обмежень надання доказів у справі на стадії апеляційного оскарження.

До викладеного також слід додати, що матеріали справи містять копії свідоцтв про реєстрацію щодо деяких транспортних засобів, в яких (свідоцтвах) власником визначене Товариство, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції не були проаналізовані норми діючого законодавства стосовно документів, які можуть визначати та підтверджувати право власності на транспортний засіб та бути належним доказом у справі.

За таких обставин справи, колегія суддів вважає, що прийнята у справі постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як така, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а справа передачі на новий апеляційний розгляд. При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції слід усунути визначені вище недоліки. Крім цього, апеляційному господарському суду слід врахувати що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст. 386 Цивільного кодексу України (435-15) , ст.ст. 32, 34, 101, 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -