ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2009 р.
№ 2-17/8669-2008
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:
Овечкін В.Е. Чернов Є.В. Цвігун В.Л.
розглянувши касаційну скаргу
ТОВ "Отчизна-2006"
на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 24 березня 2009
у справі
№ 2-17/8669-2008 господарського суду АР Крим
за позовом
Прокурора м. Судака в інтересах держави в особі виконкому Новосвітської селищної ради
до
ТОВ "Отчизна-2006"
про
визнання договору оренди комунального майна
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду АР Крим від 18.12.2008 (суддя В.Гайворонський) в позові про визнання договору оренди комунального майна від 01.08.2006 недійсним відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що оспорюваний договір за приписами ст. 220 Цивільного кодексу України є нікчемним, оскільки сторонами не дотримано вимог закону щодо його нотаріального посвідчення, тому суд не вправі визнавати такий правочин недійсним.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 (судді: В.Коваль, І.Антонова, Г.Прокопанич) рішення господарського суду першої інстанції скасовано. Позов про визнання договору недійсним задоволено.
Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що як встановлено судом сторони виконали умови нікчемного договору як то відбулася передача майна орендарю, за користування майном сплачувалися орендні платежі, а тому є підстави для визнання нікчемного правочину недійсним.
Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
Скаржник посилається на те, що висновок апеляційної інстанції про виконання сторонами умов договору не відповідає фактичним обставинам, так як майно використовує позивач, іншим судом розглядається спір щодо визнання договору дійсним, тоді як визнати недійсним можливо лише дійсний договір.
Сторони правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції не скористалися.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом спору є визнання недійсним договору оренди від 01.08.2006 року, укладеного між виконавчим комітетом Новосвітської селищної ради та ТОВ "Отчизна-2006".
Так, згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Положеннями статей 793 та 794 Цивільного кодексу України у редакції, що діяла на момент укладання спірного правочину, передбачені особливості укладення договорів оренди найму будівлі або іншої капітальної споруди, які стосуються форми вказаних договорів, а саме, встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно до частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Під час розгляду справи судом встановлено, що умовами спірного договору оренди строк його дії був визначений з 01 серпня 2006 року до 01 серпня 2036 року, тобто на 30 років, отже, вказаний договір згідно із нормами чинного цивільного законодавства підлягає як нотаріальному посвідченню, так і державній реєстрації.
Судом встановлено, що оспорюваний договір не був нотаріально посвідчений та не пройшов державну реєстрацію.
Згідно із частиною 4 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчиняться у формі, встановленій законом.
Відповідно до положень частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Частиною 1 статті 220 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
При цьому судова колегія погоджується із висновком апеляційної інстанції, що відповідно до пункту 20 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" від 13.08.2008 року № 01-8/482 (v_482600-08) .
Так, потреба у визнанні судом нікчемного правочину недійсним може виникати, і тому числі:
якщо сторони нікчемного правочину виконали його умови повністю або в певній частині;
якщо нікчемний правочин нотаріально посвідчений;
якщо зазначений правочин зареєстрований у відповідних державних органах тощо.
Судом встановлено, що нерухоме майно, яке є предметом спірного договору оренди, було передано виконавчим комітетом Новосвітської селищної ради ТОВ "Отчизна-2006" за актом приймання-передачі від 01.08.2006 року.
Також за квитанціями та меморіальними ордерами встановлено, що ТОВ "Отчизна-2006" сплачувались орендні платежі за користування нерухомим майном.
За таких обставин апеляційна інстанція обгрунтовано дійшла висновку про те, що оскільки сторонами фактично виконувались умови спірного договору оренди від 01.08.2006 року, то відповідно до вищенаведеного є підстави для визнання нікчемного правочину недійсним.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) передбачено право орендаря на приватизацію об'єкту оренди, яка здійснюється відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до умов договору оренди від 01 серпня 2006 року його предметом є оренда з правом викупу.
Пунктом З0 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності.
З матеріалів справи, а саме, зі спірного договору оренди нерухомого майна вбачається, що головою селищної ради одноособово було прийнято рішення про укладання договору оренди комунального майна з правом викупу, яке повинно бути прийнято виключно на пленарному засіданні ради.
Відповідно до п. 16 ч. 3 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" селищний голова укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради.
Згідно з пунктом 43 статті 26 "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання: затвердження договорів, укладених селищним головою від імені селищної ради, віднесено виключно до компетенції ради.
На підставі викладеного судова колегія дійшла висновку про те, що не затверджений рішенням ради договір підписаний селищним головою з перевищенням наданих законом повноважень, що є підставою для визнання спірного договору недійсним.
Касаційна інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи скаржника щодо не виконання умов договору, існування спору щодо визнання оспорюваного договору дійсним, є намаганням встановити інші обставини, ніж ті, що встановлені судом, довести неправильне застосування норм матеріального права на підставі іншої оцінки доказів у справі, що суперечить визначеним ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України межам перегляду справи касаційною інстанцією.
З огляду на вищенаведене судова колегія вважає, що висновки, викладені у постанову апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, судом правильно застосовано норми матеріального права, тому підстав для скасування оскаржуваної постанови не має.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 у справі № 2-17/8669-2008 господарського суду АР Крим залишити без зміни, а касаційну скаргу –без задоволення.
Головуючий В. Овечкін судді Є. Чернов В. Цвігун