Рішення суду мотивовано тим, відповідач повинен заплатити за користування вагонами за умовами договору та на підставі законодавства, оскільки матеріали справи свідчать про те, що в період січень –квітень 2008 року відповідач не розвантажував ту кількість вагонів, що надходила на його адресу, однак весь вантаж був прийнятий відповідачем, що свідчить про перевезення за його замовленням. Таким чином частина вагонів простоювала в очікувані подачі, що оформлено актами загальної форми, інша частина, що простоювала на підходах до станції призначення через неприйняття їх вантажовласником з причин зайнятості фронтів вивантаження оформлена актами про затримку вагонів.

Одночасно, плата за користування вагонами у період дії конвенційних заборон, що запроваджені на підставі ст. 29 Статуту залізниць України та п.31 Правил перевезення вантажів у період 12.01.-16.01.2008, 08.02.-29.02.2008, 11.02.-18.02.2008, 15.02.-19.02.2008, 25.03.-31.03.2008, стягненню не підлягає.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.02.2009 (судді: В.Лисенко, Ю.Гоголь, В.Голик) рішення господарського суду першої інстанції скасовано. В позові відмовлено.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що саме позивачем порушено порядок приймання вантажів для перевезення без додержання погодження календарних графіків, відповідач інформував про порушення графіку надходження вагонів, на які позивач не реагував, у зв'язку із скупченням вантажу застосовано конвенційні обмеження щодо спрямування вагонів на адресу відповідача, незважаючи на які в період їх дії надійшло 347 вагонів, тому покладення на відповідача відповідальності у вигляді плати за користування вагонами, що подавалися у неузгодженій кількості суперечить умовам договору, а саме п.п 4.3, 4.4, 7.3.

Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Скаржник посилається на те, що він повинен доставити ввірений вантаж за призначенням, рівномірність відправлення вантажів є умовою відносин між портом, експедитором та відправником і контроль за дотриманням цих умов до його компетенції не відноситься.

Скаржник посилається на вжиття ним конвенційних заборон, чим відповідач не скористався, вивантаження вагонів, що надійшли на його адресу не провів. Судом першої інстанції вірно зазначено про необхідність керуватися у спірних відносинах нормами Єдиного Технологічного процесу, згідно яких встановлена загальна середньодобова переробна спроможність вантажних фронтів.

В жодному з спірних періодів відповідач не виконував місячний план вивантаження, чому належної оцінки суд не надав.

Відповідач у відзиві проти доводів скаржника заперечив, вважає, що скаржник порушив умови договору, подавши неузгоджену кількість вагонів з вантажем, саме позивач несе відповідальність за перевезення неузгодженої кількості вантажу, в період дії конвенційних обмежень залізниця відвантажувала вантаж порту.

В судовому засіданні, що відбулося за участю представників сторін 09.06.2009 оголошено перерва на 16.06.2009.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом спору є вимоги щодо плати за користування вагонами, яку відповідач повинен сплатити внаслідок незабезпечення вивантаження вантажів, які надходили на його адресу.

Господарськими судами встановлено, що між сторонами спору виникли правовідносини на підставі договору про обробку вагонів з вантажами від 15.06.2004.

Господарськими судами встановлено, що у період січень-квітень 2008 року вагони з вантажем, які йшли на адресу відповідача були затримані з причин неприйняття їх відповідачем через зайнятість фронтів вивантаження.

За накопичувальними картками та актами про затримку вагонів, позивачем було нараховано плату за користування вагонами.

Касаційна інстанція зазначає, що Правилами користування вагонами і контейнерами (далі –Правила), затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.99 № 113 (z0165-99) ( зареєстровані Міністерством юстиції України 15.03.99 за № 165/3458 (z0165-99) ), визначено порядок і умови користування вагонами, зокрема, п. 6 встановлено, що всі завантажені вагони, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника. У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представником станції і вантажовласника. В акті вказується час початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Підстави звільнення вантажовласника від плати за користування вагонами передбачені в п. 121 Статуту та п. 16 Правил, є вичерпними.

Згідно п. 121 Статуту вантажовідправник, вантажоодержувач, порт звільняються від плати за користування вагонами і контейнерами:

а) якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під'їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинним положеннями заборонено виконувати вантажні роботи;

б) у разі подання залізницею вагонів (контейнерів) у кількості, що перевищує максимальну переробну спроможність навантажувальних і розвантажувальних пунктів відправника і одержувача;

в) у інших випадках, передбачених Правилами.

Відповідно до пункту 8 Правил користування вагонами і контейнерами, у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку і закінчення затримки вагонів та їх номера.

Згідно з пунктом 3 Правил складання актів, Акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.

Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.

Один примірник акта загальної форми, складеного під час перевезення, додається до перевізних документів, другий залишається на станції, яка його склала.

Акти загальної форми та акти про затримку вагонів, що обґрунтовують вимоги позивача, досліджено судом.

Застереження відповідача в актах загальної форми свідчать про те, що затримка вагонів сталася через подачу вагонів на фронт розвантаження через зайнятість відповідних фронтів.

Як суд першої інстанції та і суд апеляційної інстанції встановили, що сторони фактично змінно-добові плани у спірний період не узгодили.

Згідно пункту 16 Правил користування вагонами і контейнерами, вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами у разі подання залізницею вагонів і контейнерів у кількості, що перевищує максимальну переробну спроможність навантажувальних і розвантажувальних пунктів відправника й одержувача. Вказана максимальна переробна спроможність визначається за договором між залізницею і вантажовласником.

Разом з тим, покладаючи відповідальність на відповідача, місцевий господарський суд обґрунтовано виходив з норм вивантаження, визначених додатком № 2 до Єдиного Технологічного процесу.

Таким чином, місцевим господарським судом вірно встановлений факт вини саме відповідача, оскільки відповідач не довів, що подача вантажів здійснювалася без врахування технічної можливості відповідача по їх вивантаженню при неузгодженості графіків.

Висновки апеляційної інстанції про необхідність застосування узгодженої середньодобової норми, та одночасне повне звільнення відповідача від відповідальності не відповідають встановленим обставинам та нормам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

В частині відмови у позовних вимогах щодо плати за користування вагонами у період дії конвенційних обмежень скаржник з висновками місцевого господарського суду погоджується.

Таким чином, касаційна інстанція дійшла висновку, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з'ясовані судом першої інстанції з достатньою повнотою, однак, апеляційний господарський суд повторно з'ясувавши ці обставини, неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, тому постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню без зміни.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.02.2009 у справі № 2-9/4405-2008 господарського суду АР Крим скасувати.

Рішення господарського суду АР Крим від 19.12.2008 залишити без зміни.

Витрати по сплаті державного мита, в тому числі за перегляд судових рішень в касаційному порядку, віднести на відповідача. Доручити господарському суду АР Крим видати наказ.