ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2009 р.
№ 16/163
( Додатково див. рішення Господарського суду Кіровоградської області (rs2162729) )
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів:
Овечкін В.Е. Чернов Є.В. Цвігун В.Л.
розглянувши касаційну скаргу
Фермерського господарства "Маяк-Р"
на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 березня 2009
у справі
№ 16/163 господарського суду Кіровоградської області
за позовом
Фермерського господарства "Маяк-Р"
до
ТОВ "Агротехінвест"
про
стягнення насіння соняшнику та штрафних санкцій
зустрічним позовом
ТОВ "Агротехінвест"
до
Фермерського господарства "Маяк-Р"
про
визнання недійсним договору
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 06.10.2008 (суддя Л.Коротченко) в позові про стягнення предмету товарної позики за договором від 06.02.2007 та штрафних санкцій відмовлено. Зустрічний позов про визнання договору товарної позики від 06.02.2007 недійсним задоволено.
Рішення суду мотивовано тим, що оспорюваний договір товарної позики від 06.02.2007 підлягає визнанню недійсним з підстав недодержання відповідачем вимог ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України щодо необхідності обсягу цивільної дієздатності особою, яка вчиняє правочин, тоді як Соколенко В.А. не мав відповідно необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення оспорюваного правочину.
Враховуючи наявність підстав для задоволення вимог про визнання договору недійсним, вимоги первісного позову, відхиляються, оскільки ґрунтуються на договорі, визнаному судом недійсним.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.01.2009 (судді: П.Павловський, В.Швець, О.Чус) рішення господарського суду першої інстанції залишено без зміни з тих же підстав.
Фермерське господарство "Маяк-Р" в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Скаржник посилається на те, що оспорюваний договір товарної позики від 06.02.2007 підписаний із сторони відповідача директором Чабановим О.К. та скріплений печатками сторін, обставин підписання договору іншою особою не доведено, тому висновок судів про підписання договору Соколенком В.А. необґрунтований. Договір було схвалено діями сторін щодо його виконання, про що свідчить, що представник відповідача мав належно оформлену довіреність на отримання матеріальних цінностей. Судом не досліджувалися докази проведення сторонами відповідної господарської операції з відпуску-одержання матеріальних цінностей, належної оцінки їм надано не було.
Сторони правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції не скористалися.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом спору є вимоги, що ґрунтуються на договорі товарної позики від 06.02.2007 та сам договір, дійсність якого оспорюється.
Господарськими судами встановлено, що між сторонами спору укладено договір товарної позики від 06.02.2007.
Крім того, встановлено, що предмет договору передано за актом приймання передачі від 06.02.2007, особі, що діяла згідно довіреності ЯЛЯ № 614384 від 06.02.2007.
Суди дійшли висновку, що від імені ТОВ "Агротехінвест" діяла неповноважна особа, що послужило підставою для визнання укладеного договору недійсним.
Разом з тим, касаційна інстанція вважає висновки господарських судів такими, що не ґрунтуються на всебічному та повному досліджені фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, не відповідають вимогам норм матеріального права з таких підстав.
Як вбачається з оспорюваного договору товарної позики від 06.02.2007 від сторони ТОВ "Агротехінвест", яка оспорює договір, його укладав Чабанов О.К.
Судами встановлено, що Чабанов О.К. на момент укладення оспорюваного договору був директором ТОВ "Агротехінвест".
Одночасно встановлено, що договір підписано одним із засновників ТОВ "Агротехінвест" Соколенко В.А., який на такі дії уповноважений не був.
За приписами ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до приписів статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Визнаючи оспорюваний договір недійним, суди не звернули уваги на ту обставину, що договір скріплено від сторони особи, що заперечує його дійсність, її печаткою. При цьому, обставин скріплення печаткою юридичної особи договору, що підписаний не уповноваженою особою, суди не дослідили.
Як вбачається із встановлених судом обставин майно, що було предметом договору товарної позики від 06.02.2007 отримано особою на підставі довіреності, виданої ТОВ "Агротехінвест", яка також скріплена печаткою юридичної особи.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затв. наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року (z0168-95) господарські операції –це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов’язань та фінансових результатів.
Тобто факт проведення суб’єктом підприємницької діяльності господарських операцій, що стосуються виконання ним зобов’язань відповідно до договорів або правочинів укладених цим суб’єктом з іншими суб’єктами господарювання повинні підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.
Такими документами, зокрема, є накладні, податкові накладні, інші відповідні документи.
Первинним документом в розумінні змісту статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є і довіреність на отримання матеріальних цінностей, видана на виконання положень Інструкції "Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", затв. наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 (z0293-96) року.
Суд зазначеного доказу до уваги не прийняв з тих підстав, що довіреність на отримання матеріальних цінностей підписана особою на ім'я якої вона видана.
Разом з тим, суд не дослідили факту поставки ФГ "Маяк-Р" та відповідного отримання ТОВ "Агротехінвест" майна, що було предметом оспорюваного договору, не встановили ті обставини, чи дійсно видавалося від імені ТОВ "Агротехінвест" довіреність на одержання матеріальних цінностей вказаній у ній особі, оскільки така скріплена печаткою юридичної особи, та чи приймало ТОВ "Агротехінвест" від позивача за видатковою накладною № 15 від 06.02.2007 майно, що було предметом договору товарної позики від 06.02.2007.
Зазначені обставини мають значення для висновку чи мало місце вчинення юридично значимих дії, спрямованих на схвалення спірного договору.
Таким чином, поза увагою попередніх судових інстанцій залишилося те, що спір у даній справі стосується саме виконання (чи невиконання) сторонами в повному обсязі зобов’язань, а відтак, не встановлені всі обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, а саме: чи здійснювався відпуск матеріальних цінностей ТОВ "Агротехінвест", на підставі яких первинних документів, чи видавалась ТОВ "Агротехінвест" довіреність на право отримання матеріальних цінностей, якщо так, в який час та на який період.
Отже, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.
Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене, рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду не можна вважати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.01.2009 та рішення господарського суду Кіровоградської області від 06.10.2008 у справі № 16/163 господарського суду Кіровоградської області скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області.
Головуючий В. Овечкін
судді Є. Чернов В. Цвігун