Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 556772,52грн., в тому числі 379144грн. основного боргу, 5262,51грн. відсотків за користування коштами, 32256,01грн. пені, 17980,12грн. відсотків річних, 127392,39грн. інфляційних втрат, посилаючись на прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки від 25.09.2006р. № 271-Д, наслідки порушення виконання грошового зобовязання, визначені статтями 546, 549, 551, 625 Цивільного кодексу України, статтями 173, 192, 193, 231, 265 Господарського кодексу України.

Відповідач до прийняття рішення у справі не виклав власної позиції щодо позовних вимог, в зв'язку з чим спір вирішувався за приписами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2008р. (суддя Кондратова І.Д.) позов задоволено повністю; з відповідача на користь позивача стягнуто 379144грн. основного боргу, 5262,51грн. відсотків за користування коштами, 32256,01грн. пені, 17980,12грн. відсотків річних, 127392,39грн. інфляційних втрат, 5567,73грн. витрат по сплаті державного мита, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2009р. (судді: Смірнова Л.Г., Алданова С.О., Коротун О.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його відповідності фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства; доводи апеляційної скарги відхилено, як необґрунтовані.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення у даній справі та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При цьому скаржник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та недоведеність обставин, якими суд обґрунтував власні рішення.

Скаржник зазначає про наявність безумовної причини для скасування судового рішення суду першої інстанції, як прийнятого за відсутності сторони, не повідомленої належним чином про час та місце судового засідання, без врахування часу, необхідного для реального захисту своїх прав у судовому процесі.

Також скаржник зазначає, що судами не доведено істотні обставини справи та помилково визнано їх встановленими; апеляційним судом не надано оцінки доданим до апеляційної скарги доказам, що підтверджують викладені у скарзі доводи про відсутність у відповідача заборгованості перед позивачем за даною поставкою (договору поставки від 26.03.2007р., накладним, акту звірки взаємних розрахунків).

Позивач відзив на касаційну скаргу не подав; усно визнав доводи касаційної скарги та погодився з її вимогами.

Заслухавши доповідь судді –доповідача та пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є належність та ступінь виконання відповідачем грошового зобов'язання по договору поставки від 25.09.2006р.

Місцевим господарським судом встановлено, що 25.09.2006р. сторонами було укладено договір поставки № 271-Д, відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 якого сторони погодили, що позивач (постачальник) зобов'язується поставити живу рибу (товар), а відповідач (покупець) зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених у даному договорі. Товар поставляється окремими партіями на підставі заявки покупця.

Відповідно до пункту 4.2 договору покупець здійснює попередню оплату за товар шляхом банківського перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок або в розрахункову касу позивача з моменту підписання договору.

Також суд встановив, що на виконання умов договору № 271-Д позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 519974грн. за накладними № 15 від 02.04.2007р., № 16 від 05.04.2007р., оплата за який здійснена частково.

Визначивши правову природу договору, як договору поставки, місцевий господарський суд вказав, що грошове зобовязання відповідача у даних правовідносинах є зустрічним тому строк його виконання виникає відповідно до частин 1 та 4 статті 538 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи позов, суд визнав встановленими належними та допустимими доказами фактичні обставини справи, що полягають у виконанні умов договору позивачем та неналежному виконанні відповідачем відповідного грошового зобовязання, застосувавши приписи статей 525, 526, 530, 549, 611, 614, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України, статей 193, 231, 232, 265 Господарського кодексу України.

Доводи касаційної скарги про порушення процесуальних прав відповідача місцевим господарським судом спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що ухвалу про порушення провадження у справі направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення (повідомлення про вручення з відміткою про одержання т.1, а.с.2). Також ухвалою суду від 11.11.2008р. через неявку відповідача розгляд справи було відкладено на 24.11.2008р.; на зворотній стороні ухвали міститься відмітка про відправку її сторонам.

Переглядаючи справу відповідно до положень статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд погодився з обставинами справи, встановленими місцевим господарським судом, зазначивши, що відповідач не обґрунтував належно апеляційну скаргу, не навів доказів та підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 105 Господарського процесуального кодексу України постанова апеляційного господарського суду повинна містить підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази.

З матеріалів справи вбачається, що в додатку до апеляційної скарги скаржник додав документи, що підтверджують наявність між ним та позивачем правовідносин, що регулюються іншими договорами, крім зазначеного у позові, а також вказав, що прийняті судами накладні на поставку зарибку коропа видані позивачем на виконання відповідного договору від 26.03.2007р.; натомість матеріали справи не містили накладних, що підтверджували кількість та вартість одержаного товару, який є предметом договору від 25.09.2006р. № 271-Д (жива риба).

Постанова апеляційного господарського суду не містить жодних аргументів та підстав, з яких не прийнято до уваги вказані документи.

Водночас з викладеного вбачається, що місцевий господарський суд не з'ясував належним чином зміст правовідносин сторін, предмет поставки за вказаним договором, а відтак всупереч приписам статті 38 Господарського процесуального кодексу України не витребував у позивача докази у підтвердження здійсненої поставки живої риби за договором від 25.09.2006р. № 271-Д.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобовязання визначено як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зміст зобовязання визначається умовами укладеного сторонами договору, а відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання підлягає виконанню належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Висновки судів попередніх інстанцій про зміст та ступінь виконання договірного зобовязання кожною зі сторін (зокрема, про належне виконання зобовязання позивачем, що породжує зустрічне зобовязання відповідача провести оплату) не ґрунтуються на належних та допустимих доказах в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111- 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди всупереч статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянули всебічно, повно та об’єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності. Відтак їх висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги не можуть вважатися законними та обґрунтованими.

Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова не відповідають вимогам статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення місцевого суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи, господарським судам слід врахувати вищенаведене та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хутір на околиці" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.09р. та рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2008р. у справі № 37/438 господарського суду міста Києва скасувати.