Заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання недійсним та скасування п. 25 рішення від 15.04.25004 року № 183/1393 (ra0183023-04) .

Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.11.2008 року по справі № 3/294 (суддя Сівакова В. В.) позовні вимоги задоволені повністю: визнано недійсним та скасовано п. 25 рішення Київської міської ради від 15.04.2004 року №183/1393 (ra0183023-04) "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", яким затверджено проект відведення земельної ділянки спільному українсько-британському підприємству у вигляді закритого акціонерного товариства "Савона" для будівництва, експлуатації та обслуговування блоку громадського призначення з офісними приміщеннями на вул. Серафімовича, 3 у Дніпровському районі м. Києва та передано спільному українсько-британському підприємству у вигляді закритого акціонерного товариства "Савона" в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,24 га для будівництва, експлуатації та обслуговування блоку громадського призначення з офісними приміщеннями на вул. Серафімовича, 3 у Дніпровському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2009 року по справі № 3/294 (головуючий суддя Отрюх Б. В., судді Тищенко А. А., Верховець А. А.) апеляційні скарги Київської міської ради та Спільного українсько-британського підприємства у вигляді Закритого акціонерного товариства "Савона" задоволено: рішення Господарського суду м. Києва від 04.11.2008 року по справі №3/294 скасовано. В задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Житлово-будівельний кооператив "Дельфін" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2009 року, в якій стверджує про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 257 ЦК України, ст. ст. 11, 83, 124, 123 ЗК України у зв'язку з чим просить скасувати оскаржену постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заступник прокурора м. Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2009 року, в якому стверджує про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 123, 124 ЗК України, ст. ст. 256, 257 ЦК України та ст. 43 ГПК України, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржену постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У відзиві на касаційне подання та касаційну скаргу Спільне українсько-британське підприємство у формі Закритого акціонерного товариства "Савона" проти вимог та доводів прокурора та скаржника заперечує та просить оскаржену постанову без змін.

Київська міська рада у відзиві на касаційну скаргу також просить залишити в силі оскаржену постанову.

У зв'язку з виходом з відпустки судді Фролової Г. М. для перегляду в касаційному порядку справи № 3/294, призначеної до розгляду на 26.05.2009 року розпорядженням в. о. Голови судової палати від 25.05.2009 року утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий –Муравйов О. В., судді Полянський А. Г., Фролова Г. М.

Відводів складу суду не заявлено.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.05.2009 року відкладено спільний розгляд касаційної скарги Житлово-будівельного кооперативу "Дельфін" та касаційного подання Заступника прокурора м. Києва відкладено до 16.06.2009 року.

Представники третьої особи-2 в судове засідання касаційної інстанції не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь належним чином.

Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора та присутніх представників сторін та третіх осіб, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційне подання та касаційна скарга не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

Місцевим та апеляційним судами встановлено, що пунктом 25 рішення Київської міської ради № 183/1393 (ra0183023-04) від 15.04.2004 року було затверджено проект відведення земельної ділянки Спільному українсько-британському підприємству у вигляді Закритого акціонерного товариства "Савона" для будівництва, експлуатації та обслуговування блоку громадського призначення з офісними приміщеннями на вул. Серафимовича, 3 у Дніпровському районі м. Києва; передано ЗАТ "Савона", за умови виконання пункту 25.1 цього рішення, в короткострокову оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 0,24 га для будівництва експлуатації та обслуговування блоку громадського призначення з офісними приміщеннями на вул. Серафимовича, 3 у Дніпровському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

Апеляційним господарським судом встановлено, що в матеріалах справи знаходиться проект відведення земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування блоку громадського призначення з офісними приміщеннями на вул. Серафимовича, 3 у Дніпровському районі м. Києва, розроблений ТОВ "Топос".

Проаналізувавши зазначений проект, суд апеляційної інстанції встановив, що листом від 21.12.2001 року № 25/12 третя особа-1 звернулося до Київського міського голови із заявою про надання дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок за адресами: вул. Серафимовича, 3 та вул. Серафимовича, 11 на підставі рішення Київської міської ради від 02.10.2001 року № 42/1476 (ra0042023-01) "Про погодження місць розташування об'єктів", яким було погоджено Спільному українсько-британському підприємству у вигляді Закритого акціонерного товариства "Савона" місце розташування торговельних павільйонів на землях міської забудови орієнтовною площею 0,09 га на вул. Серафимовича, 3 у Дніпровському районі м. Києва.

Пунктом 17 рішення № 42/1476 (ra0042023-01) було погоджено ЗАТ "Савона" місце розташування торговельних павільйонів у Дніпровському районі м. Києва на землях міської забудови, з них: орієнтовною площею 0,09 - на вул. Серафимовича, 3, орієнтовною площею 0,01 га - на вул. Серафимовича, 11.

На підставі клопотання третьої особи-1 від 21.12.2001 року № 25/12 листом від 28.01.2002 року № 225-КР-606/2 заступником міського голови було надано згоду ЗАТ "Савона" на розроблення проекту відведення земельних ділянок, розташованих за адресами: вул. Серафимовича, 3 площею 0,09 га та вул. Серафимовича, 11 площею 0,01 га, для розміщення торговельних павільйонів.

В проекті відведення, наданому третьою особою-1, знаходиться завдання на складання проекту відведення земельної ділянки ЗАТ "Савона" площею 0,24 га у довгострокову оренду на 25 років для будівництва, експлуатації та обслуговування блоку громадського призначення з офісними приміщеннями на вул. Серафимовича, 3 у Дніпровському районі м. Києва, наданого на підставі доручення Київської міської ради від 28.01.2002 № 225-КР-606/2.

На підставі встановлених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при затвердженні проекту відведення відповідач діяв у відповідності до положень ст. ст. 123, 124 ЗК України в редакції, чинній на момент прийняття відповідних рішень, а також Порядку надання земельних ділянок та оформлення права користування землею юридичним особам в м. Києві, затверджених рішенням Київської міської ради від 04.03.1999 року № 148/249 (ra0148023-99) , яке було чинним на той момент (розділ 4 п. 4.15, 4.16).

Доводи прокурора та третьої особи-3, викладені в касаційному поданні та касаційній скарзі, щодо відсутності згоди відповідача на розробку проекту відведення були досліджені судом апеляційної інстанції, який на підставі наявних в справі доказів в їх сукупності дійшов висновку, що така згода мала місце. В тому числі, судом апеляційної інстанції встановлено, що розбіжності в розмірі земельної ділянки (0,09 га та 0,24 га) обґрунтовані перед проектними пропозиціями масштабу 1:500, про що зазначено в пояснювальній записці до проекту відведення. Отже, доводи касаторів в цій частині зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом апеляційної інстанції, що в силу приписів ст. 111-7 ГПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Крім того, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, зазначені доводи прокурора та третьої особи-3 спростовуються фактом затвердження проекту відведення відповідачем.

Спростовуючи доводи прокурора та третьої особи-3, суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи наявні докази погодження проекту відведення із відповідними органами, як це передбачено ст. 123 ЗК України.

Так, до справи надані висновки Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київради (КМДА) від 17.06.2003 року № 19-608 та від 23.03.2004р. № 19-1889; лист Державного управління екології та природних ресурсів в місті Києві № 08-8-20/1527 від 26.03.2003 року; лист Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища № 690 року від 19.02.2003 року; лист № 1458 від 07.03.2003 року Головного державного санітарного лікаря м. Києва; лист Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 10.04.2003 р. № 5-14-1625/4; висновок Головного управління земельних ресурсів від 26.02.2004 р. № 03-56/260.

Оцінивши зазначені докази в сукупності з іншими матеріалами справи, зокрема, проектом відведення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені документи свідчать про погодження компетентними органами проекту відведення.

Оскільки суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку доказів в силу положень ст. 111-7 ГПК України, доводи заявників касаційної скарги та касаційного подання про порушення під час прийняття спірного рішення положень ст. 123 ЗК України відхиляються.

З цих же підстав відхиляються доводи заявників щодо відсутності державної землевпорядної експертизи.

Доводи третьої особи-3 щодо тривалої розбіжності в часі між зазначеними вище висновками, а також про порушення відповідачем строків розгляду заяви третьої особи-1 не можуть бути підставою для визнання недійсним спірного рішення, оскільки тривалість розгляду питань щодо землекористування відповідачем порушує перш за все права особи, яка звертається з відповідною заявою до органу місцевого самоврядування. В даному випадку, третя особа-1 відповідні дії відповідача в установленому законодавством порядку не оскаржувало.

Суд касаційної інстанції погоджується з доводами прокурора щодо безпідставності застосування апеляційним господарським судом строків позовної давності за заявою третьої особи-1, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України під позовною давністю розуміється строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого цивільного права або інтересу.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушень в діях відповідача під час прийняття спірного рішення, які б давали підстави для визнання його недійсним, суд відмовляє в позові з мотивів відсутності порушеного права. Як наслідок, підстав для застосування позовної давності в такому випадку немає.

Доводи третьої особи-3 про порушення її прав спірним рішенням відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки відповідно до ст. 1 ГПК України особа, яка вважає, що її права або охоронювані законом інтереси порушені, звертається з відповідним позовом. Як вбачається з матеріалів справи, третя особа-3 таким правом не скористалася.

Крім того, всі учасники судового процесу наполягали на тому, що спір пов’язаний з господарською діяльністю, в його основі лежить майнові правовідносини, пов’язані з користуванням спірною земельною ділянкою.

Оскільки позивач по справі (Державний комітет України із земельних ресурсів) на спірну земельну ділянку майнових вимог не заявляє, його права спірним рішенням не порушуються, а тому в задоволенні позовних вимог вірно відмовлено судом апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги та касаційного подання їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування рішення постанови апеляційного господарського суду не вбачається.