У серпні 2008 року Ленінське районне споживче товариство звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції про зобов’язання відповідача повернути незаконно стягнутий виконавчий збір в сумі 3 942, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки постанова Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції від 10.05.2008 року скасована постановою Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 10.11.2005 року по справі № 2-1730/05, сума виконавчого збору в розмірі 3 942, 00 грн. підлягає поверненню з відповідача на користь позивача.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.11.2008 року (суддя Воронцова Н.В.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.03.2009 року (судді: Ткаченко М.І. –головуючий, Антонова І.В., Остапова К.А.) по справі № 2-27/8890-2008 господарського суду Автономної Республіки Крим у позові відмовлено.

Мотивуючи судове рішення, господарський суд першої інстанції з посиланням на статті 11, 30, 46 Закону України "Про виконавче провадження", статті 387, 1212 Цивільного кодексу України зазначає про те, що позовні вимоги є необґрунтованими і не відповідають способу захисту порушеного права.

Суд апеляційної інстанції мотивуючи постанову зазначив, що державним виконавцем ВДВС Ленінського РУЮ в АРК Гільовим А.А. при винесенні постанови від 10.05.2005 року про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа № 2-2078/05 від 15.12.2004 року та при винесенні постанови від 18.05.2005 року про стягнення виконавчого збору в сумі 3942,00грн. були порушені вимоги законів України "Про державну виконавчу службу" (202/98-ВР) , "Про виконавче провадження" (606-14) .

Однак, суд також зазначив, що позивач не надав доказів стягнення ВДВС Ленінського РУЮ в АРК виконавчого збору на перерахування його до державного бюджету і, за таких обставин, вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Не погоджуючиcь з постановою, Ленінське районне споживче товариство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.03.2009 року по справі № 2-27/8890-2008 господарського суду Автономної Республіки Крим, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 7, 46 Закону України "Про виконавче провадження", статей 82, 85, 87 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, заявник зазначає про те, що факт стягнення виконавчого збору і перерахування його до Державного бюджету України підтверджений самим відповідачем у судовому засіданні.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Позивач надав суду заяву № 21 від 05.06.2009 року, в якій просив розглядати справу без участі представника.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судом, постановою Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в Автономній Республіці Крим від 10.05.2005 року було відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа № 2-2078 від 15.12.2004 року про стягнення з Ленінського районного споживчого товариства на користь громадянина Чернявського С.П. боргу у розмірі 39424,00грн.

Судом встановлено, що вказана постанова була направлена на адресу Ленінського районного споживчого товариства 13.05.2005 року супровідним листом № р117/7, в якому було зазначено, що позивачу належить з'явитися до відділу 18.05.2005 року.

Судом також встановлено, що вказану постанову та лист позивачем було отримано 16.05.2005 року.

17.05.2005 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт розрахункового рахунку Ленінського районного споживчого товариства, а 18.05.2005 року винесено постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 3942,00 грн.

При цьому, судом відзначено, що зазначені вище дії відповідач вчинив до закінчення семиденного строку.

Підставою для звернення з даним позовом стало те, що Ленінський районний суд Автономної Республіки Крим постановою від 10.11.2005 року у справі № 2-1730/05 визнав неправомірними дії державного виконавця Гільова Артема Геннадійовича по відкриттю виконавчого провадження на підставі виконавчого листа від 15.12.2004 року № 2-2078/05 та скасував постанову про відкриття виконавчого провадження від 10.05.2005 року по виконанню виконавчого листа № 2-2078/05 від 15.12.2004 року.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.

У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення (стаття 30 вказаного вище закону).

Статтею 46 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.

Статтею 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" передбачено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до статей 45, 46 Закону України "Про виконавче провадження" витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

Суд може визнати стягнення виконавчого збору необґрунтованим, якщо встановлений державним виконавцем строк для добровільного виконання рішення не узгоджувався зі строками, встановленими в частині 2 статті 24 вказаного вище закону, і був нереальним.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в Автономній Республіці Крим Гільовим А.А. при прийнятті постанови від 10.05.2005 року про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа № 2-2078/05 від 15.12.2004 року та при прийнятті постанови від 18.05.2005 року про стягнення виконавчого збору в сумі 3942,00 грн. були порушенні зазначені вище вимоги Законів України "Про виконавче провадження" (606-14) та "Про державну виконавчу службу" (202/98-ВР) .

Судами встановлено, що відповідно до довідки Ленінського відділення КРД АППБ "Аваль" від 02.08.2005 року № 67 Ленінським районним споживчим товариством було погашено борг у повному обсязі, про що свідчать платіжні доручення № 53 від 08.06.2005 року на суму 27280,77 грн., № 54 від 13.06.2005 року на суму 14151,19 грн., № 55 від 13.06.2005 року на суму 1934,04 грн., згідно з рішенням суду № 2-2078/04 від 15.12.2004 року.

При цьому, судом апеляційної інстанції відзначено, що позивачем не надано суду копії зазначених вище платіжних доручень, а відтак суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів стягнення Відділом державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в Автономній Республіці Крим виконавчого збору та перерахування його до державного бюджету, та дійшов висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Однак, судом апеляційної інстанції не надана оцінка листу Ленінського районного управління юстиції в Автономній Республіці Крим № 03-11/1412 від 20.11.2007 року, в якому, зокрема, зазначено, що виконавчий збір в розмірі 3942,00 грн. був стягнутий державним виконавцем Гільовим А.А. по виконавчому провадженню про стягнення з Ленінського районного споживчого товариства на користь Чернявського С.П. 39424,12 грн. та перерахований п/д № 283 від 20.11.2005 року в Державний бюджет України.

Не звернуто уваги також на те, що в листі також зазначено, що виконавчий збір в розмірі 3942 грн. перерахований в державний бюджет України та Відділ державної виконавчої служби не має можливості для його повернення з бюджету, та відповідно, рекомендував для вирішення даного питання звернутись до суду.

Не звернуто належної уваги та не надано оцінки судом апеляційної інстанції і доводам, викладеним в апеляційній скарзі, зокрема, посиланням на те, що Відділ державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в Автономній Республіці Крим перерахував виконавчий збір в розмірі 3942грн. п/д 2893 від 20.11.2005 року. в державний бюджет України.

Не звернуто уваги апеляційним судом і на відзив Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції Автономної Республіки Крим на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначає, що виконавчий збір стягнуто та перераховано в державний бюджет.

Крім того, відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Однак, судом апеляційної інстанції не були витребувані платіжні доручення № 53 від 08.06.2005 року на суму 27280,77 грн., № 54 від 13.06.2005 року на суму 14151,19 грн., № 55 від 13.06.2005 року на суму 1934,04 грн.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції при розгляді справи не враховані вимоги статей 7, 30, 46 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу".

Оскільки, відповідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а також враховуючи, що господарськими судами порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з’ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Ленінського районного споживчого товариства задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.03.2009 року по справі № 2-27/8890-2008 господарського суду Автономної Республіки Крим та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.11.2008 року скасувати.