Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.05.2008 р. (суддя Омельченко В.А.) позов задоволено. Визнано за ТОВ "АСАВІА" право власності на комплекс споруд, який складається з ферми (літ "А") площею забудови 31,00 кв. м., загальною площею 28,0 кв.м.; будиночку для відпочинку (літ. "Б") площею забудови 87,9 кв.м., загальною площею 67,8 кв.м.; вольєру для птиці (літ. "В") площею забудови 216,0 кв. м.; вольєру для птиці ( літ "Г") площею забудови 24,9 кв.м.; конюшні ( літ. "Д") площею забудови 33,6 кв. м. загальною площею 28,9 кв.м; горловини погребу (літ "ГП") площею забудови 25 кв.м.; перепелятника (літ. "Е") площею забудови 44,3 кв.м. загальною площею 36,9 кв.м. кафе (ліг "Ж-ж") площею забудови 152 кв.м., загальною площею 115,5 кв.м.; огорожі, які розташовані за адресою: Україна, АР Крим, Сакський район, Оріхівська сільська рада, комплекс споруд № 1- у цілому.

Стягнуто з Виконавчого комітету Оріхівської сільської ради на користь ТОВ "АСАВІА" витрати по сплаті державного мита в розмірі 4 117,56 грн. та витрати пов'язані з інформаційно-технічним забезпеченням судового процесу в сумі 118 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, Заступник прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить його скасувати, мотивуючи подання порушенням і неправильним застосуванням судом норм процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційного подання, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Прийняте у справі рішення вказаним вимогам не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що задовольняючи позовні вимоги ТОВ "АСАВІА", місцевий господарський суд виходив з того, що рішенням Сакської районної ради № 211 від 09.11.2007 року на 12 сесії 5 скликання було вирішено передати в оренду ТОВ "АСАВІА" водний об'єкт місцевого значення - ставок № 9 а "коп.", площею 1,5 га, розташований на території Оріхівської сільської ради Сакської районної ради для риборозведення, виробництва сільськогосподарської та промислової продукції, а також в оздоровчих цілях строком на 49 років.

25 січня 2008 року між орендодавцем Сакською районною державною адміністрацією та орендарем ТОВ "АСАВІА" був укладений договір оренди землі для іншого сільськогосподарського призначення, пов'язаного з риборозведенням і вирощуванням: водоплаваючих птахів, яка знаходиться на відстані 1.1 км. Східніше села Оріхове за межами населених пунктів на території Оріхівської сільської ради Сакського району, кадастровий номер 01:423:852:00:10:001:0398. В оренду передалася земельна ділянка загальною площею 3.0000 у тому числі 1,8522 га ставки, 1,1478 га під господарськими будівлями та дворами, на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: ставок № 9 -а "коп." з площею водного дзеркала 1,5 га, нежиле приміщення (ферма), строк дії договору оренди 49 років.

Позивачем на вказаній земельній ділянці за рахунок власних коштів були придбані будівельні матеріали та з метою створення належних умов для використання зазначеної земельної ділянки за цільовим призначенням були побудовані : будиночок для відпочинку (літ. "Б") площею забудови 87,9 кв. м., загальною площею 67,8 кв. м. яке складається з приміщень № 1,2,3.4,5,6,7 площею 11,3 кв.м кожне; вольєр для птиці (літ. "В") площею забудови 216,0 кв.м.; вольєр для птиці ( літ "Г") площею забудови 24,9 кв.м.; конюшня ( літ. "Д") площею забудови 33,6 кв. м. загальною площею 28,9 кв. м; горловина погребу ( літ "ГП") площею забудови 25,0 кв.м.; перепелятник (літ. "Е") площею забудови 44.3 кв.м., загальною площею 36,9 кв.м; кафе (літ "Ж-ж") площею забудови 152.00 кв.м., загальною площею 115,5 кв.м.; огорожі.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним вважається будівництво, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Враховуючи п. 5 ст. 376 ЦК України, згідно якої на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб, господарський суд визнав право власності на об'єкти самочинного будівництва.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Статтею 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Звертаючись з касаційним поданням, Заступник прокурора Автономної Республіки зазначає що судове рішення стосується інтересів Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 29 Закону України "Про планування і забудову територій" та п.1.1 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, дозвіл на виконання будівельних робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту будинків, споруд та інших об'єктів, розширення і технічного переоснащення є документом, що посвідчує право забудовника (замовника) та генерального підрядника на виконання будівельних робіт, у відповідності до затвердженої проектної документації, підключення до інженерних мереж та споруд та надає право відповідним службам на видачу ордера на проведення земляних робіт.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які одночасно ведуть реєстр наданих дозволів. Виконання будівельних робіт без вищезазначеного дозволу забороняється.

З матеріалів справи вбачається, що дозвіл на виконання будівельних робіт по будуванню відповідних споруд не отримувався та спірні приміщення в експлуатацію не приймались.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України (1798-12) судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів відзначає, що судом не було з'ясовано чи відносяться самочинно збудовані споруди до капітальних споруд, чи відповідають вони будівельним нормам та правилам.

Слід зазначити, що згідно з вимогами частини 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та додержуватись вимог законодавства про охорону довкілля.

Статтею 22 Закону України "Про оренду землі" встановлено, право орендодавця вимагати від орендаря використання землі за цільовим призначенням, визначеним у договорі оренди земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору оренди землі від 25.01.2008 р. укладеного між позивачем та Сакською районною державною адміністрацією, цільове призначення земельної ділянки наданої в оренду позивачу визначено, як: для іншого сільськогосподарського призначення пов'язаного з риборозведенням і вирощування водоплаваючих птахів.

В порушення вказаних вимог, приймаючи рішення про задоволення позову про визнання права власності на самочинно збудовані споруди, місцевий господарський суд не врахував, що цільове призначення зазначеної земельної ділянки не змінювалось.

Отже, судом не було з'ясовано питання, чи не порушувало будівництво відповідних споруд, цільового призначення земельної ділянки наданої в оренду позивачу.

Викладене свідчить про те, що судом при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняте у справі рішення не відповідає ст. 84 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Згідно ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення, суд порушив і неправильно застосував норми матеріального права, в зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 111-7 ГПК України), рішення підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи господарському суду належить вжити заходів щодо повного, об’єктивного, всебічного з'ясування обставин справи, дійсних прав та обов'язків сторін, визначити повне коло та правовий статус учасників цієї справи, і залежно від установленого прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою присутнього представника прокуратури оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 ГПК України, суд

Касаційне подання Заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.05.2008 року у справі № 2-16/5138-2008 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Автономної Республіки Крим.