Київський природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду з позовом до Шевченківської районної у місті Києві ради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 23.08.2006р., укладеного між Шевченківською районною в місті Києві радою та ОСОБА_1., площею 37 кв. м., що розташована у АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування кіоску з продажу продовольчих товарів (договір зареєстровано у книзі договорів оренди земельної ділянки у Шевченківській районній в м. Києві раді за № 185) та про зобов’язання повернути вказану земельну ділянку Київській міській раді, звільнивши від кіоску.

Позовні вимоги ґрунтуються на статтях 203, 215, 216, 236, 256 Цивільного кодексу України, статтях 14, 15, 34, 35 Закону України "Про оренду землі"; заявник вважає, що, оскільки вказаний договір не пройшов процедури реєстрації в Київській міській раді, чим порушено встановлений державою порядок отримання земельних ділянок в оренду, то даний договір є недійсним, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства.

Відповідач відхилив позов, вказавши, що здійснення державної реєстрації договорів оренди землі входить до повноважень Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, а спірний договір не порушує інтересів Київської міської ради.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2008р. до участі у справі в якості відповідача залучено Суб'єкта підприємницької діяльності –фізичну особу ОСОБА_1.

Київська міська рада підтримала поданий прокуратурою позов з мотивів невідповідності договору оренди статтям 14, 15 Закону України "Про оренду землі", оскільки в ньому не передбачено істотних умов для договорів даного виду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2008р. (суддя Головатюк Л.Д.) позов задоволено повністю; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 23.08.2006р., укладений між Шевченківською районною у м. Києві радою та Суб'єктом підприємницької діяльності – фізичною особою ОСОБА_1, площею 37 кв.м., яка розташована у АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування кіоску з продажу продовольчих товарів (договір зареєстровано у книзі договорів оренди земельної ділянки у Шевченківській районній у м. Києві ради за № 185); зобов'язано Суб'єкта підприємницької діяльності –фізичну особу ОСОБА_1 повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 37 кв. м., яка розташована у АДРЕСА_1, звільнивши її від кіоску; стягнути з відповідачів в дохід державного бюджету України 42,50грн. державного мита та 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з кожного.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2009р.(судді: Моторний О.А., Кошіль В.В., Шапран В.В.) судове рішення скасовано; прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У постанові апеляційної інстанції зазначено, що висновки суду першої інстанції були зроблені за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2009р., до Вищого господарського суду України звернулася Київська міська рада з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Скаржник посилається на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, оскільки судом не враховано невідповідність спірного договору статтям 9, 16, 125, 126, 212 Земельного кодексу України, статтям 14, 15, 17 Закону України "Про оренду землі", пункту 8 та 9 Порядку державної реєстрації договорів оренди, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.98р. №2073 (2073-98-п) ; вказаний договір не містить істотних умов договору та не пройшов реєстрацію у порядку, встановленому статтею 20 Закону України "Про оренду землі".

Відповідачі відзиви на касаційну скаргу не надали та не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення прокурора та представника позивача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є відповідність спірного правочину вимогам чинного законодавства, а також правомірність статусу Київської міської ради як позивача з огляду на повноваження органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до статті 9 та пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) до розмежування земель державної та комунальної власності розпорядником земель на території м. Києва є Київська міська рада; за статтею 11 Земельного кодексу України повноваження районних умістах рад у галузі земельних відносин визначаються міськими радами.

Рішенням № 164/885 від 08.06.2000р. (ra0164023-00) "Про передачу окремих повноважень районним у м. Києві радам з питань регулювання земельних відносин" зі змінами та доповненнями (чинне на день укладення договору), Київська міська рада передала районним у м. Києві радам повноваження щодо надання в оренду земельних ділянок, обмеживши їх компетенцію межами земельних ділянок, що можуть надаватися в оренду для тимчасового розміщення малих архітектурних форм та переліком об'єктів, під розміщення яких ці ділянки можуть надаватися. При цьому районні в м. Києві ради зобов'язано здійснювати контроль за використанням та охороною земель, додержанням земельного законодавства.

23.08.2006р. відповідачами у даній справі було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого Шевченківська районна у м. Києві рада на підставі рішення від 21.02.2006р. № 686 надає, а Суб'єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_1 приймає в короткострокову оренду земельну ділянку площею 37кв.м. за рахунок земель, не наданих у власність чи користування згідно з планом землекористування;вказана ділянка надається в оренду строком до 31.01.2009р. для експлуатації та обслуговування кіоску з продажу продуктів харчування на АДРЕСА_1; річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 1,5% від її річної оцінки.

Даний договір було зареєстровано в книзі договорів оренди земельних ділянок Шевченківської районної у м. Києві ради за № 185 від 23.08.2006р.

Судами встановлено, що відповідно до Положення про Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міськради від 19.12.2002р. № 182/342 (ra_182023-02) , дане управління організовує видачу державних актів на право власності на землю та право користування землею, оформлення та видачу договорів оренди земельних ділянок та здійснює їх реєстрацію.

Згідно з рішенням Київської міської ради від 29.05.2003р. № 433/593 (ra0433023-03) "Про забезпечення ефективного землекористування в місті Києві" Головному управлінню земельних ресурсів доручено у повному обсязі здійснювати підготовку документів, що посвідчують право власності та право користування, відтак саме до повноважень Головного управління земельних ресурсів входить здійснення державної реєстрації договорів оренди землі.

Задовольняючи позов про визнання недійсним договору оренди за частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України місцевий господарський суд встановив, що спірний договір оренди не пройшов процедуру державної реєстрації, в зв’язку з чим не відповідає вимогам чинного законодавства України, а також оспорюваний договір не містить усіх істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі".

Натомість апеляційний господарський суд зазначив про відсутність порушень вимог статті 203 Цивільного кодексу України при укладенні спірного договору та про виконання сторонами договору таких обов’язків за договором, як надання земельної ділянки в користування; сплата орендної плати за користування земельною ділянкою, що свідчить про згоду сторін на його укладання.

Також апеляційним господарським судом вказано про відсутність порушень інтересів міської ради умовами даного договору.

Судова колегія вважає доводи постанови апеляційного господарського суду в цій частині помилковими з огляду на наступне.

Висновок про наявність чи відсутність порушених прав позивача повинен кореспондуватися зі змістом позовних вимог, адже саме позовна заява повинна містити підстави та предмет позову.

Як вбачається з позовної заяви та встановлено судом першої інстанції, сутність порушених прав держави в особі позивача полягає у наданні земельної ділянки в оренду за спірним договором, реєстрація якого та зміст не відповідає вимогам законодавства, тобто, у порушенні процедури надання земельної ділянки, яка знаходиться у сфері контролю Київської міської ради, як органу місцевого самоврядування, з огляду на її територіальну приналежність місту Києву.

Відповідно до статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

При цьому апеляційним господарським судом не перевірено та не відхилено доводи позовної заяви про відсутність у договорі оренди таких істотних умов, як умови повернення земельної ділянки, умови збереження об’єкту оренди та інші.

Однак як апеляційним господарським судом, так і місцевим господарським судом не враховано, що відповідно до частин 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статей 18 та 20 Закону України "Про оренду землі" з державною реєстрацією договору оренди пов'язано набуття чинності таким договором (що не є тотожнім поняттю дійсності правочину); поза тим місцевим господарським судом не встановлено та не наведено норми законодавства, що передбачають наслідки недійсності спірного правочину в зв'язку з недодержанням вимог про його державну реєстрацію.

Також відповідно до частини 1 статті 210 Цивільного кодексу України правочин, який підлягає державній реєстрації згідно закону, є вчиненим з моменту його державної реєстрації, а згідно частини 3 статті 640 цього Кодексу договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Відтак, судами не з’ясовано правові наслідки недодержання вимог закону щодо реєстрації спірного договору, що є істотним для вирішення даного спору за заявлених позивачем підстав.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не з’ясували в судовому процесі всебічно, повно та об’єктивно всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; неналежним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, невірно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини відтак їх висновок в частині задоволення позовних вимог є передчасним.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим, оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають за вище вказаних підстав.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду в частині задоволення позовних вимог підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарським судам слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2009р. у справі № 50/75 господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2008р. скасувати.

за участю представників:
позивача	не з’явився