Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Ухвалою від 27.04.2009 р. колегією суддів Вищого господарського суду у складі: головуючий –Дроботова Т.Б., судді Волковицька Н.О., Гоголь Т.Г., касаційне подання було прийняте до провадження та призначене до розгляду на 16.06.2009 р.

У зв'зку з виходом з відпустки судді Рогач Л.І., у судовому засіданні 16.06.2009р. справа розглядалась по суті колегією суддів Вищого господарського суду України у постійному складі: головуючий –Дроботова Т.Б., судді Волковицька Н.О., Рогач Л.І., згідно із розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 09.06.2009 р.

Про вказані обставини було повідомлено на початку судового засідання 16.06.2009 р. Відводів складу колегії суддів не заявлено.

У червні 2008 р. СПД ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до виконавчого комітету Донецької міської ради про визнання за нею права власності на будівлю магазину (Літ А-2), загальною площею 401,5 кв.м., розташовану за адресою: м. Донецьк, вул. Пролетарська, 6, посилаючись на приписи статей 331 та 376 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору купівлі –продажу від 04.06.2003 р. позивачу належить будівля кафе –павільйону у м. Донецьку по вул. Пролетарській, 6, а на підставі рішення виконкому Донецької міськради від 25.10.2006 р. № 616/1було укладено договір оренди земельної ділянки від 14.12.2006 р., за яким позивачу надано земельну ділянку по вул. Пролетарській, 6 загальною площею 707 кв.м. для обслуговування кафе.

Станом на 13.06.2008 р. КП БТІ м. Донецька була проведена технічна інвентаризація, в результаті якої виготовлений технічний паспорт на об'єкт нерухомості –будівлю магазину, розташованого в м. Донецьку по вул. Пролетарській, 6 та зроблений висновок про самовільну реконструкцію будівлі із збільшенням розмірів та зміною цільового призначення з кафе у магазин.

Позивач зазначала, що враховуючи те, що виконані роботи були здійснені з порушенням встановленої законом процедури отримання дозвільних документів, збудований об'єкт має ознаки самовільного будівництва, у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості здійснити дії з оформлення всіх необхідних правовстановлюючих документів, що позбавляє його права користуватися своєю власністю.

Рішенням господарського суду Донецької області від 04.07.2008 р. (суддя Мєзєнцев Є.І.) позовні вимоги задоволені в повному обсязі, визнано право власності СПД ОСОБА_1 на будівлю магазину (літ.А-2) загальною площею 401,5 кв.м., розташовану за адресою: м. Донецьк, вул. Пролетарська, 6.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що позивач, з метою реалізації власних прав на користування об'єктом, здійснив переобладнання придбаного ним об'єкту у приміщення, зокрема, позивачем самочинно переобладнано вже існуючу нерухомість. Ідентифікація цього нового об'єкту нерухомості - приміщення, а також відповідність приміщення існуючим санітарним, вогнетривким та будівельним нормам та правилам, факт задовільного стану приміщення, та факт непогіршення стану несучих конструкцій будинку внаслідок перебудови - визначені низкою документів, у тому числі технічним висновком ДП "Експертно-технічний центр" ПП "Інноваційна науково-технічна експертна компанія" від 24.06.2008 року, а тому право власності позивача на приміщення виникло на законних підставах, у зв'язку з чим суд дійшов висновку щодо безсумнівною наявність у позивача права власності на спірну нерухомість.

Заступник прокурора Донецької області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить рішення господарського суду Донецької області від 04.07.2008 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи доводи касаційного подання порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Прокурор зазначає, що пунктом 4.7 рішення виконкому Донецької міської ради № 616/1 від 28.10.2006 р. "Про надання фізичній особі –підприємцю ОСОБА_1. земельної ділянки в оренду для експлуатації будівлі кафе –павільйону по вул. Пролетарській, 6 в Будюоновському районі" підприємця зобов'язано будь –які види проектних, будівельних робіт проводити за відповідним дозволом виконкому міськради, проте, позивачем реконструкція приміщення була проведена без отримання на це дозволу та нерухомість реконструйована самовільно.

Крім того, посилаючись на приписи статті 331 Цивільного кодексу України, статтю 18 Закону України "Про містобудування", а також постанову Кабінету Міністрів України № 1243 від 22.09.2004 р. "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" (1243-2004-п) , прокурор зазначав, що судом не було перевірено загальні умови дотримання яких вимагається при будівництві або реконструкції будь –якого об'єкту нерухомості, у тому числі, додержання цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки, наявність затвердженої у встановленому законом порядку проектної документації, дозволу на будівництво, а саме документу, виданого забудовнику органами місцевого самоврядування, тощо.

Прокурор зазначив, що судом першої інстанції на надано оцінки там обставинам, що позивачем не були отримані необхідні для реконструкції приміщення документи, не з'ясовані обставини та причини неотримання відповідної дозвільної документації.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, під час здійснення судового провадження судом першої інстанції було встановлено, що 04.06.2003 р. між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу будівлі кафе-павільйону в будинку 6 по вул. Пролетарській в м. Донецьку загальною площею 106,8 кв.м.

СПД ОСОБА_1 самочинно здійснила перебудову існуючого об'єкту внаслідок чого утворилося приміщення, про що свідчить технічний паспорт БТІ № 4/17542 та технічний висновок ДП "Експертно-технічний центр" ПП "Інноваційна науково-технічна експертна компанія" від 24.06.2008 р.

Предметом спору у даній справі є вимога СПД ОСОБА_1 до виконкому Донецької міськради про визнання за позивачем права власності на будівлю магазину (Літ А-2), загальною площею 401,5 м2, розташовану за адресою: м. Донецьк, вул. Пролетарська, 6, посилаючись, зокрема, на приписи статті 376 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до пункту 34 статті 26, пункту 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради –сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до статті 375 Цивільного кодексу України право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам має власник земельної ділянки.

За приписами частин 1 - 3 статті 376 цього Кодексу житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

За приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи Рішенням виконавчого комітету Донецької міської ради № 616/1 від 25.12.2006 р. "Про надання фізичній особі –підприємцю ОСОБА_1. земельної ділянки в оренду для експлуатації будівлі кафе –павільйону по вул. Пролетарській, 6 в Будюоновському районі" затверджено проект землеустрою з відводу земельної ділянки підприємцю ОСОБА_1. для експлуатації існуючої будівлі кафе –павільйону по вул. Пролетарській, 6, а пунктами 4.6 та 4.7 вказаного рішення встановлено використання земельної ділянки тільки за цільовим призначенням та проведення будь –яких видів проектних, будівельних та земельних робіт за згодою виконкому міськради (а.с. 18-20).

14.12.2006 р. між виконавчим комітетом Донецької міськради та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого виконком (орендодавець) надав, а ОСОБА_1(орендар) прийняла в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для експлуатації існуючого будинку кафе - павільйону, яка знаходиться на території Будьонівського району м. Донецька по вул. Пролетарській, 6 (пункт 1 договору).

В оренду передана земельна ділянка загальною площею 707 кв.м., в тому числі: 323 кв.м. –під капітальною одноповерховою забудовою, 155 кв.м. –під зеленими насадженнями, 229 кв.м. –під проїздами, проходами та площадками. На земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна, який належать орендарю на праві власності: існуюча будівля кафе –павільйону (пункти 2, 3 договору).

Пунктом 6 договору оренди земельної ділянки сторони перебачили, що земельна ділянка має особливості, які можуть вплинути на орендні відносини: земельна ділянка площею 130 кв.м. у межах "червоних ліній" передається в оренду без права забудови, а пунктом 16 договору сторони передбачили заборону самовільної забудови земельної ділянки.

Згідно із пунктом 29 договору оренди земельної ділянки, яким передбачені права орендаря, сторони встановили, що орендар за письмовою згодою орендодавця має право зводити в установленому законодавством порядку будівлі і споруди без зміни цільового призначення земельної ділянки.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, відповідні докази не витребував та не з'ясував питання стосовно наявності рішення власника землі –ради про виділення відповідної земельної ділянки під забудову та надання письмової згоди в установленому законом порядку щодо проведення будь –яких робіт зі зведення будівель та спору на земельній ділянці.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції не встановив до якої власності відноситься спірна земельна ділянка і, відповідно, повноваження органів державної влади щодо розпорядження нею.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України,

Рішення господарського суду Донецької області від 04.07.2008 р. у справі № 44/123пн скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Касаційне подання задовольнити.