У листопаді 2008р. Акціонерне товариство закритого типу "Новомосковський завод мінводи" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до приватного підприємства "Реарді" про стягнення 88942,06грн. боргу за поставлений товар, 1621,6грн. пені, 202,7грн. річних, 907,66грн. витрат по сплаті державного мита та 118грн. послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, посилаючись в обґрунтування заявлених позовних вимог на несвоєчасну сплату відповідачем вартості отриманого товару за договором поставки №1323 від 01.01.2007р., укладеним між сторонами.

Під час розгляду даної справи позивач подав до господарського суду Дніпропетровської області заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 139189,1грн. боргу за поставлений товар, 2855,91грн. пені, 356,99грн. 3% річних, 1424,02грн. державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118грн., посилаючись в обґрунтування заявлених позовних вимог на несвоєчасну сплату відповідачем вартості отриманих товарів за договором поставки №1323 від 01.01.2007р., укладеним між сторонами, та за договором поставки №134/01П від 01.01.2007р., укладеним позивачем та Криворізькою філією ПП "Реарді".

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2008р. у справі №6/428-08 (суддя Коваленко О.О.) збільшені позовні вимоги позивача задоволено у повному обсязі. Клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення задоволено частково. Стягнуто з приватного підприємства "Реарді" на користь Акціонерного товариства закритого типу "Новомосковський завод мінводи" 139189,1грн. основного боргу, 2855,91грн. пені, 356,99грн. 3% річних, 1424,02грн. державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118грн. Розстрочено виконання судового рішення на 7 місяців наступним чином: щомісячно починаючи з 01.01.2009р. по 01.07.2009р. здійснити платіж у розмірі 20563,43грн., а в останній місяць 01.08.2009р. здійснити платіж в розмірі 20563,44грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.02.2009р. у справі №6/428-08 (колегія суддів у складі головуючого судді Сизько І.А., суддів Кузнецової І.Л., Верхогляд Т.А.) апеляційну скаргу акціонерного товариства закритого типу "Новомосковський завод мінводи" задоволено. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2008р. у справі №6/428-08 скасовано частково, з викладенням абзацу другого резолютивної частини рішення в наступній редакції: "В задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду відмовити." Абзац четвертий та абзац п’ятий резолютивної частини рішення виключено. В іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2008р. у справі №6/428-08 залишено без змін. Стягнуто з приватного підприємства "Реарді" на користь Акціонерного товариства закритого типу "Новомосковський завод мінводи" 712,01грн. витрат по сплаті державного мита за апеляційною скаргою.

Не погодившись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та доповненням до неї, в якому, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.02.2009р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2008р. у справі №6/428-08, справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Відзив на касаційну скаргу відповідача наданий не був, що, у відповідності до приписів статті 111-2 ГПК України, не перешкоджає перегляду оскаржених судових актів.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу з доповненням до неї, заслухавши суддю-доповідача, присутніх представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та умов цього Кодексу або інших актів цивільного законодавства.

Як встановлено місцевим господарським судом, 01.01.2007р. між позивачем та відповідачем було укладено довгостроковий договір поставки товару №1323, на виконання умов якого позивач в період з 03.06.2008р. по 16.08.2008р. по видаткових накладних поставив відповідачеві товар на загальну суму 139189,1грн., але відповідачі в порушення п.3.1 умов цього щодо оплати отриманого товару на протязі 80 календарних днів з дати поставки, не оплатив, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою, у якій позивач просить суд в примусовому порядку стягнути з відповідача на його користь заборгованість в сумі 139189,1грн., а також на підставі п.7.1 договору 2855,91грн. пені та на підставі ст. 625 ЦК України, за порушення грошових зобов’язань, 356,99грн. - 3% річних.

Врахувавши положення ст.ст. 525, 526, 625 ЦК України, умови п.7.1 договору, з'ясувавши, що заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 139189,1грн. підтверджується умовами даного договору, дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи, визнається в повному обсязі відповідачем у відзиві на позов та в судовому засіданні, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у сумі 139189,1грн., 2855,91грн. пені та 3% річних за порушення грошових зобов’язань у сумі 356,99грн.

Водночас подане відповідачем клопотання про розстрочення виконання рішення у зв’язку з тимчасовим скрутним фінансовим становищем на 14 календарних місяців судом першої інстанції задоволено частково з розстроченням виконання рішення суду на 7 місяців, починаючи з 01.01.2009р. по 01.08.2009р. рівними платежами.

Переглядаючи дане рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції встановив, що, за умовами укладеного договору поставки №1323 від 01.01.2007р. АТЗТ "Новомосковський завод мінводи" поставило ПП "Реарді" товар, а саме: мінеральну воду та безалкогольні напої за видатковими накладними на загальну суму 90386,88грн., вартість якого відповідач був зобов’язаний сплатити позивачу протягом 80 календарних днів з моменту поставки товару (п.3.1 договору), однак відповідач частково повернув товар за накладними повернення на суму 34,98грн. та частково оплатив отриманий ним товар на суму 1409,84грн. На підставі зазначеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що загальний борг ПП "Реарді" перед АТЗТ "Новомосковський завод мінводи" за договором №1323 від 01.01.2007р. становив 88942,06грн.

Водночас судом апеляційної інстанції також було з’ясовано, що 01.01.2007р. між АТЗТ "Новомосковський завод мінводи" та Криворізькою філією ПП "Реарді" був укладений договір поставки №134/01П, за умовами якого позивач поставив Криворізькій філії ПП "Реарді" товар, а саме, мінеральну воду та безалкогольні напої за видатковими накладними на загальну суму 50629,2грн., а Криворізька філія ПП "Реарді" зобов’язалася оплатити вартість поставленого товару протягом 75 календарних днів з моменту поставки товару (п.3.1 цього договору), вартість якого Криворізька філія ПП "Реарді" частково оплатила на суму 382,16грн. На підставі зазначеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що загальний борг Криворізької філії ПП "Реарді" перед АТЗТ "Новомосковський завод мінводи" за договором №134/01П від 01.01.2007р. становив 50247,04грн.

Пунктами 7.1 договорів поставки передбачено, що у разі несвоєчасної сплати товару, покупець зобов’язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару за кожен день прострочення.

З аналізу положень ст. 95, ч.1 ст. 96 Цивільного кодексу України суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що філії здійснюють представництво інтересів юридичної особи, яка несе відповідальність за зобов’язаннями своєї філії.

Врахувавши вищевикладене, положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 193, ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 139189,1грн. основного боргу, 2855,91грн. пені та 356,99грн. 3% річних.

Натомість суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для розстрочки виконання рішення суду у даній справі на підставі ст. 121 ГПК України строком на сім місяців, із зазначенням про залишення місцевим господарським судом поза увагою тих обставин, що відсутність можливості погасити борг одноразово та відсутність станом на конкретний день обігових коштів, достатніх для виконання рішення господарського суду, не є тою виключною обставиною, яка може бути підставою для задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду.

При цьому, врахувавши матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про ненаведення відповідачем виняткових випадків в обґрунтування наявності обставин для надання розстрочки виконання рішення

Проте колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з вищенаведеними висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з наступних підстав.

Розглядаючи даний спір по суті, суди попередніх інстанцій вказали лише, що позивачем поставлено по видаткових накладних відповідачу товар, останній оплатив його частково, без зазначення які саме видаткові накладні свідчать про це та які саме платіжні документи свідчать про часткову сплату відповідачем заборгованості.

Тоді як відповідно до п.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. (z0168-95) , господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто факт проведення сторонами у справі господарських операцій, що стосуються виконання ними зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Нормою, запровадженою статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.2.4 вказаного Положення, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Ці положення щодо обов’язкових реквізитів первинного документа зазначені і в ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Однак, всупереч ст. 43 ГПК України судами не зазначено первинних бухгалтерських та платіжних документів, на підставі яких суди дійшли висновку про наявність заборгованості відповідача перед позивачем.

Водночас, відповідно до п.7.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 названого закону визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Згідно п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 цього закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні положення містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. N165, зареєстрованого в Мінюсті України 23.06.1997р. за N233/2037.

При цьому, відповідно до п.п.7.2.8 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної невключення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. Форма і порядок заповнення реєстрів отриманих та виданих податкових накладних встановлюються центральним податковим органом.

На виконання підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" наказом ДПА України від 30.06.2005р. №244 (z0769-05) (зареєстрованим в Мін'юсті України 18.07.2005р. за №770/11050) затверджено Порядок ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

Однак місцевий господарський суд з яким погодився суд апеляційної інстанції всупереч приписів запроваджених ст. 43 ГПК України передчасно задовольнив позовні вимоги, без врахування дотримання сторонами наведених приписів Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , положень Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. N165, зареєстрованого в Мінюсті України 23.06.1997р. за N233/2037, положень Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого ДПА України від 30.06.2005р. №244 (z0770-05) , зареєстрованим в Мін'юсті України 18.07.2005р. за №770/11050, не з'ясував в порушення вимог ст.ст. 38, 43 ГПК України дотримання сторонами договірних умов, визначених в п.2.6 вказаних договорів з витребуванням у сторін податкових накладних за спірний період по даним правовідносинам сторін, також реєстри видатних та отриманих податкових накладних.

Неповне встановлення судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, є порушенням вимог: ст.47 ГПК України (1798-12) , яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст. 38 ГПК України, яка зобов’язує суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору; ст. 43 ГПК України, за якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Поряд з цим, відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами, зокрема позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову; сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи; позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог; господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Предмет позову –це певна матеріальна –правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права.

Підстава позову –це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Зміна предмету позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову –це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачають права позивача на одночасну зміну предмету та підстав позову.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 27.11.2008р. позивач надав суду заяву про збільшення розміру позовних вимог

Проте судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи та вирішенні спору по суті не з’ясовано, чи відповідає приписам статті 22 Господарського процесуального кодексу України подана позивачем та прийнята судами до розгляду заява про збільшення розміру позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача вартості отриманих товарів не тільки за договором поставки №1323 від 01.01.2007р., укладеним між сторонами (за первісними позовними вимогами), а й за договором поставки №134/01П від 01.01.2007р., укладеного позивачем та Криворізькою філією ПП "Реарді", чи не змінені одночасно позивачем предмет та підстави позову щодо попередньо заявлених позовних вимог.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди, приймаючи оскаржувані судові акти, надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, чим порушили норми процесуального права, у зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, оскаржувані постанова та рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та залучити до матеріалів справи зазначені документи, які стосуються спірних відносин, дати їм належну правову оцінку, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення у відповідності до норм процесуального права.