Рішенням господарського суду Донецької області від 13.01.2009р. (суддя БудкоН.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.02.2009р. (судді МирошниченкоС.В., КолядкоТ.М., СкакунО.А.) рішення місцевого господарського суду частково скасовано; стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Артемівський завод "Доріндустрія" (надалі за текстом –"Завод") на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-Вест" (надалі за текстом –"ТОВ"Арт-Вест") борг в сумі 132102,12грн., пеню в сумі 869,23коп. та судові витрати.

Не погоджуючись з прийнятим судовим актом Завод звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення господарського суду Донецької області від 13.01.2009р.

Сторони, згідно з приписами ст. 111-4 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.05.2005р. між ТОВ"Арт-ВЕСТ" та Заводом укладено договір №27/5 купівлі-продажу (надалі за текстом –"Договір-1"), п.1.1 якого передбачено, що позивач зобов’язується передати товар у власність відповідачу, а останній, у свою чергу, зобов’язується прийняти та оплатити його.

14.10.2005р. сторони уклали договір №14/10 купівлі-продажу (надалі за текстом – "Договір-2"), згідно якого позивач зобов’язався передати у власність відповідачу товар, а останній, у свою чергу, зобов’язався прийняти та оплатити його.

Пунктами 4.1 Договору1та2 сторони обумовили, що загальна сума кожного Договору становить 1000000,00 грн., в т.ч. ПДВ. Кількісні та якісні характеристики товару та інші характеристики відповідно до п.п.1.2 Договору 1 та 2 вказуються в накладних на Товар або в специфікаціях, що є невід’ємною частиною даних договорів.

Судами встановлено, що позивачем передані відповідачу наступні документи: накладна №29/1 від 08.06.2005р. на металопродукцію на суму 57102,12грн. на підставі Договору-1; накладна №58 від 10.10.2005р. на гідромотор РПГ-4000 у кількості 15шт. на суму 75000грн. на підставі Договору-2, всього на суму 132102,12 грн.

Згідно п.4.2 Договору-1 відповідач перераховує на розрахунковий рахунок продавця повну вартість товару згідно рахунків-фактур у строк до 31.08.2005р., а згідно п.4.2 Договору-2 - у строк до 31.12.2005р.

Тобто, згідно п.п.1.1, 4.2 договорів сторони визначили, що однією з необхідних умов для оплати відповідачем товару є виставлення позивачем рахунок-фактур.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Стаття 526 ЦКУкраїни передбачає, що зобов’язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, у за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що право на звернення до господарського суду мають юридичні та фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність за захистом своїх порушених або оспорюваних прав.

Ухвалами від 22.02.2008р., 03.09.2008р., 14.10.2008р., 20.10.2008р., 11.11.2008р., 20.11.2008р., 09.12.2008р., місцевий господарський суд зобов’язав позивача надати рахунок-фактури для оплати за поставлену металургійну продукцію по накладній №29/1 від 08.06.2005р. та за поставлені гідромотори по накладній №58 від 10.11.2005р. з доказами їх направлення відповідачу.

Тільки 17.12.2008р. на вимогу суду позивач надав рахунок-фактуру №95 від 10.11.2005р. на суму 75000грн. для оплати гідромоторів по договору-2, а також рахунок-фактуру №52 від 08.06.2005р. на суму 57102,12грн., для оплати металопродукції по договору-1, які направив відповідачу разом з письмовою вимогою б/н від 27.11.2008р. про погашення боргу, про що свідчить поштове повідомлення поштове повідомлення №1012051. Місцевий господарський суд встановив, що позивачем не представлено доказів первісного направлення рахунків-фактури відповідачу.

На підставі вищенаведеного господарський суд Донецької області дійшов висновку, що на момент звернення до суду з позовом 20.08.2008р. права позивача по Договорам 1 та 2 не були порушені відповідачем, оскільки за умовами п.п.1.1, 4.2 договорів оплата отриманої продукції здійснюється на підставі виставлених позивачем рахунок-фактур, які відповідачу були направлені лише після подачі позову.

При скасуванні рішення місцевого господарського суду та частковому задоволенні позову, Донецький апеляційний господарський суд не встановив дотримання позивачем вказаних норм процесуального права при зверненні з позовом.

Крім того, апеляційний господарський суд частково задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача пені з 29.11.2008р. по 09.12.2008р. Втім, колегія суддів не погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як закріплено у ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, ст. 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Пунктами5.3 Договорів сторони досягли домовленості, що при недотриманні покупцем строків оплати, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від розміру не внесеного у строк платежу.

Відтак, висновок апеляційного господарського суду про стягнення пені за 10 днів з 29.11.2008 р. по 09.12.2008р. як передчасний, оскільки обчислення прострочення оплати сторони у Договорах 1 та 2 не пов’язали з надсилання рахунків-фактури, а встановили чіткі строки оплати, а саме до 31.08.2005р. та 31.12.2005р. відповідно.

Враховуючи норми ст. 43 ГПК України та вірне застосування норм матеріального та процесуального права місцевим господарським судом, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 11.02.2009р. та залишення в силі рішенням господарського суду Донецької області від 13.01.2009р. у цій справі.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Артемівський завод "Доріндустрія" задовольнити.