Закрите акціонерне товариство "Кордон Авіа Сервіс" звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою про спонукання товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаімпекс" підписати акт прийому-передачі обладнання.

Рішенням господарського суду м. Києва від 13.03.2006р. (суддя Ващенко Т.М.) позов задоволено повністю. Зобов’язано відповідача підписати акт прийому-передачі обладнання у відповідності до п. 3.6 та п. 3.7 договору №04/10-02 від 02.10.2002р. Стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.07.2008р. вказане рішення суду скасовано, а справу передано на новий розгляд.

Після нового розгляду господарський суд міста Києва прийняв рішення від 04.11.2008р. (суддя Домнічева І.О.), яким відмовив в задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2009р. (головуючий Моторний О.А., судді Кошіль В.В., Шапран В.В.) вказане рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відзив на касаційну скаргу на час розгляду справи в касаційній інстанції суду наданий не був, що, в силу положень статті 111-2 ГПК України, не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями, що 02.10.2002 між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) було укладено договір № 04/10-02, відповідно до умов якого позивач зобов’язався виготовити і поставити, а відповідач прийняти та оплатити стендове обладнання, згідно з доданими Специфікаціями № 1, 2, з комплектом експлуатаційно-технічної документації. Також, позивач зобов’язався виконати монтаж та пуско-налагодження робочих місць по перевірці обладнання повітряних суден на виробничих площах, визначених відповідачем.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 договору № 04/10-02 від 02.10.2002, загальна вартість обладнання, згідно зі Специфікаціями № 1, 2 виготовленим постачальником та загальна вартість договору встановлюється в розмірі 1 914 934,00 грн. і оплата буде здійснюватися поетапно: 50 % від загальної вартості договору, а саме 957 457,00грн. повинні бути перераховані замовником на розрахунковий рахунок постачальнику протягом 60 банківських днів після набуття даним договором чинності. Решта 50 % від вартості даного договору, а саме 957 457,00 грн., замовник перераховує на розрахунковій рахунок постачальнику протягом 10 банківських днів після підписання актів прийому-передачі обладнання, які є невід’ємними частинам договору.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що поставка обладнання буде виконуватися протягом 4 місяців від дати підписання даного договору сторонами відповідно до Специфікацій які є невід'ємною частиною договору. Допускається дострокова поставка обладнання.

Відповідно п. 3.6 договору, позивач зобов’язався передати обладнання відповідачу відповідно до п. 3.3 договору та специфікації № 1, № 2 до цього договору, після виконання пусконалагоджувальних робіт та навчання фахівців відповідача роботі обладнання на виробничих площах відповідача з обов’язковим оформленням актів прийому-передачі та актів вводу в експлуатацію, підписаних повноважними представниками сторін. Акт прийому-передачі є документом, що засвідчує перехід права власності на обладнання від позивача до відповідача.

Дата підписання акта прийому-передачі обладнання вважається дата поставки обладнання (п. 3.7 договору).

Відповідно до умов додаткової угоди № 1, сторони домовилися вважати датою вступу договору № 04/10-02 від 02.10.2002 в силу 15.01.2003 року.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Натомість в порушення умов договору та зазначених норм права позивач не надав доказів поставки обладнання, відповідно до умов договору № 04/10-02, оскільки видаткова накладна № АС-0000003 від 23.05.2003, на яку посилається позивач, не підписана особою, уповноваженою відповідача, а видані відповідачем довіреності серій ЯЖО № 939004 від 23.05.2003 та ЯЖО № 939040 від 29.08.2003 не свідчить про факт прийняття обладнання від позивача за договором № 04/10-02 від 02.10.2002.

Не прийнятий як належний доказ і наданий позивачем акт № 3/9-598 від 03.11.2003 прийому-передачі та пусконалагоджувальних робіт, оскільки він свідчить про виконання контракту № СS-Н-02-01103-09 від 24.09.2002, який був укладений між позивачем та Головним департаментом охорони державного кордону, а не з відповідачем та, крім того, даний акт не підписаний уповноваженим представником відповідача.

Також не прийнято до уваги і посилання позивач на лист управління авіації спеціального призначення департаменту охорони державного кордону Міністерства Внутрішніх Справ Грузії № 38/8-1-51 від 16.02.2006 в якому зазначено, що після встановлення та налагодження обладнання спеціалістами позивача під керівництвом технічного директора позивача, провели навчання спеціалістів ГДОДК Грузії та видали сертифікати на право виконання технології регламентних робіт повітряних суден, оскільки цей лист не є підтвердження виконання позивачем свої зобов’язань відповідно до договору № 04/10-02, так як пунктом 3.6 даного договору передбачено, що позивач повинен був навчити саме спеціалістів відповідача роботі з обладнанням на виробничих площах відповідача, а не інших осіб.

За таких обставин місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відповідача відсутні правові підстави для підписання акту прийому-передачі обладнання, оскільки позивачем не доведено належним чином виконання свого обов’язку поставити обладнання відповідачу у встановлені договором № 04/10-02 та додатковою угодою № 1 строки та не доведено, що саме спеціалісти відповідача навчені праці з обладнанням та їм видані сертифікати, а тому відмовив в задоволенні позову.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з прийнятими судовими рішеннями, оскільки відповідно до статей 84, 105 Господарського процесуального кодексу України, роз’яснень, що містяться в п. п. 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , з відповідними змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин.

Відповідно до пункту другого і четвертого частини третьої статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати.

Прийняті у даній справі судові рішення вказаним вимогам не відповідають, так як суди не з'ясували до кінця дійсний правовий зміст правовідносин та не встановили дійсні права та обов'язки сторін.

Так, перевіряючи чи дійсно позивач виконав умови договору №04/10-02 від 02.10.2002р. по поставці обладнання належним чином ні суд першої інстанції, ні апеляційний господарський суд не надали відповідної правової оцінки наявним в матеріалах справи листам відповідача, в яких він визнає факт отримання обладнання та підтверджує свої зобов'язання по оплаті цього обладнання.

Зокрема, листом №246/10 від 08.10.2003р. відповідач повідомив позивача про отримання обладнання та просив позивача направити групу спеціалістів в м. Тбілісі для виконання монтажних, пуско-налагоджувальних робіт та навчання спеціалістів ГДОГГ Грузії роботі з цим обладнанням, а листом №30/06 від 07.06.2004р. позивач підтвердив свої зобов'язання перед позивачем по оплаті договору.

Також вказуючи, що позивач повинен був навчити саме спеціалістів відповідача роботі з обладнанням на виробничих площах відповідача, а не інших осіб суди попередніх судових інстанцій не врахували вимоги п. 1.3, 1.4 договору.

Так, в п. 1.3 договору сторони домовились про те, що після доставки замовником обладнання кінцевому споживачу Постачальник за рахунок замовника направляє групу спеціалістів в кількості 3 чоловік в м. Тбілісі, Грузія для виконання пусконалагоджувальних робіт та навчання спеціалістів в кількості 3 чоловік роботі з обладнанням з видачею їм відповідних сертифікатів, а в пункту 1.4 визначено, що час наладки обладнання, строки виконання робіт і навчання спеціалістів споживача будуть обговорюватись додатково.

Отже, не встановивши яка особа була кінцевим споживачем, якій поставлялось в подальшому обладнання, суди дійшли передчасного висновку, що навчання по роботі з обладнанням було проведено не з тими особами.

При цьому, слід враховувати, що в листі №246/10 від 08.10.2003р. відповідач, в зв'язку з доставкою обладнання на місце його встановлення, просив позивача направити групу спеціалістів для навчання роботі з цим обладнанням саме спеціалістів ГДОГГ Грузії.

Окрім того, зазначаючи, як одну з підстав для відмови в позові, про відсутність такого способу захисту як спонукання до підписання акту суди не врахували, що у випадку неправильного визначення способу захисту, в позові має бути відмовлено не з причин недоведеності позовної вимоги, а з підстав відсутності такого способу захисту права.

При винесенні оскаржуваних судових актів суди попередніх інстанцій даного не врахували, об'єднавши взаємовиключні поняття необґрунтованості позовної вимоги та неправильного визначення позивачем способу захисту свого права.

Вищевикладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи в суді першої інстанції оскільки, в порушення вимог ст.ст. 32- 34, 43 ГПК України, суд не з'ясував належним чином дійсні обставини справи та не оцінив їх в своїх сукупності, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняте у справі рішення, з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Кордон Авіа Сервіс" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2008р. та пстанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2009р. у справі №30/241-2/354 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.