Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафта Регіон Сервіс" (далі –позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Укртранснафта" (далі –відповідач) про стягнення перерахованих на виконання умов договору №14/08/1 від 14.08.2007 та додаткових угод до нього коштів в сумі 156240000,00 грн. та пені в сумі 4530960,00 грн.

03.12.2007 господарським судом міста Києва отримана заява від позивача б/н від 26.11.2007, в якій останній збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення пені, та просив суд стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 7187040,00 грн. та заява б/н від 26.11.2007 про відмову від позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків у сумі 156240000,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.12.2007 у справі №1/174 (суддя Мельник В.І.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 7187040,00 грн. пені, 25500,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; припинено провадження в частині стягнення з відповідача 156240000,00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2009 у справі №1/174 (колегія суддів у складі: Отрюх Б.В. –головуючий суддя, судді Тищенко А.І., Верховець А.А.) апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2007 –без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на те, що судами не застосовано до спірних правовідносин сторін положень ст. 653 ЦК України, які надають право вимагати стягнення збитків, завданих зміною або розірванням договору, тоді як стягнення пені за порушення простроченого зобов'язання, яке сторонами припинено, не передбачено.

На думку скаржника, навіть у випадку наявності підстав для стягнення пені за договором №14/08/1, є незрозумілим незастосування судами положень пункту 7.4 цього договору.

Також скаржник зазначає, що судами не застосовано до спірних правовідносин сторін приписи ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, відповідно до яких у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, відповідач зазначає, що наполягав на тому, щоб суд взяв до уваги ступінь виконання ним зобов'язання, його майновий стан та інші інтереси, що заслуговують на увагу.

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у касаційній скарзі, просить прийняті у справі №1/174 судові рішення залишити без змін, а вимоги касаційної скарги –без задоволення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спір, що виник між сторонами, стосується виконання відповідачем, як продавцем, зобов'язань за договором №14/08/1 в частині поставки позивачу, як покупцю, обумовленого договором та додатковими угодами до нього товару в об'ємі та в строки, погоджені сторонами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суди встановили, що через неможливість виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з поставки товару, останній повинен був повернути позивачу попередню оплату за договором №14/08/1 від 14.08.2007 в сумі 156240000,00 грн., в тому числі ПДВ у сумі 26040000,00 грн. (додаткова угода №3 від 16.11.2007).

Так, судами встановлено, що 19.11.2007 на виконання п. 2 додаткової угоди №3 від16.11.2007 до договору №14/08/1 від 14.08.2007 платіжними дорученнями №96 від 19.11.2007, №97 від 19.11.2007, №98 від 19.11.2007, №336 від 19.11.2007 відповідач повернув на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти на загальну суму 156240000,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 26040000,00 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, 26.11.2007 та 30.11.2007 позивач надіслав до господарського суду міста Києва заяви, якими відмовився від позову в частині стягнення з відповідача збитків в сумі 156240000,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що господарський суд першої інстанції правомірно на підставі п. 4. ст. 80 ГПК України припинив провадження у даній справі в частині стягнення з відповідача 156240000,00 грн.

Задовольняючи позов у частині стягнення пені в сумі 7187040,00 грн., суди першої та апеляційної інстанції виходили з наступного:

- заявою від 26.11.2007 р. позивач збільшив розмір позовних вимог в частині суми пені за прострочення відповідачем термінів поставки товару (дизельного пального) за договором №14/08/1 від 14.08.2007, яку просив стягнути за період з 01.10.2007 по 15.11.2007 в сумі 7187 040,00 грн.;

- за умовами п. 7.4. договору № 14/08/1 від 14.08.2007 у випадку порушення продавцем термінів поставки товару, у відповідності з підписаними додатковими угодами до даного договору, які є його невід'ємною частиною, продавець на письмову вимогу виплачує покупцеві пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, а у випадку перевищення 90-денного терміну поставки за оплачений покупцем товар –0,3% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення;

- ВАТ "Укртранснафта" та ТОВ "Нафта Регіон Сервіс" - сторони за договором №14/08/1 від 14.08.2007 - є суб'єктами господарювання та, відповідно, учасниками відносин у сфері господарювання в розумінні ст. 2 Господарського кодексу України;

- за правилами ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором;

- відповідно до ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції;

- за змістом ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання;

- відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. ч. 1, 2 ст. 67 Господарського кодексу України);

- відповідно до приписів ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд;

- таким чином, приймаючи до уваги приписи вищенаведених норм законодавства, виходячи з того, що згідно з п. 9 додаткової угоди № 1 від 14.08.2007 та п. 9 додаткової угоди № 2 від 14.08.2007 до договору № 14/08/1 від 14.08.2007 кінцевою датою поставки товару сторони визначили 30.09.2007, а також враховуючи, що згідно з п. 1 додаткової угоди № 3 від 16.11.2007 до договору № 14/08/1 від 14.08.2007 зобов'язання відповідача з поставки позивачеві товару (дизельного пального) відповідно до п. 1.1. договору № 14/08/1 від 14.08.2007 припинилося 16.11.2007, судами зроблено висновок, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 7187040,00 грн. за прострочення термінів поставки товару саме за період з 01.10.2007 по 15.11.2007 є обґрунтованою та правомірною.

- також апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що господарський суд першої інстанції правомірно відмовив відповідачу у задоволенні його клопотання про зупинення провадження у справі № 1/174 до набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва у справі за позовом ВАТ "Укртранснафта" до ТОВ "Нафта Регіон Сервіс" про визнання недійсним п. 7.4. договору № 14/08/1 від 14.08.2007, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що на час розгляду даної справи № 1/174 іншим господарським судом розглядалася справа за позовом ВАТ "Укртранснафта" до ТОВ "Нафта Регіон Сервіс" про визнання недійсним п. 7.4. договору № 14/08/1 від 14.08.2007, як це передбачено ст. 79 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для зміни чи скасування прийнятих у даній справі судових рішень в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені за прострочення відповідачем термінів поставки товару (дизельного пального) за договором №14/08/1 від 14.08.2007, оскільки доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, є такими, що не спростовують зроблених судами висновків.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач вказує на те, що судами не застосовано до спірних правовідносин сторін положень ст. 653 ЦК України, які надають право вимагати стягнення збитків, завданих зміною або розірванням договору, тоді як стягнення пені за порушення простроченого зобов'язання, яке сторонами припинено, не передбачено.

Дані посилання скаржника спростовуються тим, що за змістом ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Частиною 5 ст. 653 ЦК України встановлено, що якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій, зобов'язання відповідача за договором № 14/08/1 від 14.08.2007 в частині здійснення поставки товару, припинились з моменту досягнення між сторонами відповідної домовленості, оформленої додатковою угодою №3 від 16.11.2007.

Відтак, нарахування позивачем пені на підставі п. 7.4 договору № 14/08/1 від 14.08.2007 за період з 01.10.2007 по 15.11.2007, є правомірним, та відповідає погодженим сторонами умовам договору та положенням чинного законодавства (пеня нарахована за період, коли зобов'язання відповідача з поставки товару ще не були припинені).

Враховуючи те, що вимоги щодо стягнення пені носять триваючий у часі характер до повного виконання зобов'язання, що саме і викликало необхідність у позивача звернутись з заявою до суду про збільшення розміру нарахованої пені, посилання відповідача на незастосування судами положень п. 7.4 договору № 14/08/1 від 14.08.2007 в частині можливості стягнення пені за порушення продавцем строків поставки товару лише за письмовою вимогою покупця, в той час як така вимога заявлялась позивачем лише на суму 1249920,00 грн., а не на суму 7187040,00 грн., визнаються судом касаційної інстанції безпідставними.

Також судом касаційної інстанції відхиляються посилання відповідача на незастосування судами ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України з огляду на таке.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Пунктом 3 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно до пункту 2.4. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 №02-5/293 (v_293800-94) "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України), арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Разом з тим, ані під час розгляду спору місцевим, ані апеляційним господарськими судами, відповідач не звертався з відповідною письмовою заявою про зменшення розміру штрафних санкцій з додаванням доказів, які б дали змогу суду скористатись своїм правом не зменшення штрафних санкцій.

Таким чином, застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ними обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих у справі судових рішень.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Укртранснафта" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2009 у справі №1/174 –без змін.