Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська авіаційна лізингова компанія" (далі –позивач) звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом до Спільного Українсько-Італійського підприємства "Лест-Сервіс" (далі –відповідач) про стягнення 273337,92 грн., з яких: 156256,74 грн. заборгованості за лізинговими платежами, 11774,43 грн. штрафних санкцій (пеня) згідно з п. п. 8.3, 8.5 лізингових угод, 19600,00 грн. платежів відповідно до п. 12.3 лізингових угод, 85706,75 грн. платежів відповідно до п. 12.2 лізингових угод.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 17.07.2008 у справі №11/84 (суддя Якимчук Л.М.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 215164,97 грн., з яких: заборгованість за лізинговими платежами 156256,74 грн., 8056,88 грн. пеня, 19600,00 грн. платіж за відсутність сервісних книжок, 31251,35 грн. 20% комісійних, а також 2151,65 грн. витрат по сплаті державного мита та 93,22 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено, судові витрати в цій частині покладено на позивача; скасовано забезпечення позову, передбачене ухвалами господарського суду у даній справі від 12.06.2008 та від 03.07.2008.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.02.2009 у справі №11/84 (колегія суддів у складі: Марко Р. –головуючий суддя, судді Бонк Т., Бойко С.) рішення господарського суду Закарпатської області від 17.07.2008 залишено без змін, а апеляційну скаргу відповідача –без задоволення.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі №11/84 судові рішення і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст. ст. 7, 9, 11, 17 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. 4-2, 4-3, 4- 7, 43, 105 ГПК України, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суди попередніх судових інстанцій визнали встановленими.

Від позивача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до ч. 2 ст. 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень, що оскаржуються.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився; через канцелярію Вищого господарського суду України 09.06.2009 від відповідача надійшла телеграма з проханням розглянути справу без участі його повноважного представника.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Спір, що виник між сторонами, стосується виконання відповідачем (за договором лізингоодержувач) взятих на себе зобов'язань за лізинговими угодами №42-л та №43-л від 30.12.2006 в частині сплати лізингових платежів за користування транспортними засобами (пункти 8.3, 8.4 лізингових угод) в порядку та розмірі, обумовлених сторонами.

Розглянувши спір по суті заявлених вимог, судами на підставі аналізу погоджених сторонами умов лізингових угод №42-л та №43-л від 30.12.2006, положень чинного законодавства, яке регулює правовідносини лізингу ( ЦК України (435-15) , Закон України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) ), встановлено наступні обставини справи та зроблено такі висновки:

- відповідно до пунктів 8.1, 8.2 лізингових угод склад лізингових платежів обумовлюється згідно із Законами України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та включає:

а) відшкодування частини вартості об'єкту лізингу;

б) сплату комісії згідно з умовами лізингової угоди;

сплату послуг на інших відшкодувань, які поніс лізингодавець під час підготовки, передачі транспортних засобів відшкодовує лізингоодержувач згідно з виставленими йому рахунками;

- пунктами 8.3 лізингових угод сторонами обумовлено, що лізингоодержувач сплачує лізингодавцеві:

а) авансовий платіж, платіж оформлення лізингової угоди, платіж перепродажної підготовки та перший лізинговий платіж, як це визначено в Додатку 1 протягом трьох робочих днів після підписання цієї угоди;

б) щомісячні лізингові та будь-які інші платежі, належні за цією лізинговою угодою, мають бути сплаченими протягом трьох робочих днів із дня виставлення відповідних рахунків;

- на виконання угоди №42-л від 30.12.2006, позивач виставив відповідачу рахунки-фактури на сплату лізингових платежів за період з січня 2007 року по травень 2008 року включно на загальну суму 147740,96 грн., з яких відповідачем було оплачено рахунки на суму 73143,83 грн., тобто несплаченою залишилась сума в розмірі 74597,13 грн.;

- за цей же період на виконання угоди №43-л від 30.12.2006 позивачем виставлено відповідачу рахунки на загальну суму 147740,96 грн., з яких оплачено рахунки на суму 66081,35 грн., тобто несплаченою залишилась сума в розмірі 81659,61 грн.;

- таким чином, судами встановлено, що у відповідача утворився борг по двох лізингових угодах, який станом на червень 2008 року складає 156256,74 грн.;

- факт наявності боргу підтверджується вказаними вище угодами, рахунками-фактурами, актами звірки розрахунків, підписаними уповноваженими представниками сторін, розрахунками позивача, перевіреними судом;

- враховуючи суму боргу, позивач на підставі пунктів 8.5 угод нарахував відповідачу пеню за прострочення оплати лізингових платежів у розмірі 16400,44 грн., з даної суми відповідачем було сплачено 4425,82 грн., а тому заборгованість по пені склала 11974,62 грн., однак, остаточна сума пені, яка підлягає до сплати, визначена позивачем у розмірі 8056,88 грн.;

- пунктом 12.3 сторони погодили, що лізингоодержувач повертає транспортний засіб лізингодавцеві разом з сервісною книжкою з відмітками про проходження планового технічного обслуговування згідно з інструкціями виробника; у разі невиконання цього положення, лізингоодержувач на письмову вимогу лізингодавця здійснює платіж на користь останнього у розмірі 9800,00 грн., який відшкодовує зменшення продажної вартості транспортного засобу внаслідок неповної або зовсім відсутньої історії обслуговування;

- судами встановлено, що факт відсутності сервісних книжок підтверджується актами перевірки транспортних засобів при поверненні від СП "Лест-Сервіс" до ТОВ "Українська авіаційна лізингова компанія" у зв'язку з невиконанням умов п. п. 13.1 "а" лізингових угод №42-л та 43-л від 15.05.2008;

- за таких обставин судами зроблено висновок про правомірність позовних вимог в частині стягнення 19600,00 грн. (по 9800 грн. по кожній угоді) за порушення відповідачем п. 12.3 лізингових угод;

- пункт 12.2 угод передбачає, що у разі відмови від викупу транспортного засобу, лізингоодержувач зобов'язаний за власні кошти повернути транспортний засіб лізингодавцеві у задовільному стані з урахуванням нормального зносу за адресою, вказаною лізингодавцем; у разі повернення транспортного засобу, лізингоодержувач згідно з письмовою вимогою лізингодавця сплачує останньому вартість ремонту та полагодження будь-якого роду пошкоджень або псувань транспортного засобу, та сплачує комісію у розмірі 20 відсотків від залишку основного боргу;

- однак, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що зазначена вимога на підставі п. 12.2 угод підлягає частковому задоволенню в сумі 31251,35 грн., оскільки 20% комісійних належить обраховувати від суми боргу 156256,74 грн., яку відповідач повинен був оплатити станом на травень 2008 року включно, а не з усієї суми вартості предмету лізингу, як це зробив позивач, оскільки згідно з графіком погашення (додаток 1 лізинговий протокол до угод) остаточний платіж повинен бути проведений у березні 2011 року;

- як встановлено місцевим господарським судом угода розірвана з ініціативи позивача у травні 2008 року.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх судових інстанцій передчасними та такими, що ґрунтуються на не повному дослідженні всіх обставин справи.

Так, прийшовши до висновку, що факт наявності боргу підтверджується вказаними вище угодами, рахунками-фактурами, актами звірки розрахунків, підписаними уповноваженими представниками сторін, розрахунками позивача, судами не враховано положень розділу 8 "Лізингові та інші платежі" лізингових угод, відповідно до яких лізингові та будь-які інші платежі сплачуються на підставі виставлених рахунків, хоча в мотивувальних частинах рішень судами зроблено посилання на відповідні пункти угод.

Відтак, виходячи з погоджених договірними сторонами умов лізингових угод, необхідно констатувати, що обов'язок лізингоодержувача сплатити лізингові та будь-які інші платежі, обумовлені сторонами, кореспондується з обов'язком лізингодавця виставити (пред'явити) такі рахунки лізингоодержувачу. Тобто, судам необхідно було дослідити питання виконання позивачем, як лізингодавцем даного обов'язку (витребувати докази надсилання таких рахунків, або їх вручення відповідачу).

Враховуючи те, що дане питання не було досліджено, оскільки судами зроблено помилковий висновок, що наявних у матеріалах справи власне самих лише рахунків-фактур, поряд з іншими доказами - актами звірки розрахунків, які також не були перевірені на предмет їх підписання обома договірними сторонами (а.с. 86, 87, 105, т. І), роблять висновок судів попередніх судових інстанцій про підтвердження факту існування основної заборгованості у розмірі 156256,74 грн. передчасним.

Також колегія суддів суду касаційної інстанції встановила, що судами першої та апеляційної інстанцій зроблено передчасний висновок про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення платежу у розмірі 9800,00 грн. за кожною з лізингових угод (загалом 19600,00 грн.), який відшкодовує зменшення продажної вартості транспортного засобу внаслідок неповної або зовсім відсутньої історії обслуговування (пункт 12.3 лізингових угод), оскільки сторонами погоджено, що даний платіж сплачується за письмовою вимогою лізингодавця, в той час як питання звернення з такою вимогою позивача до відповідача судами не досліджувалось (факт існування такої письмової вимоги з її надсиланням або врученням позивачем відповідачу не встановлений).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, позивач серед іншого звернувся з вимогою про стягнення з відповідача комісії у розмірі 20% від залишку основного боргу на підставі пункту 12.2 угод, дана вимога була частково задоволена судами з врахування зробленого місцевим господарським судом перерахунку.

Водночас, колегія суддів зазначає, що як встановлено судами при дослідженні умов лізингових угод, пункт 12.2 передбачає, що у разі відмови від викупу транспортного засобу, лізингоодержувач зобов'язаний за власні кошти повернути транспортний засіб лізингодавцеві у задовільному стані з урахуванням нормального зносу за адресою, вказаною лізингодавцем; у разі повернення транспортного засобу, лізингоодержувач згідно з письмовою вимогою лізингодавця сплачує останньому як вартість ремонту та полагодження будь-якого роду пошкоджень або псувань транспортного засобу, та сплачує комісію у розмірі 20 відсотків від залишку основного боргу.

Тобто, лише у разі відмови лізингоодержувача від викупу транспортного засобу, переданого у лізинг, лізингодавець може ставити питання про сплату останнім 20% комісії, однак, питання відмови відповідача від викупу транспортних засобів, переданих у лізинг, судами не досліджувалось, і, як наслідок, до встановлення даних обставин справи є неможливим вирішення питання про наявність у позивача права вимагати сплати 20% комісії.

При цьому, заслуговують на особливу увагу посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що позивач в односторонньому порядку відмовився від своїх договірних зобов'язань, що є порушенням пункту 21.2 лізингових угод та положень Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , зокрема, ч. ч. 2, 3 ст. 7, які встановлюють, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів; відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Місцевий господарський суд, встановивши, що лізингові угоди розірвано з ініціативи позивача у травні 2008 року (апеляційний господарський суд залишив дане питання поза своєю увагою та правовим дослідженням), ототожнив поняття "розірвання договору" з "відмовою від договору".

З огляду на те, що підставою звернення до суду з відповідним позовом стало, на переконання позивача, неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань по здійсненню сплати лізингових та інших платежів, обумовлених сторонами, можна констатувати, що в даному випадку є необхідним дослідження та встановлення обставин справи, пов'язаних з дотримання позивачем порядку відмови від договору (реалізації права на припинення лізингу), що в свою чергу робить висновок суду про розірвання договору юридично неспроможним.

Разом з тим, вимога про сплату 20% комісійних (п. 12.2 лізингових угод) та платежу, який відшкодовує зменшення продажної вартості транспортного засобу внаслідок неповної або зовсім відсутньої історії обслуговування (пункт 12.3 лізингових угод), може мати місце у разі закінчення лізингу або його дострокового припинення.

Отже, суди попередніх судових інстанцій припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Спільного Українсько-Італійського підприємства "Лест-Сервіс" задовольнити частково.

Скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 17.07.2008 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.02.2009 у справі №11/84.