Інститут хірургії та трансплантології Академії медичних наук України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Прогрес" про повернення з оренди незаконно утриманого майна.

Разом з позовом позивач подав заяву про забезпечення позову.

Заява обґрунтована тим, що на момент подачі позову відповідач безпідставно, після спливу строку оренди, продовжує займати та використовувати у власних цілях приміщення, передане йому за договором №265 від26.04.2001 оренди нерухомого майна. Відповідач продовжує використовувати приміщення, позбавляючи можливості позивача перевірити цілісність та стан приміщення. На думку позивача, існує реальна можливість псування та нанесення відповідачем непоправних пошкоджень займаному приміщенню.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.12.2008 у справі № 11/238 (суддя Смирнова Ю.М.) заяву Інституту хірургії та трансплантології Академії медичних наук України про забезпечення позову задоволено; до вирішення спору по суті та набрання рішенням суду законної сили в даній справі заборонено ТОВ "Прогрес" використовувати або вчиняти будь-які інші дії щодо нежитлового приміщення площею 119 м2, розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 30, на першому поверсі лабораторного корпусу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2009 у справі №11/238 (колегія суддів у складі: Кондес Л.О. –головуючий суддя, судді Куровський С.В., Михальська Ю.Б.) апеляційну скаргу ТОВ "Прогрес" залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 24.12.2008 –без змін.

Не погоджуючись з судовими актами судів попередніх судових інстанцій, ТОВ "Прогрес" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 24.12.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2009 у справі №11/238, і направити справу для розгляду по суті.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права –ст. 66 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу Інститут хірургії та трансплантології Академії медичних наук України заперечує проти доводів ТОВ "Прогрес", викладених у касаційній скарзі, та просить оскаржувані судові акти залишити без змін, а вимоги касаційної скарги – без задоволення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представник ТОВ "Прогрес" у призначене судове засідання не з'явився.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга ТОВ "Прогрес" підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні обставини справи:

- 26.04.2001 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву і ТОВ "Прогрес" (відповідачем у справі) був укладений договір оренди нерухомого майна № 265 (далі –договір оренди № 265), що знаходиться в м. Києві на вул. Героїв Севастополя, 30, на першому поверсі нежитлового будинку та знаходиться на балансі Інституту хірургії та трансплантології Академії медичних наук України; договір було укладено строком на 3 роки - з 26.04.2001 по 26.04.2004 включно;

- 01.12.2004 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Інститутом хірургії та трансплантології Академії медичних наук України було укладено договір про поступку угоди, відповідно до якого Інститут хірургії та трансплантології Академії медичних наук України прийняв на себе всі права та обов'язки Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву за Договором оренди № 265;

- додатковими угодами №1 від 01.12.2004, №2 від 01.04.2006, №3 від 20.10.2006, №4 від 26.04.2007 та №5 від 26.04.2008 термін дії договору оренди № 265 було продовжено до 25.10.2008;

- листами №1011 від 04.08.2008, № 1572 від 02.12.2008, № 1576 від 02.12.2008 позивач звертався до відповідача з вимогою звільнити приміщення, передати його Інституту та оформити це актом приймання-передачі у зв'язку з закінченням договору оренди № 265;

- 03.12.2008 представниками позивача було складено акт, про те, що директор ТОВ "Прогрес" Бєльський Віталій Олександрович відмовився прийняти та підписати листи № 1572 від 02.12.2008, № 1576 від 02.12.2008 з вимогою звільнити приміщення за адресою: м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 30 кафе "Малахіт";

- на день звернення Інституту хірургії та трансплантології Академії медичних наук України з позовом до господарського суду м. Києва, позивач не має змоги потрапити до орендованого приміщення в м. Києві по вул. Героїв Севастополя, 30, оскільки відповідач досі не звільнив орендоване приміщення, позбавляючи можливості позивача перевірити цілісність та стан орендованого приміщення;

- дані обставини на переконання місцевого господарського суду, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, свідчать про те, що існує очевидна небезпека утруднення виконання рішення господарського суду у випадку задоволення позову та завдання позивачу значних збитків у зв'язку із чим на підставі ст. 66 ГПК України заява про вжиття заходів до забезпечення позову підлягає задоволенню;

- при цьому, місцевим господарським судом зазначено, що ним враховано існування зв'язку між визначеним предметом спору та заходами забезпечення позову, які є адекватними позовним вимогам та спрямовані на попередження порушень прав і охоронюваних законом інтересів позивача та на забезпечення виконання рішення у випадку задоволення позовних вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з таким висновком судів попередніх судових інстанцій, та вважає, що посилання ТОВ "Прогрес" у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм процесуального права –ст. 66 ГПК України, знайшли своє підтвердження.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, зі змісту статті 66 названого Кодексу випливає, що заходи до забезпечення позову мають бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами та вживаються судом у разі достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 (va009700-06) , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Керуючись наведеними нормами процесуального законодавства та враховуючи роз'яснення Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому, слід також звернути особливу увагу на те, що засоби забезпечення позову повинні бути спрямовані на забезпечення заявлених позовних вимог, а не на фактичне вирішення заявлених позовних вимог до винесення судом рішення у справі (позиція Верховного Суду України, викладене у постанові від 26.08.2008 у справі №36/124).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, предметом позову є зобов'язання до вчинення певних дій, а саме: зобов'язати ТОВ "Прогрес" повернути із оренди незаконно отримуване ним майно –нежитлове приміщення площею 119м2, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 30, тоді як у своїй заяві позивачем обрано спосіб забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві вчиняти певні дії, а саме: заборони ТОВ "Прогрес" використовувати або вчиняти будь-які інші дії щодо нежитлового приміщення площею 119м2, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 30 на першому поверсі лабораторного корпусу до вирішення спірного питання в суді.

При цьому, мотивуючи дану заяву, позивач серед іншого посилається на те, що на даний час відповідач безпідставно по спливу строку оренди продовжує займати та використовувати у власних цілях вищевказане приміщення; на звернення позивача щодо припинення незаконних дій та звільнення незаконно займаного приміщення ніяким чином не реагує.

Враховуючи зазначене, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що виконання відповідачем оскаржуваної ним ухвали фактично призводить до задоволення позовних вимог ще до вирішення даної справи по суті та постановлення по ній відповідного судового рішення.

Так, не розглянувши спір по суті заявлених позовних вимог, та не встановивши, на яких правових підставах відповідач займає спірне приміщення, суди, застосували заходи до забезпечення позову, які і є по своїй суті задоволенням позовних вимог позивача.

Також судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що вжиття заходів до забезпечення позову не повинно призводити (перешкоджати) до втручання у підприємницьку діяльність відповідача (див. позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17.06.2008 у справі №28/262-07-7239).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що ухвала місцевого господарського суду про вжиття заходів до забезпечення позову, залишена в силі судом апеляційної інстанції, є незаконною та такою, що підлягає скасуванню.