Закрите акціонерне товариство "Піллар" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Аудиторської фірми у формі закритого акціонерного товариства "Аналітик" (далі –відповідач) про стягнення 11 764,00 грн. заборгованості за договором від 16.07.2007 № 7/134, 689,60 грн. пені, 3 143,66 грн. інфляційних втрат, 173,99 грн. відсотків річних, а також 157,71 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2008 у справі № 12/213 (суддя Прокопенко Л.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2009 у справі № 12/213 (колегія суддів у складі: Андрієнко В.В. –головуючий суддя, судді Буравльов С.І., Вербицька О.В.) рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2008 залишено без змін, апеляційну скаргу позивача –без задоволення.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі № 12/213 судові рішення, і передати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права (ст. ст. 632, 903 ЦК України), порушення норм процесуального права (ст. ст. 84, 105 ГПК України), неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішеннях судів попередніх судових інстанцій, обставинам справи.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача не надходив, що відповідно до ч. 2 ст. 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень, що оскаржуються.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спір, що виник між сторонами, стосується виконання відповідачем (виконавцем) зобов'язань за договором про надання аудиторських послуг № 7/134 від 16.07.2007 в частині надання позивачу (замовнику) аудиторських послуг, передбачених п. 1.1 договору в обумовлені сторонами строки.

Судами попередніх судових інстанцій встановлено наступне:

- позивач в обґрунтування позову зазначав про те, що відповідач після отримання авансу не розпочав виконання умов договору, у зв'язку з чим на підставі п. п. 4.4., 6.1. договору позивач 14.08.2007 направив відповідачу лист, у якому повідомив про бажання достроково припинити дію договору та просив повернути суму авансу у розмірі 15 000,00 грн.;

- заперечуючи проти даних доводів позивача, відповідач посилався на те, що позивач не надав відповідачу можливості виконати умови договору, оскільки протягом 7 –8 серпня 2007 року робоча група відповідача не була допущена на територію позивача, а отримавши від відповідача лист про розірвання договору від 14.08.2007, повернув суму авансу частково з огляду на положення ст. 903 ЦК України, відповідно до якої у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату;

- за умовами п. 6.1. договору дострокове припинення дії цього договору можливе у випадку невиконання відповідачем його обов'язків за цим договором з наступним поверненням грошових коштів позивачу; у випадку дострокового припинення цього договору або його розірвання з причин невиконання його умов відповідачем, договір вважається невиконаним в цілому, при цьому відповідач зобов'язується повернути кошти протягом 3-х банківських днів з моменту надання позивачем письмового запиту.

Дослідивши матеріали справи, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що договір припинено за згодою сторін, що підтверджується наявними в матеріалах справи листами сторін та поверненням відповідачем позивачу на його розрахунковий рахунок частини авансу в розмірі 3 236,00 грн., крім того, в позовній заяві позивач підтверджує повернення грошових коштів у вказаному розмірі.

При цьому, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що в процесі виконання договору обидві сторони неналежним чином виконували взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим не дійшли згоди щодо процедури надання аудиторських послуг. Зазначене і привело до фактичного невиконання договору.

За таких обставин, приписи ст. 614 ЦК України не можуть бути застосовані по відношенню до відповідача, оскільки позивачем не доведено наявність виключної вини відповідача у невиконанні умов договору.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що оскільки матеріали справи містять докази про те, що відповідачем (виконавцем) вчинялися дії щодо виконання умов договору, невиконання умов договору сталося не з вини виконавця, є всі підстави погодитись із висновком господарського суду першої інстанції, що відповідач може розраховувати на часткову винагороду –розумну плату відповідно до положень ст. 903 ЦК України.

Оскільки сторони в договорі не передбачили того, яким чином має розраховуватись розумна плата, судами попередніх судових інстанцій прийнято зроблений відповідачем розрахунок розумної плати, за яким розумна плата становить 11 764,64 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись із висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до пункту 6.2 договору про надання аудиторських послуг від 16.07.2007 № 7/134 договір може бути розірвано тільки за згодою сторін або за рішенням суду.

Порядок зміни та розірвання господарських договорів встановлений ст. 188 Господарського кодексу України, якою визначено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Досліджуючи листування договірних сторін та встановивши факт припинення договору за згодою сторін, суди попередніх інстанцій не навели правової оцінки та не врахували, що в листах позивача від 13.08.2007 № 520 та від 14.08.2007 № 523 останній ставить питання про дострокове розірвання договору № 7/134 у зв'язку з ненаданням звіту відповідачем про перебіг виконаної роботи станом на 13.08.2007, в свою чергу відповідач у відповідь на вказані листи позивача листами від 13.08.2007 № 324 та від 15.08.2007 № 326 повідомляє позивача про те, що при виконанні договору № 7/134 з його боку не допускалися порушення взятих на себе зобов'язань та стверджує про грубе порушення умов договору саме позивачем, а відтак суди обох інстанцій прийшли до передчасного висновку про розірвання договору за згодою сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 903 ЦК України у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов’язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов’язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 906 ЦК України передбачено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.1 договору про надання аудиторських послуг від 16.07.2007 № 7/134 визначено період надання послуг з 16 липня 2007 по 31 серпня 2007.

Відтак, досліджуючи обставини справи, пов'язані з виконанням сторонами своїх договірних зобов'язань, суди попередніх судових інстанцій першочергово повинні були дослідити умови договору про надання аудиторських послуг на предмет погодження сторонами умов щодо періоду надання послуг (впродовж якого періоду виконавець зобов'язався надати замовнику послуги) та встановити (з посиланнями на конкретні умови договору та наявні в матеріалах справи докази) яка із договірних сторін припустилася порушень умов договору.

Досліджуючи листування договірних сторін, судами не звернуто уваги на ту суттєву обставину, що позивач почав наголошувати на неналежному виконанні відповідачем взятих на себе зобов'язань ще до спливу строку, впродовж якого останній зобов'язався надати обумовлені договором послуги (не можна вести мову про невиконання стороною своїх зобов'язань, якщо не сплив строк, впродовж якого остання зобов'язалась вчинити певні дії). При цьому, як встановлено судом першої інстанції, листом від 13.08.2007 позивач повідомив відповідача про невиконання ним умов договору та звернувся з вимогою про надання звіту про виконану роботу та здійснені напрацювання на виконання п. 1.1 договору.

За таких обставин, судам необхідно було дослідити умови договору про надання аудиторських послуг № 7/134 від 16.07.2007 на предмет покладення на відповідача, як виконавця за договором, обов'язку щодо складання звітів про хід виконуваної ним роботи, та чи передбачені сторонами наслідки невиконання такого зобов'язання.

Отже, суди попередніх судових інстанцій припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.