У серпні 2008 р. заступник Прокурора Солом'янського району м. Києва звернувся в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі –Міська рада) та Солом'янської районної в м. Києві ради (далі –Районна рада) до господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просив зобов'язати Приватного підприємця ОСОБА_1 (далі –Підприємець) звільнити земельну ділянку площею 0,65 га за адресою: м. Київ, між вул. Ватутіна і пров. Шевченка у Солом'янському районі м. Києва та автотранспортною розв'язкою (Кільцева дорога), зобов'язати Підприємця привести вказану земельну ділянку у придатний для використання стан.

Позовні вимоги заступник Прокурора Солом'янського району м. Києва, посилаючись на норми Земельного кодексу України (2768-14) та Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (963-15) обґрунтовував тим, що Підприємець використовує земельну ділянку, щодо якої виник спір, без правовстановлюючих документів.

Рішенням господарського суду м. Києва від 16.10.2008 р. (суддя Домнічева І.О.) позовні вимоги заступника Прокурора Солом'янського району м. Києва задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2009 р. (колегія суддів: Гарник Л.Л., Іваненко Я.Л., Пантелієнко В.О.) рішення господарського суду м. Києва від 16.10.2008 р. залишено без змін.

Вказані рішення та постанова прийняті з мотивів, наведених заступником Прокурора Солом'янського району м. Києва у позовній заяві.

Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій, з урахуванням доповнень до неї, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2009 р. і рішення господарського суду м. Києва від 16.10.2008 р. скасувати та передати справу на новий розгляд до господарського суду м. Києва. Доводи, викладені у касаційній скарзі (з урахуванням доповнень до неї), Підприємець обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржуваних судових актів господарські суди попередніх інстанцій порушили ст. 9 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", ст. 43, 33, 38, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України та не викликали його та позивачів у судові засідання.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзивів на касаційну скаргу підприємця до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємця не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарським судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

– Підприємець використовує земельну ділянку площею 0,65 га, яка знаходиться за адресою: м. Київ, між вул. Ватутіна і пров. Шевченка у Солом'янському районі м. Києва та автотранспортною розв'язкою (Кільцева дорога), для розміщення на ній двох цегляних будинків, пиломатеріалів, збірно-розбірних дерев'яних будинків без документів, які посвідчують право власності або право користування цією земельною ділянкою, що підтверджується актами № А794/37 від 28.02.2008 р. та № 102/37 від 24.03.2008 р., складеними інспектором Управління з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві та Київській області;

– Підприємець не надав доказів, які б спростовували обставини, викладені у складених інспектором Управління з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві та Київській області актах № А794/37 від 28.02.2008 р. та № 102/37 від 24.03.2008 р.

Відповідно до абзацу шістнадцятого ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки –будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Як зазначалось вище, Підприємець не надав доказів, які б свідчили, що він використовує земельну ділянку, щодо якої виник спір, на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу йому у власність або надання у користування (оренду) або на підставі вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Факт одержання Підприємцем дозволу на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки на підставі рішення Київської міської ради № 279/337 від 16.03.2006 р. (ra0279023-06) не є у відповідності до законодавства України, зокрема, ст. ст. 125 та 126 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для використання відповідної земельної ділянки, про що правильно зазначив господарський суд другої інстанції.

Тобто, Підприємець не довів, що його дії з використання земельної ділянки площею 0,65 га, яка знаходиться за адресою: м. Київ, між вул. Ватутіна і пров. Шевченка у Солом'янському районі м. Києва та автотранспортною розв'язкою (Кільцева дорога), у відповідності до норм законодавства України є правомірними.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що Підприємець самовільно зайняв земельну ділянку, щодо якої виник спір.

Ст. 212 Земельного кодексу України передбачає, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Беручи до уваги зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що місцевий та апеляційний господарські суди обґрунтовано задовольнили позовні вимоги Підприємця.

Посилання Підприємця у касаційній скарзі на те, що його та позивачів не викликали у судові засідання, спростовуються матеріалами справи: змістом ухвал господарського суду м. Києва від 20.08.2008 р. і від 11.09.2008 р., а також змістом ухвал Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2008 р., від 17.12.2008 р. і від 15.01.2008 р., та відмітками на зворотних сторонах цих ухвал, які свідчать, що вказані ухвали надсилались на адресу усіх учасників судового процесу.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані ухвали надсилались за адресою, яка у відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців є адресою місця проживання Підприємця.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України постанова Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2009 р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Підприємця не спростовують висновків господарського суду другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2009 р. у справі № 2/335 господарського суду м. Києва –без змін.