ТОВ "Равіс"звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВ "Нова пошта"про стягнення 13780 грн. за втрату вантажу при виконанні транспортно-кур’єрських послуг.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.09.08 по справі 21/166 (суддя Тимченко Б.П.) позовні вимоги задоволено.

Рішення мотивоване посиланнями на ст. 307, 314 ЦК України, а саме, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Доповідач: суддя Цвігун В.Л.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26.01.09 (колегія суддів у складі Шевченка В.Ю., Мостової Г.І., Тарасенко К.В.) рішення суду першої інстанції скасоване, в задоволенні позовних вимог відмовлено. Постанова мотивована недоведеністю тверджень позивача про здавання до перевезення відповідачу предмета спору і про його втрату, оскільки документи, які мають підтверджувати такі дані складені неналежним чином і не відповідають вимогам, встановленим у п.п. 10, 11, 15 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні 1997р (z0128-98) ., ст. 158 Статуту автомобільного транспорту УРСР 1969р., ст. 909 ЦК України.

У поданій касаційній скарзі ТОВ "Равіс"просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26.01.09 по справі 21/166 і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржник обґрунтовує свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме суперечністю висновків суду, порушенням ним п.15 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні 1997р.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального і процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Попередніми судовими інстанціями встановлене наступне.

25.05.2007р. на підставі квитанції №900266 та Агентської угоди №12КR від 01.01.2007р. про сервісне обслуговування техніки "SONY OVERSEAS SA" ТОВ "Равіс" (Сервісний центр "TOSHIBA") було прийнято від ТОВ "Крок-ТТЦ" для гарантійного ремонту ноутбук SONY VGN-АR31МR, серійний номер 282459505000078.

Як стверджує позивач, після проведення ремонту ноутбуку, 05.06.07р. між ТОВ "Равіс" та ТОВ "Нова Пошта" був укладений договір про надання транспортно-кур'єрських послуг автомобільним транспортом, відповідно до умов якого відповідач був зобов'язаний доставити вантаж до ДП "Дніпро" (а.с.8). Складовою частиною договору є експрес-накладна №10000087414, по якій вантаж був прийнятий відповідачем до перевезення. Позивач зазначає, що при здійсненні перевезення відповідач втратив вантаж, що підтверджується актом від 06.0607 (а.с.15), в якому зазначено, що при відкритті коробки, у якій знаходився вантаж згідно накладної №10000087414, виявилося, що вона пуста, відсутній ноутбук AR 31MR SONY VAYO. (а.с.15).

04.07.07 позивач направив на адресу відповідача лист №186 з вимогою знайти загублений під час перевезення ноутбук або сплатити його реальну вартість у розмірі 13780,00грн.

У відповіді на лист відповідач повідомив про початок службового розслідування з приводу неотримання вантажоодержувачем вантажу, вказаного в експрес-накладній №10000087414 від 05.06.07 та про те, що матеріали по інциденту були передані до правоохоронних органів.

Статтею 47 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.01 передбачено, що до комплексу допоміжних операцій, пов'язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать зокрема транспортно-експедиційні послуги.

Згідно ч.1 ст. 908 та ч.1 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ч.2 та 3 ст. 909 ЦК України, договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної.

Відповідно ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.01, договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Відповідно до ст.ст. 3, 13 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 01.07.04, відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності і, зокрема відповідальність експедитора та клієнта, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , законами України "Про транспорт" (232/94-ВР) , "Про транзит вантажів" (1172-14) , іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р. (z0128-98) (далі - Правила), зокрема визначається: порядок прийняття вантажу для перевезення, правила оформлення документів на перевезення, правила складання актів, правила пред'явлення і розгляду претензій.

Згідно п.15.2 Правил перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті будь-які обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін. П.15.3 зобов’язує записи в акті засвідчувати підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Відповідно до п. 15.6. для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що акт від 06.06.2007 не є належним доказом втрати відповідачем ноутбуку SONY VGN-AR 31MR серійний номер 282459505000078, оскільки відсутні належні докази про його прийняття, а сам акт складений не за формою, передбаченою Правилами перевезення. Факт запакування ноутбуку в коробку та опломбування її контрольним стикером ні в експрес-накладній №10000087414, ні в жодному документі складеному сторонами, не зазначено. Посвідчена підписом відповідальної особи перевізника відмітка про складання акту про втрату вантажу, яка має бути в експрес-накладній відсутня. Судом також встановлено, що з експрес-накладної від 05.06.07 (а.с.8) ТОВ "Равіс" не зазначено в якості відправника вантажу. Підпис повноважного представника позивача на накладній відсутній. Графа накладної, в якій мають бути зазначені дані представника перевізника та його підпис не заповнена.

Експрес-накладна №10000087414 від 05.06.07 вимогам, зазначеним в ст.ст. 908, 909 ЦК України не відповідає, а тому не може бути належним доказом прийняття відповідачем вантажу до перевезення.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 99 ГПК України апеляційний суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Згідно ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

На підставі встановлених апеляційним судом обставин справи та враховуючи вимоги ч.2 ст. 111-7 ГПК України, якими встановлено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені чи відхилені судом, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, збирати нові докази чи додатково перевіряти докази, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що зазначена експрес-накладна не може бути доказом виникнення зобов'язання перевезення.

Пункт 160 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР № 401 (401-69-п) від 27.06.1969 р., передбачає, що при перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право на пред'явлення автотранспортному підприємству або організації претензії, а у відповідних випадках позовів у порядку, встановленому правилами, мають в разі втрати вантажу - вантажовідправник або вантажоодержувач.

Судом також встановлено, що вартість втраченого ноутбуку та його приналежність вантажоодержувачу позивач доводить видатковою накладною №07.00951 від 26.04.07, згідно з якою ноутбук був придбаний Аксютою Юрієм Григоровичем, а не ТОВ "Равіс" (а.с.14). Доказів права власності на втрачений вантаж ТОВ "Равіс" позивачем не надано.

Отже, вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування постанови немає.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу ТзОВ "Равіс" залишити без задоволення, постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26.01.09 у справі 21/166 господарського суду Полтавської області - без змін.