У липні 2008 року Відкрите акціонерне товариство "Буяликський комбінат хлібопродуктів" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення з відповідача на користь позивача вартості послуг у сумі 17 319, 24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідності з положеннями статті 414 ЦК УРСР, статтею 947 Цивільного кодексу України за період з 01.01.2007 року до 20.03.2007 року (згідно договору № 12 від 29.07.1999 року) та з 21.03.2007 року до 14.01.2008 року (згідно калькуляції витрат зберігання, затвердженої Державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській області) відповідач має відшкодувати позивачу витрати зберігання зерна в сумі 9 412, 83 грн., а також втрати від інфляції та 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2008 року (суддя Нарольський М.М.) по справі № 14/78 господарського суду міста Києва позов задоволено. Стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь Відкритого акціонерного товариства "Буяликський комбінат хлібопродуктів" 9 412, 83 грн. основного боргу, 981, 54 грн. 3% річних, 6 924, 87 грн. інфляційних втрат, 173, 19 грн. державного мита та 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Мотивуючи судове рішення, господарський суд з посиланням на статті 625, 946, 947 Цивільного кодексу України, статтю 417 ЦК УРСР, зазначає про те, що оскільки відповідач не відшкодував позивачу понесені останнім витрати на зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву, з нього на користь позивача підлягає стягненню 9 412, 83 грн. понесених витрат, а також інфляційних втрат та 3% річних.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2008 року (судді: Капацин Н.В. –головуючий, Пашкіна С.А., Поляк О.І.) рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2008 року по справі № 14/78 господарського суду міста Києва змінено, резолютивну частину рішення викладено у наступній редакції: "Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Буяликський комбінат хлібопродуктів" задовольнити частково. Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь Відкритого акціонерного товариства "Буяликський комбінат хлібопродуктів" 1 000, 04 грн. основного боргу. В іншій частині позовних вимог відмовити".

Мотивуючи постанову, апеляційний господарський суд з посиланням на статті 11, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" зазначає про те, що оскільки договір між сторонами діяв з 01.01.2007 року по 20.03.2007 року, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума витрат, пов'язаних зі зберіганням матеріальних цінностей державного матеріального резерву тільки за вказаний період.

Не погоджуючиcь з постановою, Відкрите акціонерне товариство "Буяликський комбінат хлібопродуктів" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2008 року по справі № 14/78 господарського суду міста Києва, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2008 року по справі № 14/78 господарського суду міста Києва залишити в силі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 526, 625, 946, 947 Цивільного кодексу України. Зокрема, заявник зазначає про те, що висновки суду є безпідставними, а постанова –необґрунтованою, зокрема, щодо суми боргу, яка визначена до стягнення.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судом, 29.07.1999 року між Державним комітетом України по матеріальних резервах України, правонаступником якого є Державний комітет України з державного матеріального резерву, та Відкритим акціонерним товариством "Буяликський комбінат хлібопродуктів" було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № 12.

Відповідно до пункту 2.2 та пункту 4.3 договору Відкрите акціонерне товариство "Буяликський комбінат хлібопродуктів" зобов’язане прийняти на зберігання матеріальні цінності державного резерву та забезпечити їх належне зберігання, а Державний комітет України з державного матеріального резерву –відшкодувати товариству витрати по їх зберіганню. Відшкодування витрат передбачено проводити виходячи з розрахунку 2,5 грн. за тонно-місць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного матеріального резерву. Строк оплати за договором встановлений не був.

Судом встановлено, що Відкрите акціонерне товариство "Буяликський комбінат хлібопродуктів" з 01.01.2007 року по 14.01.2008 року зберігало у себе матеріальні цінності державного матеріального резерву та згідно розрахунку позивача понесло витрати на їх зберігання у розмірі 9412,83 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду у справі №24/315 від 20.03.2007 року договір відповідального зберігання № 12 від 29.07.1999 року був розірваний.

Відкрите акціонерне товариство "Буяликський комбінат хлібопродуктів" листом від 03.04.2007 року № 412 попередило Державний комітет України з державного матеріального резерву про необхідність розпорядитись своїм зерном. Вказане попередження залишилось без реагування. За таких обставин, Відкрите акціонерне товариство "Буяликський комбінат хлібопродуктів" продовжувало зберігати зерно поза межами договору до 14.01.2008 року. Згідно наряду Державного комітету України з державного матеріального резерву №1304/6-4 від 13.12.2007 року зерно в кількості 107,760кг. було переоформлено на ДП "Ресурспостач".

Судом зазначено, що керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1996 року № 452 "Про затвердження типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств" (452-96-п) та Інструкцією по плануванню, обліку та калькулюванню витрат обігу, формуванню відпускних цін на хлібопродукти і тарифів на послуги на заготівельних підприємствах, затвердженої наказом Мінісільгосподарства і продовольства № 4 від 10.01.1997 року Державна інспекція з контролю за цінами в Одеській області надала висновки № 14-8/08 від 03.01.2007 року, № 345-8/08 від 03.04.2007 року, № 542-8/08 від 02.07.2007 року, № 695-8/08 від 04.10.2007 року № 821-8/08 від 28.12.2007 року, в яких зазначено, що розрахунок Відкритого акціонерного товариства "Буяликський комбінат хлібопродуктів" планових витрат на послуги зберігання зерна визнано економічно обґрунтованим.

Відтак, судом встановлено, що за період з 01.01.2007 року до 20.03.2007 року згідно договору та з 21.03.2007 року до 14.01.2008 року згідно калькуляції витрат зберігання Відкритим акціонерним товариством "Буяликський комбінат хлібопродуктів", витрати на зберігання матеріальних цінностей становлять 9412,83 грн.

Відповідно до статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

Частиною 3 статті 947 вказаного вище кодексу передбачено, що при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Застосовуючи до спірних правовідносин зазначені вище норми статей, суд першої інстанції не врахував, що Відкрите акціонерне товариство "Буяликський комбінат хлібопродуктів" звертаючись з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення з відповідача на користь позивача вартості послуг, керувалось частиною 3 статті 947 Цивільного кодексу України.

Не звернуто судом уваги і на те, що частина 1 статті 946 Цивільного кодексу України передбачає визначення в договорі плати за зберігання та строків її внесення.

При цьому, частиною 1 статті 947 Цивільного кодексу України передбачено, що витрати зроблені на зберігання речі можуть бути включенні до плати за зберігання.

Отже, вирішуючи спір, судом першої та апеляційної інстанції слід було встановити правову природу позовних вимог позивача, визначити, чи регулюються вони договором або законом та застосувати відповідні норми матеріального права до спірних відносин.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції відзначив, що оскільки договір між сторонами діяв з 01.01.2007 року по 20.03.2007 року, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума витрат, пов’язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, в розмірі 1000,04 грн. за зберігання матеріальних цінностей Державного комітету України з державного матеріального резерву тільки в цей період дії договору.

Проте, судом апеляційної інстанції не звернуто належної уваги на підстави позову.

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом.

Статтею 2 даного Закону встановлено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву –це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12.04.2002 року №532 (532-2002-п) , якою затверджено Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, відповідно до якого запроваджено механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву і визначення суми цих витрат.

Згідно пункту 2 вказаного Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проте, судом першої інстанції не було з'ясовано чи враховувався при наданні висновків Державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській області Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.02 №532 (532-2002-п) .

При цьому, висновок суду апеляційної інстанції стосовно задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1000,04 грн. за період з 01.01.2007 року по 20.03.2007 року, зроблено без достатнього дослідження розрахунку позивача.

Оскільки, відповідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а також враховуючи, що господарськими судами порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з’ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Буяликський комбінат хлібопродуктів" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2008 року по справі № 14/78 господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2008 року у справі №14/78 скасувати.