Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Альфа-Плюс" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м.Запоріжжя" і просило суд, з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с.117 т.1), визнати за позивачем право вільно розпоряджатися грошовими коштами, які є на його поточному рахунку №26001301155771 в філії "Відділення Промінвестбанку в м.Запоріжжя", у т.ч. шляхом їх перерахування на поточні рахунки в інших банківських установах; зобов'язати відповідача виконати умови договору банківського рахунку №202-08р від 28.03.2008р., договору №327-05-кб від 04.05.2005р. на встановлення і використання програмного забезпечення системами дистанційного обслуговування "Клієнт-Банк" та генеральної угоди №252-06і від 18.07.2006р. про співробітництво з підприємствами-клієнтами банку, а саме здійснювати всі необхідні операції для виконання платіжних доручень №7351 від 03.10.2008р., №№7356-7363 від 06.10.2008р., яким відповідають платіжні доручення №№7428-7436 від 31.10.2008р; стягнути з відповідача 62 586,66 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договорами банківського рахунку №202-08р від 28.03.2008р. та №327-05-кб від 04.05.2005р. на встановлення і використання програмного забезпечення системами дистанційного обслуговування "Клієнт-Банк" щодо виконання переказів коштів на підставі наданих позивачем розрахункових документів та порушенням права власності позивача щодо розпорядження своїм майном, у даному випадку грошовими коштами у розмірі 1 151 129,60 грн., які знаходяться на його рахунку, відкритому у відповідача.

Заперечуючи заявлений позов, відповідач посилається на те, що згідно постанови Правління НБУ №308 від 07.10.2008р. "Про призначення тимчасової адміністрації у Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство)" прийнято рішення щодо призначення тимчасової адміністрації та, з метою створення сприятливих умов для фінансового стану банку, введений мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 07.10.2008р. до 06.06.2009р. Постанова набула чинності з дати її підписання та є обов'язковою для виконання Промінвестбанком. Відповідно до ч.2 ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації, тобто до 07.10.2008р. Відповідач зазначає, що суми коштів, які попали під мораторій і знаходяться на рахунках клієнтів будуть розблоковані та використовуватимуться за призначенням після відміни мораторію, яка відбудеться в день прийняття НБУ рішення щодо припинення діяльності тимчасової адміністрації.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.12.2008р. (суддя Скиданова Ю.О.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 18.03.2009р. (головуючий, суддя Кагітіна Л.П., судді Коробка Н.Д., Хуторний В.М.), позов задоволено у повному обсязі з мотивів порушення відповідачем своїх зобов'язань за договорами банківського рахунку №202-08р від 28.03.2008р., №327-05-кб від 04.05.2005р. на встановлення і використання програмного забезпечення системами дистанційного обслуговування "Клієнт-Банк" та генеральною угодою №252-06і від 18.07.2006р. про співробітництво з підприємствами-клієнтами банку щодо виконання переказів коштів та неправомірності заблокування грошових коштів на рахунку позивача.

Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Оскаржувані рішення та постанова є обґрунтованими, оскільки в них повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судових засіданнях. Судами вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, тому оскаржувані рішення та постанова є законними.

Так, відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції як відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них.

Судом встановлено, що 04.05.2005р. між сторонами укладено договір №327-05-кб на встановлення і використання програмного забезпечення системи дистанційного обслуговування "Клієнт-Банк" за умовами якого, відповідач зобов'язався у разі отримання від позивача платіжного доручення у встановлений Регламентом обміну інформацією по каналах зв'язку час провести операцію на рахунку позивача поточним операційним днем, в іншій час –наступним операційним днем.

28.03.2008р. між сторонами укладено договір №202-08 банківського рахунку, відповідно до якого відповідач здійснює розрахунково-касове обслуговування поточного рахунку №26001301155771 в національній валюті та надає послуги, пов'язані із переказом коштів з рахунку та/або на рахунок клієнта (позивача), видачею останньому коштів в готівковій формі, а також здійснює інші операції, передбачені договором, згідно з ліцензією, наданою банку.

Пунктами 4.1.1 та 4.2.1 цього договору встановлено, що клієнт має право самостійно розпоряджатися наявними на рахунку коштами в порядку, визначеному чинним законодавством України, за винятком випадків, передбачених законом та цим договором, а банк, у своє чергу, має право використовувати кошти, які зберігаються на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

За умовами договору №202-08 від 28.03.2008р. відповідач зобов'язався виконувати розрахункові документи, прийняті від позивача, протягом операційного часу, виключно у межах залишків коштів на рахунку на початок операційного дня, з урахуванням поточних надходжень. Документи на відкликання розрахункових документів приймаються банком протягом операційного часу шляхом подання цих документів уповноваженою особою позивача безпосередньому відповідальному виконавцю банку. Операційний час триває з 8.30 год. до 15.00 год. Розрахункові документи, прийняті від позивача після закінчення операційного часу, виконуються в операційний час наступного операційного дня або у цей же операційний день за наявності технічної можливості здійснити їх виконання та згоди банку із оплатою цієї послуги згідно з тарифами. Кошти, які надійшли на рахунок після закінчення операційного часу, використовуються позивачем в операційний час наступного операційного дня або у цей же операційний день, за наявності згоди банку, із оплатою цієї послуги згідно з тарифом (п.5.1.2 договору).

Підставою для повернення розрахункових документів позивача без виконання є оформлення їх з порушенням чинного законодавства України та нормативних актів НБУ, а також на підставах, передбачених законодавством України, що регулюють відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, із зазначенням на зворотному боці документів причини повернення (п.5.1.3. договору).

Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених цим договором.

Відповідно до 193 ГК України (436-15) суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.7 ст. 193 ГК України).

В силу ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно ст. 341 ГК України, розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.

Статтею 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Отже за усіх обставин позивач є власником грошових коштів на рахунку, яким він володіє, і його право власності в силу ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, є непорушним.

Частинами 1 ст. 1068 ЦК України визначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Стаття 1074 ЦК України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Підставою звернення позивача до суду з даним позовом стало невиконання відповідачем умов договору та порушення наведених правових норм, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами в силу укладення між ними договору банківського рахунку, та встановлюють заборону на обмеження права позивача розпоряджатися своїми грошовими коштами на власний розсуд.

Так, матеріалами справи доведено, що в період з 03.10.2008р. по 06.10.2008р. позивачем до відповідача були направлені платіжні доручення на загальну суму 1 151 129,60 грн. про перерахування коштів контрагентам позивача з поточного рахунку. Проте ці кошти на поточні рахунки їх одержувачів, а саме контрагентів позивача, не надійшли, оскільки відповідач не виконав вказані розрахункові документи з посиланням на прийняття Правлінням НБУ постанови №308 від 07.10.2008р. "Про призначення тимчасової адміністрації у Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство)" та ведення мораторію на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців, з 07.10.2008р. до 06.04.2009р. на підставі ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців.

Стаття 1 названого Закону визначає, що мораторієм є зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Наведене у ст. 509 ЦК України визначення зобов'язання, на яке посилається скаржник в обґрунтування правомірності своїх дій, є загальним і стосується усіх цивільних правовідносин, які виникають між сторонами, а не тільки майнових. Тому доводи скаржника про те, що між ним та позивачем склалися саме майнові зобов'язання, якими він вважає надання послуг, є помилковим, оскільки відповідач не зобов'язаний сплати позивачу свої гроші або передати своє майно, він зобов'язаний надати послугу.

Аналіз положень ст.ст. 190, 509 ЦК України свідчить, що майновим зобов'язанням є зобов'язання боржника передати кредитору майно (річ, сукупність речей, майнові права та обов'язки) або сплатити певну грошову суму на підставах, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Отже, суди двох інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач не має майнових вимог до відповідача, а лише вимагає від відповідача виконання умов договору щодо здійснення поточних операцій по розпорядженню власними коштами, тобто вимагає надати послуги, за які, в силу договору, саме позивач сплачує відповідачу певну комісійну винагороду.

Окрім того, частина 4 ст.85 названого Закону встановлює, що мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій.

Згідно пункту 8.1. статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до пунктів 32.1., 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Пунктами 7.1., 7.2 договору №202-08р від 28.03.2008р., за невиконання зобов'язань згідно з цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України і цього договору. Доручення позивача про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки одержувачів відповідач здійснює у термін, установлений чинним законодавством. У разі порушення строків виконання доручення позивача на переказ або строків завершення переказу, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1 процента суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 процентів суми переказу.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Так, Господарський кодекс України (436-15) називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст. 549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч.1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин є помилковим посилання скаржника на те, що пенею може забезпечуватись лише грошове зобов'язання.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем строків надання послуг, визначених як законом, так і договором, то суди двох інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченої пунктом 7.2. договору пені.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника про правомірність його дій не ґрунтуються на умовах укладеного між сторонами договору та чинному законодавстві, яке регулює спірні правовідносини.

Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем умов договору щодо надання позивачу послуг, визначених договором, та правомірність вимог останнього, то суди двох інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову. Тому підстав для зміни або скасування оскаржуваних рішення та постанови немає.

Керуючись ст.ст. 111--5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

Касаційну скаргу Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м.Запоріжжя" залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 18.03.2009р. у справі №22/269/08 - без змін.