Рішенням господарського Дніпропетровської області від 01.02.2008 (судді: Рудь І.А., Ліпинський О.В., Рудовська І.А.) позов задоволено частково - на підставі ст.ст. 128, 145 ЦК УРСР та ст.ст. 328, 392, 393 ЦК України визнано за ЗАТ "ФБК "Дніпро-Інвест-Буд" право власності на 7 квартир: три трикімнатних (№№3,6,7), дві двокімнатних (№№1,5), дві однокімнатні (8,9), загальною площею 408,7 кв.м. в житловому будинку №3 по вул. Придніпровська в м.Дніпропетровську. Визнано недійсним рішення Дніпропетровського міськвиконкому від 27.06.2002 №1294 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: вул.Придніпровська, 3" в частині оформлення права власності держави в особі Верховної Ради України з видачею свідоцтва про право власності на вказані 7 квартир. Припинено провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна від 08.07.2002, виданого Дніпропетровським міськвиконкомом та зареєстрованого КП "Дніпропетровське МБТІ" в реєстровій книзі №33 ЖЮ за реєстровим №2107-152. В решті позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.02.2009 (судді: Євстигнеєв О.С., Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М.) рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові повністю з посиланням те, що в процесі приватизації ОП ""Дніпропетровський завод гірничошахтного устаткування" дитячий комбінат №216, реконструйований за договором про дольову участь у будівництві від 26.12.95 у житловий будинок №3 по вул.Придніпровська в м.Дніпропетровську, не увійшов до статутного фонду КП "Дніпропетровський завод гірничошахтного устаткування" та не вибув з державної власності, а власник (держава) в особі РВ ФДМ України по Дніпропетровській області стороною за вказаним договором не був, не приймав будь-яких рішень про проведення такої реконструкції та не надавав згоди на переобладнання дитячого комбінату під житловий будинок.

ЗАТ "ФБК "Дніпро-Інвест-Буд" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, позов задовольнити повністю, посилаючись неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме ст.ст.128,145 чинного на той час ЦК УРСР (1540-06) , ст. 27 Житлового кодексу України, ст.ст. 330, 388 ЦК України, ст.ст.49,55 чинного на той час Закону України "Про власність" (697-12) , які підлягали застосуванню до спірних відносин, а також на порушення норм процесуального права (ст. 43 ГПК України). Зокрема, скаржник вважає, що він, як добросовісний набувач, якого КП "Дніпропетровський завод гірничошахтного устаткування" (контрагент за договором про дольову участь у будівництві від 26.12.95) ніяким чином не повідомляв про те, що спірне майно останньому не належить, сумлінно виконав свої обов'язки за договором, збудував спірні квартири за рахунок власних коштів, а значить і набув право власності на них з моменту підписання протоколу узгодження розподілу квартир від 19.05.2001 та актів приймання-передачі квартир.

Колегія суддів перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення та правильності юридичної оцінки судом апеляційної інстанції та заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова –зміні шляхом припинення провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна від 08.07.2002 з наступних підстав.

Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову мотивоване тими обставинами, що позивач, як добросовісний набувач, придбав спірне майно за плату на підставі укладеного з КП "Дніпропетровський завод гірничошахтного устаткування" договору про дольову участь у будівництві від 26.12.95, в результаті виконання якого сторонами після реконструкції дошкільного комбінату №216 за рахунок коштів та матеріалів позивача було створено новий об'єкт - житловий будинок, а тому спірні квартири не можуть бути витребувані у товариства. Вказаний договір виконаний сторонами повністю та не визнавався недійсним у встановленому порядку, в зв'язку з чим позивач набув право власності на спірні 7 квартир з моменту підписання протоколу узгодження розподілу квартир від 19.05.2001 та актів приймання-передачі квартир. Про наявність на балансі у КП "Дніпропетровський завод гірничошахтного устаткування" державного майна другий відповідач знав з часу завершення приватизації (20.12.1993р.), проте, самоусунувся від контролю за використанням державного майна, що призвело до набуття позивачем права власності на частку спірного майна без відома держави та позбавило державу відшкодувати можливі збитки за рахунок КП "Дніпропетровський завод гірничошахтного устаткування", яке ліквідоване за процедурою банкрутства без визначення правонаступника.

Скасовуючи рішення про часткове задоволення позову та відмовляючи в позові в повному обсязі апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Відповідно до акту оцінки вартості майна орендного підприємства "Дніпропетровський завод гірничошахтного устаткування" від 07.12.1993р. із вартості цілісного майнового комплексу, створеного в процесі приватизації товариства, було вилучено вартість майна, яке не підлягало приватизації, у тому числі вартість об’єктів освіти, серед яких перебував і дитячий комбінат №216, розташований за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Придніпровська, 3, що підтверджується актом оцінки вартості майна, переліком об’єктів соцкультпобуту та договором купівлі-продажу державного майна від 20.12.1993р. №КП-240.

Отже, дитячий комбінат №216 не увійшов до статутного фонду товариства, а залишився у нього на балансі, тобто підприємство не набуло права власності на цей об’єкт нерухомості.

Відповідно до Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом від 19.05.1999 року № 908/68 (z0414-99) Фонду державного майна України та Міністерства економіки України, функції управління майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, здійснює Фонд державного майна України та його регіональні відділення.

26.12.1995 року між ЗАТ "Дніпро-Інвест-Буд" та КП "Дніпропетровський завод гірничошахтного устаткування". Предметом цього договору виступала дольова участь сторін у реконструкції 2-х поверхового 10-ти квартирного будинку, розміщеному за адресою: вул. Придніпровська, 3. Відповідно до розділу 2 договору позивач прийняв на себе функції генерального підрядника та зобов’язався фінансувати всі види будівельно-монтажних робіт, за свій рахунок проводити комплектацію матеріалами та обладнаннями, тощо, та відповідно до п.2.2.3 договору в рахунок погашення боргу за виконані будівельно-монтажні роботи отримує у власність 6 (шість) квартир відповідно до протоколу розподілу житлової площі. 16.01.1996 року сторони уклали протокол розподілу квартир після реконструкції дитячого комбінату № 216 під житловий будинок по вул. Придніпровській, 3.

Реконструкція дитячого комбінату №216 проводилася на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 18.04.1996 року №447.

Згідно акту держаної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації (житловий будинок після реконструкції дитячого комбінату №216, вул. Придніпровська, 3) від 02.03.2001р. та рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 21.06.2001р. №1488 будинок введено в експлуатацію, а організацією, що здійснила будівництво, зазначено фінансово-будівельну компанію "Дніпро-Інвест-Буд".

Відповідно до додаткової угоди від 19.05.2001 року, протоколу узгодження розподілу квартир від 19.05.2001 року та актів прийняття-передачі квартир колективному підприємству "Дніпропетровський завод гірничошахтного устаткування"було передано 4 квартири; позивачу було передано 7 квартир, а саме: двокімнатну квартиру №1 загальною площею 58,7 кв. м, трикімнатну квартиру №3 загальною площею 72,5 кв. м, двокімнатну квартиру №5 загальною площею 51,6 кв. м, трикімнатну квартиру №6 загальною площею 74,0 кв.м, трикімнатну квартиру №7 загальною площею 74,6 кв. м, однокімнатну квартиру №8 загальною площею 35,2 кв. м, однокімнатну квартиру №9 загальною площею 42,1 кв. м .

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 27.06.2002р. №1294 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: вул. Придніпровська, 3" за заявою Колективного підприємства "Дніпропетровський завод гірничошахтного устаткування" було оформлено право власності на весь спірний житловий будинок за державою в особі Верховної Ради України, видано свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомого майна від 08.07.2002р., яке зареєстроване КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" в реєстровій книзі №33ЖЮ за реєстровим №2107-152.

Як вбачається із матеріалів справи, орган, який уповноважений державною управляти державним майном, яке не увійшло до статутних фондів підприємств, створених в процесі корпоратизації та приватизації, але перебуває на їх балансі, а саме регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області стороною за угодою про реконструкцію дитячого комбінату не був, будь-які рішення про проведення такої реконструкції не приймав, згоду на переобладнання дитячого комбінату у житловий будинок не надавав.

КП "Дніпропетровський завод гірничошахтного устаткування", укладаючи з позивачем договір дольової участі і передаючи останньому за актами приймання-передачі квартири, розпорядився нерухомим майном, яке належить не йому, а державі.

Укладення договору дольової участі і передача квартир відбулися у період дії Цивільного кодексу УРСР (1540-06) в редакції 1963 року і Закону України "Про власність" (697-12) . Відповідно до ст.2 цього Закону право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном (ст.4). В силу ч.1 ст. 55 Закону України "Про власність" власник не може бути позбавлений права на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Вимагаючи визнання за ним право власності, позивач позбавляє державу права на її майно. Посилання суду на ту обставину, що позивач є добросовісним набувачем апеляційна інстанція визнала необґрунтованим, оскільки ст. 145 ЦК УРСР передбачає, покупець не знав і не повинен був знати про ту обставину, що продавець не має права відчужувати майно. По-перше, покупець отримував нерухоме майно, право власності не яке підлягає державній реєстрації, тому покупець міг і повинен був дізнатися про правовий статус майна, яке було зареєстроване в органах технічної інвентаризації. По-друге, в силу вимог ст. 145 ЦК України майно повинно бути придбане за плату у особи, яка не має право його відчужувати. У даному випадку майно не було придбано у такої особи, а особа розрахувалася таким майном з позивачем за виконані підрядні роботи, що не є тотожнім. За таких обставин, відсутні підстави для визнання права власності на частину спірної будівлі за позивачем на підставі ст. 145 ЦК УРСР.

При таких обставин неправомірним є також рішення суду в частині визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради від 27.06.2002 року №1294, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на об’єкт нерухомого майна від 08.07.2002 року, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради.

Щодо наявності прав на спірні квартири у мешканців будинку, то останні можуть захистити належні їм права (у випадку, якщо вони вважають свої права порушеними) в порядку цивільного судочинства.

Колегія погоджується з висновками апеляційного в частині позовних вимог про визнання частково недійсним рішення Дніпропетровського міськвиконкому від 27.06.2002 №1294 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: вул.Придніпровська, 3" та про визнання права власності на квартири з огляду на таке.

Як встановлено апеляційним судом, при проведенні приватизації орендного підприємства "Дніпропетровський завод гірничошахтного устаткування" дитячий комбінат №216 не увійшов до статутного фонду товариства та лише залишився у нього на балансі. При цьому перехід права власності на даний об'єкт не відбувся, дитячий комбінат №216 залишився в державній власності. Державою, як власником в особі РВ ФДМ України по Дніпропетровській області, не надавалася згода та не приймалося рішення про проведення реконструкції дитячого комбінату під житло. Таким чином, сторони договору про дольову участь у будівництві від 26.12.95 розпорядилися майном, яке їм не належало, договір укладено стосовно майна, власником якого ні одна з сторін не була, без погодження проведення реконструкції з власником майна - РВ ФДМ України по Дніпропетровській області, а тому вказаний договір не породжує для позивача права власності на частину реконструйованої будівлі.

Вищенаведені фактичні обставини скаржником не спростовано.

Апеляційним суд, відхиляючи посилання позивача на ст. 145 ЦК УРСР в обґрунтування добросовісного набуття ним права власності на спірне нерухоме майно, правильно зазначив про те, що позивач міг і повинен був дізнатися про правовий режим державного майна, яке відчужувалося особою КП "Дніпропетровський завод гірничошахтного устаткування", яка не мала права його відчужувати, а також про те, що в даному випадку не відбулося придбання спірного майна позивачем, як покупцем. Адже, договір про дольову участь у будівництві від 26.12.95 за своєю правовою природою є договором про сумісну діяльність (ст.430 чинного на той час ЦК УРСР (1540-06) ) з елементами, властивими договорам підряду, а не договором купівлі-продажу.

Окрім того, встановлені судами фактичні обставини проведення реконструкції дитячого комбінату №216 під житловий будинок згідно рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18.04.1996 року №447 та подальшого введення в експлуатацію житлового будинку (після реконструкції дитячого комбінату №216) по вул.Придніпровська,3 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради від 21.06.2001 №1488 переконливо свідчать про те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника (держави в особі державного органу приватизації) поза його волею іншим шляхом. Відтак, вказані обставини надають права власнику витребувати належне йому майно у позивача, а тому в розумінні ч.1 ст. 145 ЦК УРСР та п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України наявність у позивача статусу добросовісного набувача стосовно спірного нерухомого майна не породжує набуття права власності на це майно.

Водночас касаційна інстанція не приймає до уваги передчасні посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на додаток №1 до Тимчасового положення про реєстрацію права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 (z0157-02) , яким визначено перелік правовстановлюючих документів, оскільки вказане Положення не має зворотної дії до правовідносин, пов'язаних з укладенням договору про дольову участь у будівництві від 26.12.95 та його виконанням сторонами шляхом підписання протоколу узгодження розподілу квартир від 19.05.2001 та актів приймання-передачі квартир.

Істотним є також те, що серед підстав припинення права власності (в тому числі державної), визначених ст. 346 ЦК України, відсутня така підстава як реконструкція нерухомого майна.

Слід також зазначити, що згідно з п.2 ч.9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" в разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

В матеріалах справи наявні лист РВ ФДМ України по Дніпропетровській області від 13.12.2001 №12/10-5306 "Щодо надання згоди на передачу з державної у комунальну власність житлового будинку по вул.Придніпровській,3" (а.с.118 том 3) та рішення Дніпропетровської міської ради від 30.08.2006 №27/3 "Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста житлового фонду від підприємств-банкрутів" (а.с.128 том 3), в якому також зазначено житловий будинок №3 по вул. Придніпровській. Вказане рішення Дніпропетровської міської ради, доказів скасування якого у встановленому порядку матеріали справи не містять та позивачем не надано, безпідставно не прийнято до уваги судом першої інстанції.

Однак, колегія не може погодитися з висновками суду про наявність підстав саме для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна від 08.07.2002 з огляду на наступне.

Оспорюване свідоцтво від 08.07.2002 про право власності на об'єкт нерухомого майна, видане Дніпропетровським міськвиконкомом та зареєстроване КП "Дніпропетровське МБТІ" в реєстровій книзі №33 ЖЮ за реєстровим №2107-152, не є актом державного органу чи іншого органу в розумінні п.1 ч.1 ст. 12 ГПК України в редакції, чинній на момент пред'явлення позову, оскільки, як встановив суд, воно видане саме на виконання рішення Дніпропетровського міськвиконкому від 27.06.2002 №1294, а тому не є документом, що породжує певні правові наслідки.

Відповідним правовстановлюючим документом у даному випадку є вищевказане рішення №1294, яке власне і може бути предметом позовного провадження.

За таких обставин, оскаржувану постанову слід змінити, припинивши провадження у справі в частині визнання недійсним зазначеного свідоцтва.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 80, 111-5, 111-7- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу ЗАТ "ФБК "Дніпро-Інвест-Буд" відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.02.2009 у справі №1/333-07(35/68) змінити, припинивши провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна від 08.07.2002, виданого Дніпропетровським міськвиконкомом та зареєстрованого КП "Дніпропетровське МБТІ" в реєстровій книзі №33 ЖЮ за реєстровим №2107-152.