Рішенням господарського суду м. Києва від 06.11.2008 в задоволенні позовних вимог про визнання п.4.3 договору оренди земельної ділянки № 63-6-00474 недійсним, укладеного 20.12.2007 між сторонами у справі, - відмовлено. Рішення мотивоване тим, що умови договору відповідають вимогам чинного законодавства, погоджені сторонами у відповідності з рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 № 457/1867 "Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві" (суддя І. Борисенко).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2009 рішення суду від 06.11.2008 скасовано. Позовні вимоги задоволено з тих підстав, що оспорюваний п.43 договору оренди земельної ділянки не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки містить зобов’язання сторони, яке неможливо виконати внаслідок того, що подія, стосовно якої встановлено зобов’язання, вже відбулась (судді: О. Моторний, В. Кошіль, В. Шапран).

Відповідач просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду. Вважає, що сторони на момент укладання договору досягти згоду з усіх пунктів договору і позивач його умови не заперечував. Від позивача не надходила пропозиція про зміну умов договору від 20.12.2007. Умови договору відповідають рішенню Київської міської ради від 15.07.2004 № 457/1867 (ra0457023-04) "Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві", яке є чинним і обов’язковим для виконання на території Києва. Постанова апеляційної інстанції протирічить ст. 73 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", п.3 ч.4 ст. 179 ГК України, ст. 651 ЦК України.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Сторони 20.12.2007 уклали договір оренди земельної ділянки № 63-6-00473. Договір укладено сторонами на підставі рішення Київської міської ради від 26.06.2007 № 1006/1667 "Про передачу ТОВ "Шпіль" земельної ділянки для будівництва та реконструкції офісно-готельного комплексу по вул. Крупської, 4 у Дарницькому районі м. Києва у короткострокову оренду на 5 років, площею 0,38 га.

В п.4.3 договору вказано: якщо цей договір не підписаний Орендарем в установленому законодавством порядку протягом п’яти місяців з моменту набуття чинності рішенням Київської міської ради № 1006/1667 від 26.06.2007 розмір орендної плати (зазначений в п.4.2 договору) на період, аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у п’ятикратному розмірі, але не більше 10% на місяць від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

На момент укладання договору всі умови були погоджені сторонами.

Відповідно акту приймання-передачі земельної ділянки позивач отримав її в оренду 29 грудня 2007 року (арк.15).

Позивач вважає, що п.4.3 договору є недійсним, оскільки не може встановлювати плату за невиконання умов договору за період до моменту укладення договору оренди землі.

На спірні правовідносини поширюється дія ЗУ "Про оренду землі" (161-14) , норми Цивільного, Господарського та Земельного кодексів України (2768-14) .

Відповідно до ч.2 ст. 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації –ст. 18 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотні умови договору оренди землі передбачені в ст. 15 Закону України "Про оренду землі". Крім цього в статті 15 зазначено, що за згодою сторін в договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема порядок страхування об’єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони об’єкта оренди та інші.

В даному випадку місцева рада пропонувала орендарю встановити строк для укладання договору оренди землі після прийняття нею рішення про надання йому землі і встановити орендну плату за прострочку з метою уникнення збитків в результаті довгої несплати орендної плати за орендовану земельну ділянку. Сторони дійшли згоди, що 5-ти місячного терміну для підписання договору оренди достатньо. Орендар із запропонованими умовами міської ради погодився.

Але відповідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема з вимогами про визнання правочину (або його частини) недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України). Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам Цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Оскаржуваний пункт 4.3 договору оренди землі не відповідає ст. 792 ЦК України, 93 Земельного кодексу України (2768-14) та ст. ст. 1, 6, 13, 21 ЗУ "Про оренду землі". Оренда землі –це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою. Орендна плата за землю –це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою на підставі договору. А в п.4.3 договору встановлена п’ятикратна орендна плата за землю за період до підписання сторонами договору оренди землі.

Колегія суддів дійшла висновку, що справа розглянута апеляційним судом з правильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи скаржника, що платіж за землю за період часу вказаний в п.4.3 оскаржуваного договору оренди землі встановлений рішенням Київської міської ради від 15.07.2004, до уваги не приймаються.

Відповідно ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Підстави для скасування постанови апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2009 –без змін.