У листопаді 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Євроізол-Геосинтетикс" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікобуд" заборгованості за договором купівлі-продажу № 1157-0808 від 5 серпня 2008 року у розмірі 4 629 075,04 грн.

19 січня 2009 року було подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач, у зв`язку із частковою сплатою відповідачем заборгованості у розмірі 1 100 000,00 грн., просить стягнути 2 663 475,64 грн. основного боргу, 865 599,40 грн. пені та судові витрати.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19 січня 2009 року (суддя –О.Гумега) позов задоволено частково. Стягнено з відповідача 2 663 475,64 грн. основного боргу, 865 599,40 грн. штрафних санкцій та судові витрати.

В частині стягнення основного боргу у розмірі 1 100 000,00 грн. провадження у справі припинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2009 року (головуючий –І.Скрипка, судді –О.Євсіков, В.Шипко) рішення місцевого господарського суду скасовано частково. Стягнено з відповідача 2 663 475,64 грн. основного боргу та судові витрати. У решті позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2009 року, залишивши без змін рішення господарського суду міста Києва від 19 січня 2009 року.

Обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 5 серпня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Євроізол-Геосинтетикс" (продавець) і товариством з обмеженою відповідальністю "Юнікобуд" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 1157-0808, відповідно до умов якого продавець зобов`язався протягом дії даного договору передати покупцеві товар –будівельні матеріали окремими партіями, а покупець зобов`язався прийняти товар і оплатити його на умовах, установлених даним договором (пункт 1.1.).

Згідно з пунктом 2.1. договору ціна на товар визначається сторонами в специфікації на момент підписання договору і може бути змінена продавцем залежно від показників, що зумовлюють ціни, внаслідок чого сторони укладають додаткову специфікацію.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що розрахунки за відвантажений товар здійснюються у гривні шляхом перерахування покупцем грошової суми у розмірі ста відсотків вартості товару на розрахунковий рахунок продавця протягом 30 календарних днів з моменту передачі товару покупцеві.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Факт поставки продавцем і отримання покупцем товару на суму 4 610 075,64 грн. підтверджується наявними у матеріалах справи копіями накладних і довіреностей на отримання матеріальних цінностей (а.с. 10-12).

Також судами встановлено, що відповідачем було повернуто товар на суму 846 600,00 грн.

Позивач направив відповідачу претензію № 63 від 30.09.2008 р. з вимогою сплатити суму заборгованості в розмірі 3 763 475,64 грн.

Листом-відповіддю № 314 від 10.10.2008 р. відповідач повідомив позивача про те, що він визнає заборгованість у розмірі 3 763 475,64 грн.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу № 1157-0808 від 5 серпня 2008 року, у відповідача утворилась основна заборгованість у розмірі 3 763 475,64 грн.

З огляду на викладене та враховуючи факт добровільного погашення відповідачем зазначеної заборгованості у розмірі 1 100 000,00 грн., колегія суддів погоджується із висновком місцевого та апеляційного господарських судів щодо правомірності заявлених позовних вимог по стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікобуд" основної заборгованості у розмірі 2 663 475,64 грн.

Що стосується вирішення господарськими судами даного спору в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

У разі порушення покупцем строку платежу, визначеного пунктами 4.1., 4.2. цього договору, покупець зобов`язаний на вимогу продавця, сплатити пеню в розмірі 0,5 відсотка від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (пункт 7.5 договору).

Задовольняючи позовні вимоги, в частині стягнення 865 599,40 грн. пені місцевим господарським судом не було враховано положення статті 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з якою розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку щодо неприпустимості стягнення неустойки, що розраховувалась за ставкою більшою, ніж подвійна облікова ставка НБУ в період існування заборгованості.

Однак, дійшовши висновку про необґрунтованість рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені, господарський суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права і постановив судове рішення, обґрунтувавши його правовими нормами, що не підлягали застосуванню до спірних правовідносин і застосував норми матеріального права при помилковому їх тлумаченні.

Так, відмовляючи у стягненні з відповідача пені, Київський апеляційний господарський суд послався на норми закріплені частиною 1 статті 233 ГК України, частиною 3 статті 551 ЦК України та частиною 3 статті 83 ГПК України.

За змістом наведених норм господарський суд взявши до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу і оцінивши співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, може зменшити розмір пені, що підлягає до стягнення.

Однак, вказані норми матеріального і процесуального права не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

Натомість, встановивши що господарським судом першої інстанції не було перевірено правильність нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань по договору, не взято до уваги вимоги закону щодо неприпустимості стягнення пені в розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня, а лише прийнято позицію позивача та стягнуто штрафні санкції у визначеній ним сумі, апеляційний господарський суд мав самостійно розрахувати розмір штрафних санкцій, що підлягає до стягнення і повторно розглянувши даний спір постановити відповідне рішення, про що, зокрема, і зазначає позивач у касаційній скарзі.

Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору, судами першої та апеляційної інстанції усупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.

Враховуючи наведене, в частині стягнення штрафних санкцій, рішення господарського суду міста Києва від 19 січня 2009 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2009 року підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11112 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Євроізол-Геосинтетикс" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 19 січня 2009 року в частині стягнення 865 599,40 грн. штрафних санкцій та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2009 року у справі за № 39/50 в частині скасування рішення господарського суду міста Києва скасувати і справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

В решті рішення господарського суду міста Києва від 19 січня 2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2009 року у справі за № 39/50 залишити без змін.