Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі ТОВ) "Ріелті-центр" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до виконавчого комітету Донецької міської ради про визнання за ТОВ "Ріелті-центр" права набуття земельної ділянки в оренду для розміщення об’єкту - житловий комплекс у складі двох багатоповерхових жилих будинків, вбудовано-прибудованих торгівельно-офісних приміщень і підземно-наземним паркінгом, за адресою: Ленінський район, всередині кварталу по пр. Ленінському, який раніше був переданий ТОВ "Центрострой" рішенням виконавчого комітету Донецької міської ради №303/32 від 23.05.2007 р. (відмова ТОВ "Центорстрой" від земельної ділянки), орієнтованою площею 1,1 га, шляхом укладання терміном на 50 років прямого договору оренди з виконавчим комітетом Донецької міської ради в порядку передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) та Законом України "Про оренду землі" (161-14) станом на момент укладання договору резервування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач отримав необхідні погодження відповідних органів та звернувся з приводу укладення договору оренди до міськради, однак отримав відповідь, що без проведення конкурсу це питання розглядатися не буде, тому право позивача на земельну ділянку порушене і підлягає захисту відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України.

Рішенням господарського суду Донецької області від 07.02.2008 року (суддя Морщагіна Н.С.) позов задоволений, визнано за ТОВ "Ріелті-центр" права Доповідач: Шаргало В.І.

набуття земельної ділянки в оренду строком на 50 років для розміщення об’єкту - житлового комплексу у складі двох багатоповерхових жилих будинків, вбудовано-прибудованих торгівельно-офісних приміщень і підземно-наземним паркінгом за адресою: Ленінський район, всередині кварталу по пр. Ленінському орієнтованою площею 1,1 га, шляхом укладання прямого договору оренди з виконавчим комітетом Донецької міської ради в порядку передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) та Законом України "Про оренду землі" (161-14) станом на момент укладання договору резервування.

Судове рішення мотивоване тим, що відповідним рішенням виконкому товариству погоджено місце розташування житлового комплексу, позивачу встановлений строк для розробки проектно-кошторисної документації, позивачем здійснено комплекс підготовчих дій, пов'язаних з реалізацією права на оренду спірної земельної ділянки, між сторонами був укладений договір резервування земельної ділянки, який є чинним і на даний час.

Не погоджуючись з прийнятим у справі рішенням, Перший заступник прокурора Донецької області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому посилаючись на порушення місцевим господарським судом ст. 13 Конституції України, ст.ст. 116, 124 Земельного кодексу України, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. Прокурор звертає увагу касаційної інстанції на те, що не можна ототожнювати рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на складання проекту землевідведення з рішенням щодо волевиявлення на укладення саме договору оренди, оскільки законом чітко визначено рішення, яке може бути підставою для укладення договору оренди. Вирішуючи спір, суд фактично підмінив відповідний орган місцевого самоврядування, чим вийшов за межі своїх повноважень.

Заслухавши прокурора, розглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарським судом під час розгляду справи встановлено, що рішенням №20/16 від 24.06.2005 р. Донецька міська рада делегувала виконавчому комітету Донецької міської ради повноваження в галузі земельних правовідносин, зокрема, щодо розпорядження землями комунальної власності.

На підставі відповідного клопотання ТОВ "Ріелті-центр" 31.10.2007р. виконавчим комітетом Донецької міської ради було прийнято рішення №660/27 "Про погодження товариству з обмеженою відповідальністю "Ріелті-центр" місця розташування житлового комплексу та дозвіл розробки проекту землеустрою по проспекту Ленінському у Ленінському районі". Поряд з цим товариством були отримані попередні дозволи і погодження державних органів та органів місцевого самоврядування на розміщення зазначеного об’єкту.

Крім того, між виконавчим комітетом Донецької міської ради та позивачем було укладено договір резервування земельної ділянки №рсУ/766, за умовами якого позивач зарезервував земельну ділянку орієнтовною площею 1,1 га для розміщення вищезазначеного об’єкту по проспекту Ленінському у Ленінському районі.

З урахуванням викладеного, з посиланням на норми Конституції України (254к/96-ВР) , ст.ст. 12, 123, 124 Земельного кодексу України, ст. 16 Закону України "Про оренду землі" господарський суд дійшов висновку про те, що позивач має законні підстави для набуття права оренди на вказану земельну ділянку для розміщення названого об’єкта.

Відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України, роз’яснень, що містяться в п.п.1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , з відповідними змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов’язки сторін у спірних правовідносинах.

Проте, при постановленні рішення про задоволення позову, в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, судом першої інстанції в повній мірі не досліджено обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача та заперечення відповідача.

Статтями 116, 125 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Право користування зазначеними земельними ділянками також набувається за результатами аукціону.

Юридична особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання).

За правилами ст. ст. 118, 123 Земельного кодексу України оформленню права на земельну ділянку для юридичної особи передує виготовлення проекту відведення земельної ділянки, згоду на розроблення якого надає відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронними і санітарно-епідеміологічними органами, органом архітектури та подається на розгляд держаної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Потім такий орган розглядає проект у місячний термін та приймає відповідне рішення (про затвердження проекту та надання земельної ділянки або його відхилення) (ст. 118 Кодексу). У разі зміни цільового призначення земельної ділянки розробка проекту землевідведення є обов’язковою.

Законом передбачена можливість оскарження рішення органу місцевого самоврядування прийнятого за результатами розгляду проекту землевідведення (ст.123 Кодексу).

За правилами пункту 34 частини 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" вирішення відповідно до закону питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

З встановлених господарським судом обставин вбачається, що органом місцевого самоврядування було прийняте рішення про надання товариству –позивачу лише дозволу на розробку проекту землевідведення, однак виготовлений та погоджений у визначеному законом порядку проект землевідведення в матеріалах справи відсутній, як і відсутнє рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту та передачу земельної ділянки в оренду, обставини щодо виготовлення та затвердження названого проекту взагалі не досліджувались.

Разом з тим, судова колегія відзначає, що приписи вищенаведеного законодавства щодо необхідності прийняття органом місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки в оренду (на підставі якого і укладається договір оренди) були чинними і на час укладення сторонами договору резервування, на який послався суд в обґрунтування своєї позиції, відзначивши правовий характер цього договору як попереднього. Однак, з приписів ст. 635 Цивільного кодексу України, яка містить положення щодо попереднього договору, вбачається, що невиконання попереднього договору не може мати наслідком вимогу про реальне виконання обов'язку, який передбачалося внести до основного договору.

З огляду викладеного оскаржене судове рішення підлягає скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід врахувати наведене та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційне подання Першого заступника прокурора Донецької області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 07.02.2008 року у справі №39/22пд скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області.