Товариство з обмеженою відповідальністю "Садовод-Інвест" (далі –позивач) звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Щедрий Крим" (далі –відповідач), в якому просило суд визнати за ним право власності на трансформаторну підстанцію ЗТП №726, розташовану за адресою: Бахчисарайський район, с. Холмовка, вул. Теплична, 2-б та заборонити відповідачу здійснювати дії, які порушують права позивача зі здійснення правомочностей володіння та користування трансформаторною підстанцією.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.12.2008 у справі №2-5/9575-2008 (суддя Гаврилюк М.П.) позов задоволено.

Судове рішення мотивовано тим, що спірне майно було придбано позивачем за договором купівлі-продажу, а відповідачем право власності на майно не визнається та створюються перешкоди у володінні та користуванні майном.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.02.2009 у справі №2-5/9575-2008 (колегія суддів у складі: Волков К.В. –головуючий суддя, судді Гоголь Ю.М., Черткова І.В.) апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.12.2008 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі №2-5/9575-2008 судові рішення, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушеннями судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 4-2, 32, 43, 84 ГПК України, ст. ст. 48, 58, 153 ЦК УРСР, ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ч. 7 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

Відзив на касаційну скаргу від позивача не надходив, що відповідно до ч. 2 ст. 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судових актів, що оскаржуються.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представник позивача у призначене судове засідання не з'явився.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивач, пред'являючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем відповідних дій, а також докази, що підтверджують його право власності на спірне майно.

Такими доказами відповідно до ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача.

Обґрунтовуючи підстави звернення з позовом, позивач посилається на те, що: 13.12.2002 ТОВ "Агрофірма Україна" продало, а ТОВ "Садовод-Інвест" придбало ЗТП №726, дане майно було виведено з основних фондів та знято з балансу ТОВ "Агрофірма Україна"; 10.04.2008 ТОВ "Агрофірма "Щедрий Крим" (відповідач у справі) направив на адресу позивача лист, в якому зазначив, що ЗТП №726 є його власністю, у зв'язку із чим позивачу необхідно вирішити питання про відключення об'єкту позивача до іншої трансформаторної підстанції; 20.05.2008 представник позивача та представники Бахчисарайського РЕМ на підставі розпорядження директора ТОВ "Агрофірма "Щедрий Крим" не були допущені до ЗТП №726.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх судових інстанцій з посиланням на положення ч. 1 ст. 41, ст. 42, ч. 1 ст. 128, ст. 224 ЦК УРСР, ч. ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України, на підставі дослідження наявних у матеріалах справи доказів як-то:

- акту приймання-передачі від 13.12.2002, за яким ТОВ "Агрофірма Україна" передало ТОВ "Садовод-Інвест" ЗТП №726;

- накладної №999 від 13.12.2002, відповідно до якої ТОВ "Агрофірма Україна" передало ТОВ "Садовод-Інвест" ЗТП №726 на суму 2016 грн.;

- податкової накладної №81, згідно з якою: продавець –ТОВ "Агрофірма Україна", покупець –ТОВ "Садовод-Інвест", обєкт продажу –трансформаторна підстанція ЗТП №726 за ціною 2016 грн.,

прийшли до висновку, що в даному випадку договір між ТОВ "Агрофірма Україна" та ТОВ "Садовод-Інвест" укладено шляхом підписання його сторонами декількох документів, що засвідчують передачу ТОВ "Садовод-Інвест" спірного майна - трансформаторної підстанції ЗТП №726, розташованої за адресою: Бахчисарайський район, с. Холмовка, вул. Теплична, 2-б.

Також доказом того, що позивач є власником спірного майна, на думку судів першої та апеляційної інстанцій, є укладений між Бахчисарайським РЕМ та ТОВ "Садовод-Інвест" договір №628 від 27.10.2004 про поставку електричної енергії, оскільки відповідно до п. 1.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 №28 (z0417-96) (у редакції постанови НКРЕ від 17.10.2005 №910) постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.

Вищевстановлене дало підстави судам дійти до висновку, що позивач є власником спірного майна, здійснює у повній мірі свої права та обов'язки щодо володіння, користування та розпорядження трансформаторною підстанцією ЗТП №726, у зв'язку із чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такий висновок судів попередніх судових інстанцій передчасним, оскільки докази, досліджені судами та покладені в його основу, є недостатніми та такими, що не підтверджують заявлених позовних вимог.

Пославшись на положення законодавства, яке діяло на час вчинення ТОВ "Агрофірма Україна" дій, спрямованих на відчуження спірного майна, зокрема, на приписи ст. 42 ЦК УРСР, відповідно до якої угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній); угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду, а також на положення ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР, за якими право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором, судами в якості доказу передачі спірного майна від ТОВ "Агрофірма Україна" до ТОВ "Садовод-Інвест" прийнято акт приймання-передачі основних фондів від 13.12.2002 (а. с. 58, т. І).

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано правової оцінки даному доказу на предмет його підписання обома сторонами, зазначеними в ньому (складання та підписання даного акту в двосторонньому порядку), і, як наслідок, унеможливлює встановлення факту передачі спірного майна від однією особи до іншої.

При цьому, суттєвим моментом є встановлення факту здійснення оплати спірного майна його новим власником (яким себе вважає позивач), однак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що дослідивши дані обставини справи, судами попередніх судових інстанцій зроблено помилковий висновок, що такими доказами є накладна №999 від 13.12.2002 (а.с. 56, т. І) та податкова накладна №81 від 13.12.2002. Так, належними доказами в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України могли б бути платіжне доручення чи приходний касовий ордер про сплату позивачем грошових коштів за придбання спірного майна за ціною 2016 грн., проте, таких доказів у матеріалах справи немає, судами не витребовувались.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні як договір, предметом якого було б відчуження (продаж) спірного майна на користь ТОВ "Садовод-Інвест", так і документи на підтвердження факту передачі позивачу спірного майна та факту здійснення останнім його оплати, необхідно констатувати передчасність висновків судів попередніх судових інстанцій, що позивач підтвердив своє право власності на спірне майно.

При цьому, в жодному випадку не може бути доказом наявності у позивача права власності на спірне майно наявний у матеріалах справи договір №628 від 27.10.2004 про поставку електричної енергії, укладений між Бахчисарайським РЕМ та ТОВ "Садовод-Інвест", оскільки такими доказами можуть слугувати лише первинні документи (договір купівлі-продажу, акт приймання-передачі, тощо), укладення ж даного договору не презюмує право власності позивача на спірне майно.

Крім того, заслуговує на увагу посилання скаржника в касаційній скарзі, що судами не надано правової оцінки поданій останнім довідці ВДВС Бахчисарайського районного управління юстиції АР Крим від 04.11.2008 №2200/03/01-19 (а.с. 68, т. І) про наявність заборони відчуження ТОВ "Агрофірма Україна" наявного нерухомого майна, та доказам, поданим на підтвердження перебування майна ТОВ "Агрофірма Україна" у податковій заставі (лист Бахчисарайської ДПІ).

Отже, суди попередніх судових інстанцій припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.