У червні 2008 року позивач - Акціонерна енергетична компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (далі –АЕК "Київенерго" в особі СВП "Енергозбут Київенерго") звернувся до суду з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерної компанії "Київводоканал" (далі –ВАТ "АК "Київводоканал") про стягнення 17 800 379,82 грн. основного боргу, 1 031 183,19 грн. інфляційних сум, 102 067,50 грн. 3% річних, 890 018,99 грн. штрафу, а всього на загальну суму 19 823 649,50 грн. у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язання за договором про постачання електричної енергії № 2 від 24.12.1990 за період з 01.12.2007 по 01.06.2008.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2008 по справі № 52/27 (суддя Чебикіна С.О.) позов задоволено.

Постановлено стягнути з ВАТ "АК "Київводоканал" на користь АЕК "Київенерго" 17 550 379,82 грн. основного боргу, 1 031 183,19 грн. інфляційної складової боргу, 102 067,50 грн. 3 % річних, 890 018,99 грн. штрафу, 25 500,00 грн. витрат по оплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Доповідач: Волік І.М.

Припинено провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 250 000,00 грн. на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2009 (колегія судді: Мартюк А.І. - головуючий, судді - Лосєв А.М., Зубець Л.П.) рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2008 по справі № 52/27 залишено без змін.

Рішення та постанова господарських судів попередніх інстанцій мотивовані посиланням на ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 231 Господарського кодексу України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства. При цьому боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

В частині стягнення 250 000,00 грн. основного боргу, провадження у справі припинено відповідно до пункту 1-1 частини 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідачем під час розгляду справи погашено заборгованість на вказану суму.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами, відповідач - ВАТ "АК "Київводоканал" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2009 та рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2008 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій є незаконними у зв’язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням процесуальних норм, що є підставою для їх скасування.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю –доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з Роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. п. 1, 6 постанови № 11 від 29.12.1976 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або, виходячи із загальних засад законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення та постанова господарських судів попередніх інстанцій відповідають зазначеним вимогам.

Як встановлено судами, 24.12.1990 між Підприємством Київські кабельні мережі Виробничого енергетичного об’єднання "Київенерго" (правонаступником якого є Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" відповідно до наказів Міністерства енергетики та електрифікації України від 17.02.1995 № 31, 31.08.1995 № 177 та від 29.09.1995 № 176) та Підприємством по експлуатації артезіанських свердловин та насосних водопровідних станцій (правонаступником якого є ВАТ "АК "Київводоканал" відповідно до наказу ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" від 18.12.2001 № 207) укладений договір на використання електричної енергії № 2, за умовами якого електропостачальна організація зобов’язується постачати електричну енергію відповідно до умов договору, а споживач зобов’язується своєчасно здійснювати оплату електричної енергії.

Відповідно до пункту 17 Договору, даний договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.1991 та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд.

Також судами встановлено, що на виконання умов цього договору позивачем у період з 01.12.2007 по 01.06.2008 поставлено відповідачу електроенергію на загальну суму 20 800 379,82 грн., що підтверджується актами приймання-передачі товарної продукції за грудень 2007 року, січень-червень 2008 року та розрахунком, достовірність яких відповідачем під час розгляду спору не спростовано.

Оплату вартості поставленої електричної енергії відповідач здійснив лише частково у сумі 3 000 000,00 грн., що свідчить про неналежне виконання відповідачем договірних зобов’язань в частині проведення оплати і станом на 01.06.2008 його борг склав 17 800 379,82 грн.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем частково погашено борг в сумі 250 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3308 від 02.10.2008, тому судом правомірно в цій частині припинено провадження на підставі пункту 1-1 частини 1 ст. 80 ГПК України.

За встановлених обставин справи в їх сукупності, господарські суди дали належну оцінку, і з урахуванням вимог ст. ст. 526, 625 ЦК України дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача 17 550 379,82 грн. основного боргу, 1 031 183,19 грн. інфляційних та 102 067,50 грн. 3% річних.

Крім того, судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач належить до державного сектору економіки, тому договором у відповідності до "Правила користування електричною та тепловою енергією", затверджених наказом Міненерго СРСР від 06.12.1981 № 310 (v0310400-81) (які діяли на момент укладення договору) передбачено, що за несвоєчасне внесення платежів за електричну енергію споживач сплачує електропостачальній організації штраф в розмірі 5% суми, оплату якої він затримав (п. 5.5 договору). При цьому зміни до договору в цій частині у зв’язку зі зміною законодавства не вносилися.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення штрафу у розмірі 890 018,99 грн., відповідно до п. 5.5 договору та частини другої, четвертої ст. 231 Господарського кодексу України.

З такими висновками господарських судів попередніх інстанцій погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судами обставинам та вимогам закону.

Отже, аналіз встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи, дає касаційній інстанції можливість встановити, що рішення господарського міста Києва від 12.12.2008 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2009 прийняті відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на не дослідження судом першої та апеляційної інстанцій договору щодо прав та обов’язків сторін спростовується вище викладеним.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження відповідача в касаційній скарзі про існування інших обставин ніж тих, які встановлені судом, помилкові і не ґрунтуються на матеріалах справи.

В дійсності судом першої та апеляційної інстанції здійснено ретельне дослідження матеріалів справи, перевірено надані розрахунки заборгованості, достовірність яких не спростовані відповідачем, а лише піддані сумніву.

Решта доводів скарги зводяться до необхідності вирішення касаційною інстанцією питань про надання переваги доказів відповідача над іншими, тобто здійснення відмінної від місцевого та апеляційного суду оцінки доказів, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України, тому до уваги не приймаються.