розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Даніко" на рішення господарського суду м. Києва від 28.11.2008р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2009р.

у справі №12/285 господарського суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермаркет"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Даніко"

про стягнення 173 892,17грн.

за участю представників:

ТОВ "Інтермаркет" –Зотова Л.Г.;

ТОВ "Даніко" – Мельниченко А.О., Чайка Ю.М.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтермаркет" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "Даніко" 173892,17грн., у т.ч. 140 275,07грн. основної заборгованості, 1927,39грн.збитків від інфляції, 809,09грн. процентів, 6 364,31грн. пені, 24516,31грн. штрафу.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання за дистриб’юторським договором №8 від 02.01.2007р. в частині оплати поставленої продукції у строк, встановлений п.4.3. договору. (т.1 а.с.2-5).

Уточнюючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує на те, що частина основної заборгованості відповідачем погашена, у зв’язку з чим сума основної заборгованості становить 131 352,46грн. При цьому, позивач просить стягнути 186 275,83грн., у т.ч. 131 352,46грн. основної заборгованості, 7348,02грн. збитків від інфляції, 2 126,96грн. процентів, 16 889,72грн. пені, 28558,67грн. штрафу (т.1.а.с.70-71).

Відповідач –ТОВ "Даніко" письмового відзиву до прийняття рішення у даній справі судом першої інстанції не надав.

Рішенням господарського суду м. Києва від 28.11.2008р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду з ТОВ "Даніко" на користь ТОВ "Інтермаркет" стягнуто 131 352,46грн. основної заборгованості, 7348,02грн. збитків від інфляції, 2 126,96грн. процентів, 16 889,72грн. пені, 28558,67грн. штрафу; в іншій частині позову провадження у справі припинено (т.1 а.с.112-113).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач допустив порушення виконання зобов’язань в частині оплати поставленого товару в установлений договором строк;

- сторонами договору передбачена відповідальність у вигляді сплати пені та штрафу у випадку порушення строку виконання зобов’язань, яка підлягає застосуванню до відповідача;

-відповідач як особа, що порушила грошове зобов’язання, відповідно до ст. 625 ЦК України, повинен сплатити суму боргу з урахуванням інфляції та процентів.

Провадження у справі припинено за частиною вимог на підставі п.11 ч.1 ст. 80 ГПК України, оскільки відповідач частково погасив основну заборгованість до прийняття рішення у даній справі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2009р. рішення господарського суду м. Києва від 28.11.2008р. залишено без змін (т.2 а.с.41-44).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Даніко" звернулося до Вищого господарського суду України та просить їх скасувати, а у задоволенні заявлених вимог відмовити.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням норм процесуального права, які спричинили неповне встановлення обставин справи (т.2 а.с.46-50).

Позивач у с праві –ТОВ "Інтермаркет" у відзиві на касаційну скаргу, вважаючи її доводи безпідставними, просить прийняті у справі судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 02.01.2007р. між сторонами у с праві –ТОВ "Інтермаркет" та ТОВ "Даніко" укладено дистриб’юторський договір №8, у який вносились зміни та доповнення відповідно до додаткових угод, який є підставою для виникнення у його сторін

сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань.

Так, ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України (436-15) , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За умовами укладеного договору, відповідач є уповноваженим дистриб’ютором з продажу продукції позивача в межах м. Києва та області. При цьому, п.1.4 договору визначено, що відносини між сторонами, які виникли відповідно до такого договору, є виключно відносинами продавця та покупця; дистриб’ютор діє самостійно і не має права приймати або створювати будь-які зобов’язання від імені продавця.

Відповідно до такого договору, позивач здійснював поставку продукції відповідачу, ціна, кількість та асортимент якої, згідно умов договору, визначалась у замовленнях та накладних. Відповідач, зокрема, в силу п. 4.3 договору, взяв на себе зобов’язання здійснювати розрахунки за продукцію протягом 21 календарного дня з дати поставки.

При цьому, посилання відповідача на те, що строк проведення розрахунків становить 45 календарних днів від дати постачання правильно відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки відповідно до додаткової угоди №1, яка передбачає такий строк оплати, визначено, що він застосовується лише при обслуговуванні супермаркетів та сітьових клієнтів; перелік супермаркетів та сітьових клієнтів узгоджується з продавцем (т.1 а.с.32).

Разом з тим, доказів узгодження сторонами відповідного переліку відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.

Посилання відповідача на те, що доказом узгодження є лист позивача від 18.05.2008р. №78 обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки: такий лист містить лише вказівки позивача щодо здійснення розрахунків у порядку, який не є тотожним наведеному у додатковій угоді №1; зазначений лист не є переліком супермаркетів та сітьових клієнтів, при обслуговуванні яких застосовується строк розрахунків, встановлений додатковою угодою №1; належних та допустимих доказів узгодження сторонами наведеного у листі порядку розрахунків не надано.

Крім того, слід зазначити, що відповідний лист не був наданий позивачем до розгляду спору по суті судом першої інстанції.

В силу ст. 101 ГПК України, додаткові докази приймаються судом апеляційної інстанції лише, якщо заявник обґрунтував неможливість подання їх суду пер першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Судами встановлено, що на виконання умов договору, позивачем передано відповідачу товар за накладними у період з 08.03.2008р. по 24.06.2008р., який оплачений відповідачем лише частко; заборгованість становила 131 352,46грн.

Спір у даній справі виник у зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язань за вищевказаним договором щодо оплати поставленого товару в установлений договором строк.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) , що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до п.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено, що відповідач здійснив оплату поставленого у відповідний період товару лише частково, хоча строк виконання такого зобов’язання настав.

За таких обставин, є правильним висновок суду першої інстанції, який підтриманий апеляційною інстанцією, щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення з відповідача 131 352,46грн. основної заборгованості.

Провадження у справі в частині стягнення частини основної заборгованості правильно припинено судом першої інстанції на підставі п.11 ч.1 ст. 80 ГПК України, оскільки відповідачем частково погашено заборгованість після звернення позивача з даним позовом до суду.

Також, колегія суддів погоджується з правильністю висновків судів щодо мотивованості заявлених вимог в частині стягнення збитків від інфляції та трьох процентів річних.

Так, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов’язання відповідачем, суди дійшли правильного висновку щодо задоволення вимог про стягнення процентів та збитків від інфляції.

Таким чином, прийняті у справі судові акти щодо основної заборгованості, процентів та збитків від інфляції підлягають залишенню без змін.

Також предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності за порушення взятих на себе зобов’язань з оплати поставленого товару у встановлений договором строк.

Колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення пені та штрафу, яке залишено без змін у вказаній частині судом апеляційної інстанції, правильним з огляду на наступне.

В силу ст. 216, ч.1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Договором передбачена відповідальність у випадку порушення строків оплати товару у вигляді пені, розмір якої рівний подвійній обліковій ставці НБУ за кожен день прострочення. При цьому, п.7.10 договору (з урахуванням внесених змін та доповнень) передбачено також сплату штрафу у випадку прострочення платежу більш ніж на 30 календарних днів.

Розмір пені встановлений сторонами у договорі з урахуванням вимог ст. 343 ГК України та ст.3 Закону України "Про відповідальність за порушення грошових зобов’язань", які обмежують максимальний розмір пені, яка встановлюється за згодою сторін, подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня; позивачем пеня обрахована з урахуванням вимог п.6 ст. 232 ГК України.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення штрафу та пені.

Посилання скаржника у поданій касаційній скарзі на те, що у позивача наявна заборгованість перед ним за надані послуги, надання яких передбачено вищевказаним договором з урахуванням внесених до нього змін, не впливають на оцінку прийнятих у справі судових актів.

Так, відповідач може вимагати оплати таких послуг у встановленому порядку або заявити про проведення заліку відповідно до ч.2 ст. 601 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано, згідно ст. 101 ГПК України, не прийняв докази, надані відповідачем, оскільки вони не були надані суду першої інстанції, а причини неподання таких доказів не є поважними з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач знав про порушення справи та призначення судового засідання на 14.11.2008р. (клопотання про відкладення від 12.11.2008р. – т.1 а.с. 68), однак, відповідні докази до прийняття рішення у даній справі –28.11.2008р. ним не надані.

У випадку здійснення розрахунків за поставлений товар чи припинення іншим чином відповідного зобов’язання з оплати (зокрема, внаслідок зарахування), відповідач не позбавлений права звернутись до суду з заявою в порядку, передбаченому ст. 117 ГПК України.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових актів не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, колегія суддів

постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2009р. у справі №12/285 господарського суду м. Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Даніко" –без задоволення.