Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислові фінанси" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі Філії "Відділення Промінвестбанку в м.Запоріжжя" і просило суд зобов'язати останнього виконати перекази, ініційовані позивачем платіжними дорученнями №020, 021, 022, 023 від 03.10.2008р. на загальну суму 291 656,0 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором банківського рахунку №373-05 від 31.08.2005р. щодо виконання переказів коштів на підставі наданих позивачем розрахункових документів та порушенням права власності позивача щодо розпорядження своїм майном, у даному випадку грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, відкритому у відповідача.

Заперечуючи заявлений позов, відповідач посилається на те, що згідно постанови Правління НБУ №308 від 07.10.2008р. "Про призначення тимчасової адміністрації у Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство)" прийнято рішення щодо призначення тимчасової адміністрації та, з метою створення сприятливих умов для фінансового стану банку, введений мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 07.10.2008р. до 06.06.2009р. Постанова набула чинності з дати її підписання та є обов'язковою для виконання Промінвестбанком. Відповідно до ч.2 ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації, тобто до 07.10.2008р. Відповідач вважає, що оскільки позивач є кредитором банку, а останній боржником позивача, то на зобов'язання банку щодо перерахування коштів в сумі 291 656,0 грн. поширюється дія мораторію, оскільки строк його виконання настав до 07.10.2008р. Послуга банку з перерахування коштів є майновим зобов'язанням. На момент розгляду справи строк виконання банком зобов'язання по перерахуванню коштів не настав в силу дії мораторію.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.01.2009р. (суддя Скиданова Ю.О.) позов задоволено зобов'язано відповідача виконати перекази, ініційовані позивачем платіжними дорученнями №020, 021, 022, 023 від 03.10.2008р. на загальну суму 291 656,0 грн.

Рішення мотивовано порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором банківського рахунку №373-05 від 31.08.2005р. щодо виконання переказів коштів та неправомірністю заблокування грошових коштів на рахунку позивача.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Оскаржуване рішення є обґрунтованим, оскільки в ньому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Судом вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, тому оскаржуване рішення є законним.

Так, відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції як відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них.

Судом встановлено, що між сторонами укладено договір №373-05 від 31.08.2005р. банківського рахунку за умовами якого відповідач здійснює розрахунково-касове обслуговування поточного рахунку №26500301157593 в національній валюті та надає послуги, пов'язані із переказом коштів з рахунку та/або на рахунок клієнта (позивача), видачею останньому коштів в готівковій формі, а також здійснює інші операції, передбачені договором, згідно з ліцензією, наданою банку.

Пунктами 4.1.1 та 4.2.1 договору встановлено, що клієнт має право самостійно розпоряджатися наявними на рахунку коштами в порядку, визначеному чинним законодавством України, за винятком випадків, передбачених законом та цим договором, а банк, у своє чергу, має право використовувати кошти, які зберігаються на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

За умовами договору відповідач зобов'язався виконувати розрахункові документи, прийняті від позивача протягом операційного часу, виключно у межах залишків коштів на рахунку на початок операційного дня з урахуванням поточних надходжень та документів на відкликання шляхом подання цих документів уповноваженою особою позивача безпосередньому відповідальному виконавцю банку. Операційний час триває з 8.30 год. до 15.00 год. Розрахункові документи, прийняті від позивача після закінчення операційного часу, виконуються в операційний час наступного операційного дня або у цей же операційний день за наявності технічної можливості здійснити їх виконання та згоди банку із оплатою цієї послуги згідно з тарифами (п.5.1.2 договору).

Підставою для повернення розрахункових документів позивача без виконання є оформлення їх з порушенням чинного законодавства України та нормативних актів НБУ, а також на підставах, передбачених законодавством України, що регулюють відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (п.5.1.3. договору).

Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених цим договором.

Відповідно до 193 ГК України (436-15) суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.7 ст. 193 ГК України).

В силу ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно ст. 341 ГК України, розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.

Статтею 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Отже за усіх обставин позивач є власником грошових коштів на рахунку, яким він володіє, і його право власності в силу ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, є непорушним.

Частинами 1 ст. 1068 ЦК України визначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Стаття 1074 ЦК України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Підставою звернення позивача до суду з даним позовом стало невиконання відповідачем умов договору та порушення наведених правових норм, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами в силу укладення між ними договору банківського рахунку, та встановлюють заборону на обмеження права позивача розпоряджатися своїми грошовими коштами на власний розсуд.

Так, матеріалами справи доведено, що 03.10.2008р. позивачем до відповідача були направлені платіжні доручення №№ 020, 021, 022, 023 від 03.10.2008р. на загальну суму 291 656,0 грн. Проте ці кошти на поточні рахунки їх одержувачів, а саме контрагентів позивача –ТОВ "Техресурси", ТОВ "Компанія з управління активами "ВЕС", не надійшли, оскільки відповідач не виконав вказані розрахункові документи з посиланням на прийняття Правлінням НБУ постанови №308 від 07.10.2008р. "Про призначення тимчасової адміністрації у Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство)" та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців, з 07.10.2008р. до 06.04.2009р. на підставі ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців.

Стаття 1 названого Закону визначає, що мораторієм є зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Наведене у ст. 509 ЦК України визначення зобов'язання, на яке посилається скаржник в обґрунтування правомірності своїх дій, є загальним і стосується усіх цивільних правовідносин, які виникають між сторонами, а не тільки майнових. Тому доводи скаржника про те, що між ним та позивачем склалися саме майнові зобов'язання, якими він вважає надання послуг, є помилковими, оскільки відповідач не зобов'язаний сплати позивачу свої гроші або передати своє майно, він зобов'язаний надати послугу.

Аналіз положень ст.ст. 190, 509 ЦК України свідчить, що майновим зобов'язанням є зобов'язання боржника передати кредитору майно (річ, сукупність речей, майнові права та обов'язки) або сплатити певну грошову суму на підставах, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не має майновий вимог до відповідача, а лише вимагає від відповідача виконання умов договору щодо здійснення поточних операцій по розпорядженню власними коштами, тобто вимагає надати послуги, за які, в силу договору, саме позивач сплачує відповідачу певну комісійну винагороду.

Окрім того, частина 4 ст.85 Закону встановлює, що мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника про правомірність його дій не ґрунтуються на умовах укладеного між сторонами договору та чинному законодавстві, яке регулює спірні правовідносини.

Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем умов договору щодо надання позивачу послуг, визначених договором, та правомірність вимог останнього, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову. Тому підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

Касаційну скаргу Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі Філії "Відділення Промінвестбанку в м.Запоріжжя" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2009р. у справі №22/7/09 - без змін.