Рішенням господарського суду Черкаської області від 30.09.2008 (суддя І.Упир) позов про визнання недійсною відмови міської ради в наданні в користування земельної ділянки задоволено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач всупереч ст. 124 Конституції України, ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України не виконує рішення господарського суду Черкаської області у справі № 08/5901а, тривалий період не приймає рішення про надання земельної ділянки чи про відмову в наданні, що судом розцінено як відмова відповідача надати земельну ділянку у користування.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.02.2009 (судді: Г.Корсакова, О.Гаврилюк, С.Мельник) рішення господарського суду першої інстанції скасовано. В позові відмовлено.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачем рішення про відмову позивачу надати в користування земельну ділянку не приймалося, а неприйняття такого рішення не є відмовою в наданні в користування земельної ділянки в розумінні ст. 123 Земельного кодексу України. З огляду на приписи ст. 16 Цивільного кодексу України вимоги позову не відповідають способам захисту права.

Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам, рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Скаржник вказує на те, що відповідачем не виконувалося рішення господарського суду Черкаської області від 20.12.2006 у справі № 08/5901а, бездіяльність міської ради у прийнятті рішення про надання земельної ділянки в користування є відмовою в наданні, за ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільного права та інтересу може бути дія чи бездіяльність органу державної влади, відмова органу державної влади або органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути оскаржено в судовому порядку.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши представників позивача, вважає, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно з ст. 123 Земельного кодексу України проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки, а відмова органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржено в судовому порядку.

За змістом ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Способи захисту прав на земельні ділянки передбачені ст. 152 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до п.34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання землі у власність) вирішуються на пленарному засіданні ради –сесії з винесенням рішення.

Вирішення питання про надання земельної ділянки є виключним правом ради, рішення ради відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" приймається на пленарному засіданні.

Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті прийняття рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку (ст. 77 зазначеного вище закону, ч.9 ст. 123 ЗК України).

Особа не позбавлена права на оскарження дій чи бездіяльності відповідного органу місцевого самоврядування в адміністративному порядку, наслідком чого може бути зобов’язання міської ради усунути порушення законодавства у передбачений законом спосіб.

За змістом норми ч. 9 ст. 123 Земельного кодексу України відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути оскаржено в судовому порядку. Рішення про відмову у наданні земельної ділянки в користування має містити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою.

Таким чином, бездіяльність органу місцевого самоврядування не є ототожненням відмови у наданні земельної ділянки в користування, яка повинна бути оформлена рішенням з дотриманням вимог ст. 123 Земельного кодексу України.

Таким чином, відмовляючи в позові про визнання відмови міської ради у наданні земельної ділянки в користування недійсною, суд апеляційної інстанції правомірно, з врахуванням зазначених норм законодавства, виходив з невідповідності обраного способу захисту порушеному праву.

Касаційна інстанція переглядає судові рішення в межах вимог касаційної скарги з огляду на зазначені скаржником суть порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо ототожнення бездіяльності міської ради та відмови у наданні земельної ділянки в користування в розумінні ст. 123 Земельного кодексу України відхиляються, оскільки правильності правових висновків господарського суду апеляційної інстанції не спростовують, ґрунтуються на невірному розумінні скаржниками предмету доказування, зводяться до намагання надати іншу оцінку обставинам справи.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.02.2009 у справі № 04/4800 господарського суду Черкаської області залишити без зміни, а касаційну скаргу –без задоволення.