Одеський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря Міністерства охорони навколишнього середовища України з позовом до Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області про відшкодування 192902,05грн. шкоди, заподіяної засміченням п'ятьох земельних ділянок, які знаходяться у межах території держави, посилаючись на статтю 224 Господарського кодексу України, статті 20 та 68 Закону України "Про відходи, статті 46, 56 Закону України "Про охорону земель", статті 1, 4, 5, 11, 16, 20, 35, 37, 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Сільська рада не визнала позовні вимоги, вказавши, що не є належним відповідачем у справі, оскільки засмічення відбулося на території, діяльність по обслуговуванню якої здійснюється державним комунальним підприємством "Бірюза", а повноваження з питань охорони навколишнього середовища було передано Кілійській районній раді. Також сільська рада вказала, що нею не здійснювалися дії по засміченню чи забрудненню території.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.11.2008 року (суддя Власова С.Г.) у позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.02.2009р. (судді: Жеков В.І –головуючий, Картере В.І., Пироговський В.Т.) рішення місцевого суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Державна екологічна інспекція з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря Міністерства охорони навколишнього середовища України звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у даній справі прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційну скаргу вмотивовано наступними порушеннями судами норм матеріального та процесуального права: зазначаючи в постанові порушення порядку проведення перевірки та відсутність даних для розрахунку заподіяної шкоди суд не витребував у позивача матеріали щодо додержання ним при проведенні перевірки вимог Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності; відомості про схему розміщення земельних ділянок та точна адреса, інші відомості, містяться у викопіюванні з опорного плану рекреаційної зони, доданому до позовної заяви; відповідно до статей 9, 12, 17, 21 Закону України "Про відходи" та статей 30, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідач виступає як суб'єкт господарської діяльності у сфері поводження з відходами і як орган місцевого самоврядування; питання додержання вимог законодавства при складанні постанови про адміністративне правопорушення не стосуються даного спору.

Позивач не скористався правом на участь представника в судовому засіданні.

У попередньому судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу та викладені у ній доводи; відповідач та треті особи відхилили доводи касаційної скарги, вказуючи на законність та обґрунтованість судових рішень.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення прокурора та представника відповідача та третіх осіб, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, Державною інспекцією з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря у ході перевірки виконання вимог природоохоронного законодавства України на території с. Приморське Кілійського району Одеської області було виявлено засмічення в рекреаційній зоні с. Приморське п'ятьох земельних ділянок загальною площею 511м.куб. побутовими відходами, про що складено акт від 17.10.2007р. № 127/07-10.

В акті зафіксовано виміри площі забрудненої землі, що проводились рулеткою, в розділі "Висновки" зазначено про забруднення землі в рекреаційній зоні с. Приморського в межах прибережної захисної смуги в порушення статті 90 Водного кодексу України та надано припис про забезпечення очистки території від сміття, яке утворилося під час курортного сезону, до 15.11.2007р.

01.11.2007р. державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Чорного моря був складений протокол № 101740 про здійснення посадовою особою відповідача (секретарем сільської ради) адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 82 Кодексу України про адміністративні правопорушення; відповідно до протоколу безпосередньо на землі рекреаційної зони території с. Приморське встановлено наявність несанкціонованих звалищ твердих побутових відходів, чим здійснено засмічення землі в порушення статті 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 21 Закону України "Про відходи". В розділі протоколу про розмір заподіяної шкоди вказано, що розмір шкоди буде розраховано додатково.

01.11.2007р. державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Чорного моря винесено постанову № 101721 про накладення на секретаря Приморської сільради адміністративного стягнення за правопорушення, відповідальність за яке передбачено статтею 42 Закону України "Про відходи"; в пункті 4 резолютивної частини постанови відсутнє рішення посадової особи про відшкодування заподіяної шкоди, а зазначено, що шкода буде розрахована додатково.

З огляду на викладене прокурор звернувся до господарського суду з позовом про стягнення шкоди, заподіяної державі несанкціонованим звалищем на землях рекреаційного призначення; розмір шкоди визначено відповідно до Методики визначення розміру шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів, затвердженої наказом міністерства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України № 171 (зі змінами та доповненнями).

При цьому позовні вимоги вмотивовано частиною 7 статті 33 Закону України "Про відходи", за якою забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів та статтею 43 цього Закону, яка передбачає відповідальність за порушення законодавства про відходи, в тому числі шляхом відшкодування заподіяної шкоди.

Також в якості підстав звернення з позовом позивачем наведено пункти 7 та 8 статті 46 Закону України "Про охорону земель", що визначають обов'язок підприємств, установ та організацій, громадян, діяльність яких пов'язана з накопиченням відходів, забезпечувати своєчасне вивезення таких відходів на спеціальні об'єкти, що використовуються для їх збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення; наслідки порушення законодавства України "Про відходи" визначено статтею 56 Закону України "Про охорону земель".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд вказав, що матеріали про адміністративне правопорушення у даній справі оформлені з порушенням приписів Положення про Державну екологічну інспекцію з охорони довкілля Північно-Західного регіону, Кодексу про адміністративні правопорушення (80731-10) України, Інструкції з оформлення органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища матеріалів про адміністративні правопорушення, а відтак не доводять вчинення правопорушення саме відповідачем та не встановлюють розмір заподіяної шкоди.

Також місцевий господарський суд дійшов висновку, що заподіяну шкоду, пов'язану з несанкціонованим скиданням та розміщенням відходів, зобов'язана відшкодовувати саме особа, яка займалась несанкціонованим скиданням та розміщенням відходів; доказів вчинення таких дій відповідачем матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 21, 33, 43 Закону України "Про відходи", статтями 46, 56 Закону України "Про охорону земель", Закону України "Про охорону природного середовища", місцевий господарський суд дійшов висновку, що в розумінні наведених вище статей сільська рада не може бути визнана такою, що заподіяла шкоду внаслідок порушення законодавства про відходи.

Переглядаючи справу в повному обсязі, апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду щодо наслідків розгляду позову. Також апеляційний господарський суд встановив, що розрахунок шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, здійснено за результатами перевірки, проведеної з порушенням чинного законодавства.

Так, матеріали справи не містять доказів здійснення перевірки у межах повноважень позивача, видання наказу та посвідчення на проведення перевірки; акт перевірки не містить схеми розміщення земельних ділянок, точної адреси, за якою вони знаходяться, відсутня конкретизація в частині показників, необхідних для визначення розміру заподіяної шкоди (на яких саме землях виявлено засмічення, об'єм забруднюючої речовини, її назва та група небезпечності, товщина земельного шару, що є розмірною одиницею для розрахунку витрат на ліквідацію забруднення, інші показники, необхідні для визначення розміру заподіяної шкоди.

Водночас у постанові апеляційної інстанції вказано про недоведеність позивачем усіх складових правопорушення, за яких наступає цивільно-правова відповідальність (шкоду, протиправність поведінки,причинний зв'язок між ними, вина заподіювача шкоди).

Судова колегія приймає до уваги таке. Законом України "Про відходи" (187/98-ВР) визначено правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України.

За змістом преамбули, цей Закон регулює, як діяльність суб'єктів у сфері поводження з відходами, якими є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також підприємства, установи та організації усіх форм власності, діяльність яких пов'язана із поводженням з відходами (розділ ІІІ Закону), так і діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами (розділ IV Закону).

Таким чином, сільська рада може виступати в якості суб'єкта у сфері поводження з відходами щодо відходів, які безпосередньо пов'язані з її діяльністю, як установи, однак у питаннях визначення режиму використання безхазяйних відходів, відповідальності за додержання умов поводження з ними, ліквідації несанкціонованих та неконтрольованих звалищ відходів, здійснення контролю за діяльністю суб'єктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами виступає як уповноважений законом орган, а не як суб'єкт господарської діяльності у сфері поводження з відходами.

Вказане випливає з аналізу змісту статей 12, 17, 21 Закону України "Про відходи".

Відповідно до статті 43 Закону України "Про відходи" підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.

З огляду на перелік правопорушень у сфері поводження з відходами, наведений у статті 42 Закону України "Про відходи", що, зокрема, включає порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров'я людини та економічних збитків, цивільна відповідальність за таке порушення може бути застосована до будь-якої особи, що підпадає під регулювання вказаного Закону та зобов'язана додержуватися встановленого порядку. Законом України "Про охорону земель" (962-15) визначено правові, економічні та соціальні основи охорони земель з метою забезпечення їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони довкілля.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про охорону земель" юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом; шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Статтею 46 Закону України "Про охорону земель" регулюється охорона земель і ґрунтів від забруднення відходами; зокрема, підприємства, установи та організації, а також громадяни, чия діяльність пов'язана з накопиченням відходів, зобов'язані забезпечувати своєчасне вивезення таких відходів на спеціальні об'єкти; забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів тощо.

Згідно норм статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

З огляду на викладене вище, судова колегія зазначає, що суб'єктом цивільно-правової відповідальності, передбаченої статтею 43 Закону України "Про відходи" та статтею 56 Закону України "Про охорону земель", можуть бути і органи місцевого самоврядування, однак у разі встановлення належними та допустимими у справі доказами усіх необхідних елементів –складових такої відповідальності: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між допущеним порушенням та шкодою, вини.

В силу приписів статей 54 та 83 Господарського процесуального кодексу України позивач у позовній заяві самостійно визначає предмет та підстави позову, до яких в даному випадку належить заподіяння відповідачем порушення у сфері поводження з відходами та у сфері охорони земель, а господарські суди не мають права виходити за межі предмету та підстав позову, визначених позивачем. Також саме позивач у справі про стягнення шкоди повинен довести наявну протиправну поведінку заподіювача шкоди, шкоду, причинний зв'язок між ними.

Зі змісту позовної заяви, акта перевірки вбачається, що підставою застосування цивільно-правової відповідальності до відповідача є:

- порушення частини 7 статті 33 Закону "Про відходи", якою забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у визначених місцях (порушення полягає у засміченні відповідачем Приморською сільською радою п'ятьох земельних ділянок побутовими відходами);

- порушення пунктів 7 та 8 Закону України "Про охорону земель" (962-15) , що зобов'язують суб'єктів, чия діяльність пов'язана з накопиченням відходів, забезпечувати вивезення таких відходів на спеціальні об'єкти.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що матеріалами справи не доведено здійснення вказаних порушень безпосередньо самою сільською радою, та що сільська рада в межах виконання нею функцій органу місцевого самоврядування не є суб'єктом господарської діяльності у сфері поводження з відходами.

Касаційна скарга містить також доводи про допущені відповідачем порушення у сфері контролю за поводженням з відходами на території ради та посилання на норми законодавства, що регулюють її відповідальність за такі порушення.

Судова колегія погоджується з доводами скаржника щодо можливості притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності за такі порушення, однак звертає увагу касатора, що відповідні порушення не наводились позивачем в якості підстав поданого позову та стягнення шкоди, в зв'язку з чим ці доводи не можуть спростовувати висновків судів попередніх інстанцій.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111- 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об’єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; внаслідок чого їх висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.

Як наслідок, прийняті господарськими судами рішення та постанова відповідають вимогам статей 43 та 105 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Наведені скаржником доводи про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права з огляду на викладене не можуть бути підставою для скасування зазначених судових актів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря Міністерства охорони навколишнього середовища України залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.02.2009 року у справі № 11-29/109-08-2753 Господарського суду Одеської області та рішення Господарського суду Одеської області від 26.11.2008 року залишити без змін.