Фізична особа –підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Кіровоградської області з позовом до Фонду комунального майна Олександрійської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Інтелкон" про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення шляхом викупу від 17.04.2008 року укладеного між Фондом комунального майна Олександрійської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Інтелкон", на підставі якого до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелкон" перейшло право власності на нежитлове приміщення загальною площею 1119,2м2, розташоване за адресою: м. Олександрія, пр. Леніна, 79.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір укладено з порушенням чинного законодавства, а саме, статті 362 Цивільного кодексу України та статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що відповідно до вимог частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання правочину недійсним.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 05.09.2008 року (суддя: Мохонько К.М.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.11.2008 року (судді: Головко В.Г. –головуючий, Стрелець Т.Г., Чус О.В) у справі № 3/181 господарського суду Донецької області в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Мотивуючи судові рішення, господарські суди з посиланням на частину 4 статті 362 Цивільного кодексу України зазначають про те, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає вимогам Цивільного кодексу України (435-15) . Також, судами зазначено, що посилання позивача на статтю 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не є підставою для задоволення позову, так як на момент розгляду справи рішення Олександрійської міської ради № 95 від 21.07.2006 року № 319 від 30.03.2007 року, № 616 від 15.02.2008 року не скасовані і в судовому порядку недійсними (незаконними) не визнані.

Не погоджуючиcь з постановою, Фізична особа –підприємець ОСОБА_1 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.11.2008 року по справі № 3/181 господарського суду Кіровоградської області, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, заявник зазначає про те, що судами під час винесення рішення не було враховано, що Фонд комунального майна міської ради мав право здійснювати заходи щодо продажу об’єкта, визначеного Олександрійською міською радою виключно у спосіб, визначений рішенням міської ради.

Відзиви на касаційну скаргу не надано.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників позивача та відповідача-2, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судами, відповідно до рішення Олександрійської міської ради № 95 від 21.07.2006 року "Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста, що підлягають приватизації (відчуженню) у 2006-2007 роках" в перелік об'єктів, що підлягають приватизації, під № 9 у Додатку до даного рішення було включено нежитлове приміщення загальною площею 436,2м2, розташоване за адресою: м. Олександрія, пр. Леніна, 79 та визначено для цього приміщення як спосіб приватизації - аукціон.

Судами встановлено, що рішенням Олександрійської міської ради № 319 від 30.03.2007 року в пункт 9 зазначеного переліку внесені зміни щодо способу приватизації, тобто визначено спосіб приватизації шляхом викупу, а рішенням цієї ж міської ради №616 від 15.02.2008 року –зміни щодо визначення розміру приміщення, яке підлягає приватизації, тобто площа нежитлового приміщення, розташованого за адресою пр. Леніна, 79, яке підлягає приватизації становить 1119,2м2, в тому числі підвал –683м2.

Судами також встановлено, що наказом Фонду комунального майна Олександрійської міської ради № 71 від 01.04.2008 року вирішено запропонувати Товариству з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Інтелком" як єдиному заявнику, здійснити приватизацію шляхом викупу нежитлового приміщення площею 1119,2м2, в тому числі підвал –683м2, за адресою: пр. Леніна, 79 м. Олександрія.

17.04.2008 року між Фондом комунального майна Олександрійської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Інтелкон" було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 14 шляхом викупу, за умовами якого у власність останнього було передано нежитлове приміщення з підвалом загальною площею 1119,2м2, в тому числі підвал –683м2, за адресою: пр. Леніна, 79 м. Олександрія, про що свідчить акт передачі приміщення від 02.07.2008 року.

Як встановлено судом, звертаючись з позовом позивач посилався на положення частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Також судом встановлено, що в позовній заяві позивач посилається на те, що договір купівлі-продажу від 17.04.2008 року укладений в порушення статті 362 Цивільного кодексу України, статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Доказом наявності права спільної часткової власності, на думку позивача, є договір № 61 купівлі-продажу приміщення шляхом викупу від 15.07.2003 року, за умовами, якого у власність позивачу було передано нежитлове приміщення площею 286,3м2, розташованого за адресою: м. Олександрія пр. Леніна, 79, а відтак, договір купівлі-продажу № 14 від 17.04.2008 року порушує переважне право останнього на купівлю нежитлового приміщення.

Відповідно до статті 362 Цивільного кодексу України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Частиною 4 статті 362 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

При цьому, судами відзначено, що предметом даного позову є вимога визнати недійсним договір купівлі-продажу, а не переведення на позивача прав та обов’язків покупця, що прямо визначено частиною 4 статті 362 Цивільного кодексу України.

Також судом зазначено, що доказів щодо того, що договір купівлі-продажу від 17.04.2008 року не відповідає вимогам чинного законодавства позивач не надав.

Крім того, судом апеляційної інстанції відзначено, що посилання позивача на постанову господарського суду Кіровоградської області від 24.09.2008 року у справі № 3/142 не приймаються судом до уваги, оскільки вона не вступила в законну силу та прийнята після винесення рішення господарським судом Кіровоградської області від 05.09.2008 року.

За таких обставин, судова колегія вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з урахуванням підстав позову.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова у справі прийнята у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -


за участю представників: