ухвалою господарського суду м. Києва від 03.07.2007 року порушено провадження у даній справі за позовом ВАТ "Мелітопольгаз" до дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про зобов'язання останнього підписати акти приймання-передачі природного газу, поставленого на умовах договору №06/06-64 від 31.01.2006 року.

Ухвалою від 23.09.2008 року господарський суд м. Києва на підставі п.1 частини першої ст. 80 ГПК України припинив провадження у справі.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2008 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду першої інстанції –без змін.

Постановлені у справі судові рішення оскаржено у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 11.02.2009 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, у якій він посилається на порушення судами процесуальних норм, безпідставність припинення провадження у справі і просить ухвалу господарського суду м. Києва від 23.09.2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2008 року скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційній скарзі доводи, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

При розгляді справи господарськими судами встановлено, що між сторонами було укладено договір на постачання природного газу №06/06-64 від 31.01.2006 року, відповідно до якого постачальник - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" зобов'язується передати покупцю - ВАТ "Мелітопольгаз" природний газ для нормованих втрат у 2006 році, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити одержаний газ на умовах договору.

В пункті 3.3 договору сторони зазначили, що приймання-передача поставленого відповідачем газу оформлюється актами приймання-передачі, в яких визначається обсяг фактично переданого газу.

Згідно пункту 3.4 цього договору, не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов'язується надати постачальнику два підписані та скріплені печаткою примірники акту приймання-передачі газу, які є підставою для розрахунків.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як підписання акта приймання-передачі товару за договором поставки.

Предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення. Заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача підписати акти приймання-передачі природного газу за договором поставки (які за своєю природою є лише товарно-супровідними документами) не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки, відсутній механізм виконання такого рішення.

За приписами статті 6 Господарського кодексу України одним із загальних принципів господарювання є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Отже, зобов'язання відповідача підписати акти приймання-передачі природного газу не тільки суперечить встановленим діючим законодавством способам захисту цивільних прав, а також є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання, що, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, зокрема, про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.

Враховуючи те, що акт приймання-передачі не носить характеру акту в розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд першої інстанції, а з цим погодився й апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, дійшли правильного висновку, що зазначений спір не підлягає вирішенню у господарських судах України і правомірно припинили провадження у справі і підстав для скасування судових рішень, за наведених у касаційній скарзі мотивів, судова колегія не вбачає.