Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсальна база 1608" звернулося в господарський суд Запорізької області з позовом про стягнення з відкритого акціонерного товариства "Молочанський молочноконсервний комбінат" 292450,00 грн., які складаються з 240000.00 грн. основного боргу за договором купівлі-продажу № 2805/02 від 28.05.2008, 52450,00 грн. пені за неналежне виконання умов договору.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 15.10.2008 у справі №20/474/08 (суддя Гандюкова Л.П.), яке постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 11.12.2008 (колегія суддів: Коробка Н.Д., Кагітіна Л.П., Шевченко Т.М.) залишено без зміни, позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 240000,00 грн. основного боргу, 6891,81 грн. пені та судові витрати; в іншій частині позову відмовлено.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані наступним.

На виконання умов договору купівлі-продажу № 2805/02 від 28.05.2008 позивач передав відповідачу товар. Відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати виконав частково, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем на суму 240000,00 грн. Позовні вимоги про стягнення пені судом задоволено частково, керуючись ст. ст. 610, 611, 549, 551 ЦК України, ст. ст. 230, 231 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", обмежено її розмір подвійною обліковою ставкою НБУ.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ТОВ "Універсальна база 1608" просить рішення та постанову у справі змінити, стягнувши з відповідача на його користь додатково пеню в розмірі 45558,19 грн. При цьому позивач зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність з прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить законодавству України.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, виходячи з такого.

Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На виконання Договору та специфікації № 5 від 08.07.2008 позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 330000,00 грн. з оплатою 08.07.2008, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000458 від 08.07.2008, податковою накладною № 498 від 08.07.2008.

Однак, товар оплачено відповідачем 08.07.2008 в сумі 320000,00 грн., що підтверджується банківським витягом від 08.07.2008 (а.с. 18 ).

На виконання Договору та специфікації № 7 від 17.07.2008 позивач передав, а відповідач прийняв товар на суму 330000.00 грн. з оплатою 20.07.2008, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000485 від 17.07.2008, податковою накладною № 526 від 17.07.2008.

Відповідач свої зобов'язання за Договором щодо оплати отриманого товару виконав частково, 23.07.2008 сплатив 100000,00 грн., що підтверджується копією банківського витягу від 23.07.2008 (а.с. 20).

Внаслідок викладеного, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у сумі 240.000.00 грн.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до частин першої і третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною шостою статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 4.3 Договору відповідач за несвоєчасну або неповну оплату товару в строки, передбачені специфікацією на цю партію товару, сплачує неустойку у розмірі 0.5% від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Проте, правило вказаної норми є загальним і не виключає застосування спеціальних правил, зокрема, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) щодо обмеження пені за прострочення виконання грошових зобов'язань та ч. 2 ст. 343 ГК України.

Відповідно до статей 1 і 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Цим Законом встановлені обмеження щодо розміру пені, яка може бути стягнута на підставі договору.

Умова про пеню в договорі в даному випадку перевищує встановлену законом межу.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає про те, що господарські суди першої та апеляційної інстанції дійшли правомірного та обґрунтованого висновку про стягнення з ВАТ "Молочанський молочноконсервний комбінат" 6891,81 грн. пені за прострочення виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу № 2805/02 від 28.05.2008 з урахуванням норм Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) та ч. 2 ст. 343 ГК України про обмеження розміру пені за прострочення виконання грошових зобов'язань.

У зв'язку з наведеним колегія суддів дійшла висновку, що постанова у справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для її зміни чи скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України