Рішенням господарського суду Донецької області від 31.07.2008 у справі № 11/128 (суддя Донець О.Є.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.10.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Гези Т.Д., суддів Акулової Н.В., Волкова Р.В.), залишені без задоволення позовні вимоги Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради "Донецькміськсвітло" (далі –позивач) до ВАТ "Донецькобленерго" в особі Донецьких електричних мереж (далі –відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 149673,96 грн. за транспортні послуги надані за договором № 520 від 07.12.2004.

Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що позивачем не доведено наявності заборгованості відповідача і невиконання ним зобов’язань з оплати отриманих послуг саме за договором № 520 від 07.12.2004 в сумі 149673,96 грн.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм ст. ст. 525, 526, 530, 599, 615 Цивільного кодексу України, неврахування фактичних обставин справи і умов договору, доведеність заборгованості відповідача підписаними ним актами виконаних робіт, талонами першого замовника до подорожніх листів, рахунками, які надсилались відповідачеві простою кореспонденцією, вимогою № 01/786 від 07.11.2006 про сплату боргу тощо.

Представник відповідача своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанцій не скористався.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між позивачем та відповідачем 07.12.2004 укладено договір № 520 про надання транспортних послуг, за умовами якого позивач (виконавець) зобов'язався за заявками відповідача (замовника) надавати транспортні послуги автотранспортом, обладнаним підйомником, а останній сплачувати їх вартість (п. 1.1 договору), замовник оплачує послуги виконавця на підставі актів виконаних робіт, або інших документів, що підтверджують їх виконання, в наступному порядку - 100% вартості послуг вноситься відповідачем у якості оплати не пізніше 30 банківських днів з моменту виставлення рахунку виконавцем, який зобов'язується виставляти відповідні рахунки не пізніше 5-го числа кожного місяця наступного за розрахунковим (п. 2.2 договору), договір діє до 31.12.2005 (п. 7.1 договору), додатковою угодою від 04.01.2006 строк дії договору продовжено до 01.06.2006.

Посилаючись на надання протягом 2005-2006 років відповідачеві транспортних послуг, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), талонами замовника до подорожніх листів, рахунками-фактурами, вимогою від 07.11.2006 № 01/786 про сплату заборгованості з оплати наданих послуг в сумі 149673,96 грн., позивач пред’явив позов про стягнення цієї суми.

Відповідач позовних вимог не визнав з огляду на те, що позивачем не направлялися рахунки на сплату послуг, що свідчить про ненастання зобов’язання з їх оплати, відсутні акти виконаних робіт за жовтень 2005р., травень 2006р., червень 2006р., а наявні акти не засвідчують надання послуг саме за договором № 520 від 07.12.2004, відсутні заявки про надання автотранспорту тощо.

З метою встановлення обставин належного виконання позивачем у справі зобов’язань за договором з виставлення відповідачеві рахунків для оплати наданих послуг і їх фактичного обсягу, судові акти у справі про задоволення позовних вимог були скасовані постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2007 з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Втім, колегія суддів зазначає, що в порушення приписів ст. 111-12 ГПК України вказівки зазначеної постанови не були враховані під час нового розгляду, адже, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій так і не встановили фактичний, підтверджений належними документами і доказами обсяг наданих позивачем послуг, а послались на недоведеність наявності заборгованості у відповідача і невиконання ним зобов’язань з оплати отриманих послуг саме за договором № 520 від 07.12.2004 в сумі 149673,96 грн.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не спростував за допомогою належних і допустимих доказів ні факту отримання від позивача транспортних послуг взагалі, в т.ч. у спірний період, ані укладення з ним будь-яких інших договорів на отримання транспортних послуг у цей період, окрім договору № 520 07.12.2004, адже, його заперечення проти позовних вимог стосувались лише завищення суми заборгованості за надані послуги, втім, свій контррозрахунок суми боргу відповідач не надав, натомість, як зазначає позивач, більша частина отриманих послуг оплачена відповідачем за виставленими рахунками без будь-яких заперечень ні щодо їх отримання, ані щодо їх приналежності до спірного договору.

Таким чином, залишились без будь-якої правової оцінки наявні в матеріалах справи підписані і скріплені печатками (штампами) відповідача акти здачі-приймання робіт (надання послуг), талони замовника до подорожніх листів, а також вимога позивача від 07.11.2006 № 01/786 про сплату заборгованості з оплати наданих послуг в сумі 149673,96 грн. на предмет її відповідності вимогам ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, рахунки-фактури, вручення яких відповідачеві нарочним під час повторного розгляду справи в суді першої інстанції позивач доводить листом від 18.07.2007 № 01/566 (а.с.80 т.3).

Отже, не можливо вважати, що судами попередніх інстанцій надана всебічна та повна оцінка наявним в матеріалах справи доказам.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що, як вбачається з матеріалів справи, спірний період стосується надання послуг і їх оплати з серпня 2005 року по червень 2006 року, а не по грудень 2006 року як зазначають суди попередніх інстанцій, отже, залишився також не встановленим період надання послуг, заборгованість з оплати яких є предметом спору.

За таких обставин, з метою встановлення дійсних правовідносин сторін і обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, судам на виконання вимог ст. ст. 38, 43, 65 ГПК України слід було зобов’язати сторони провести взаємну звірку розрахунків з визначенням конкретних дій, що їх мають виконати кожна з сторін, і осіб, відповідальних за належне виконання вимог суду тощо.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про повну безпідставність і недоведеність позовних вимог колегія суддів вважає суперечливим, передчасним і таким, що в порушення вимог ст. 43 ГПК України не ґрунтується на повно встановлених обставинах, які мають значення для правильного вирішення спору, що з врахуванням процесуальних меж перегляду справ в касаційній інстанції унеможливлює висновок суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України судами попередніх інстанцій не встановлена наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон та/або договір, на які посилається позивач, пов’язує виникнення у нього права на позов, а у відповідача – обов’язку виконати ці приписи закону та/або договору.

Оскільки згідно ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 111-9 ГПК України вважає за необхідне скасувати судові акти попередніх інстанцій, а справу повторно направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищевикладених вказівок цієї постанови.