Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В засіданні взяли участь представники:

У липні 2007 року ПП ОСОБА_2звернувся до господарського суду з позовом до ПП ОСОБА_1 про стягнення 1937,00 грн. основного боргу та 49,96 грн. пені.

Справа розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.04.2008 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.06.2008 року рішення місцевого господарського суду від 10.04.2008 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1987,86 грн. боргу. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ПП ОСОБА_1. подала касаційну скаргу, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.06.2008 року скасувати, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.04.2008 року з даної справи залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.01.2004 року між ПП ОСОБА_2. (продавець) та ПП ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір №3, відповідно до якого продавець зобов"язується продати, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Згідно з п.3.3 договору датою передачі товару вважається дата отримання товару покупцем на складі продавця, яка вказується в накладній при самовивозі. У разі доставки товару продавцем -дата передачі його покупцю. Прийом-здача товару здійснюється сторонами по накладних за кількістю і якістю в порядку, встановленому чинним законодавством.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було поставлено товар відповідачу по товарно-транспортним накладним №№452360, 460854, 470949, 472438 на загальну суму 1937,90 грн.

Відповідно до п. 4.1 договору оплата кожної партії товару проводиться з відстрочкою платежу до 5 банківських днів. Покупець повинен провести оплату достроково у разі пред"явлення вимоги продавцем на протязі одного календарного дня.

Пунктом 4.3 договору сторони дійшли згоди, що розрахунки за даним договором між продавцем та покупцем будуть проводитись у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. За згодою сторін можливі інші форми розрахунків.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач вартість отриманого товару по спірним накладним в розмірі 1937,90 грн. передав торговому агенту позивача, який поставляв цей товар.

Однак, враховуючи п.2.2 ст. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затв. Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637, зареєст. в Мін'юсті України 13.01.2005р. за №40/10320 (z0040-05) , згідно якого підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків, а також те, що відповідач не надав касових ордерів, розрахункових та інших касових документів, які підтверджували б факт розрахунку безпосередньо з позивачем за поставлений товар по спірним накладним, судова колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача 1937,90 грн. заборгованості за товар.

Оскільки, в товарно-транспортних накладних не міститься посилання на договір №3 від01.01.2004 року, суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 49,96 грн., нарахованої на підставі п.5.2 договору.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На підставі вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку, що оскаржувана постанова відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, прийнята без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для її зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.06.2008 року у справі № 5/144-14/65 залишити без змін.