Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. - головуючого,

Костенко Т. Ф.,

Рогач Л.І.,

розглянувши матеріали

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача-1: Пилипенко Г.М. (дов. від 07.02.09 № 220/65/д),

позивача-2: не з’явились,

відповідачів: не з’явились,

прокуратури: Спорий І.Г.,

Рішенням від 26.09.2008 господарського суду Миколаївської області в задоволенні позову про визнання недійсними договорів іпотеки відмовлено.

Постановою від 02.12.08 Одеського апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, в.о. Військового прокурора Південного регіону України вніс до Вищого господарського суду України касаційне подання і просить їх скасувати з огляду на порушення судами норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним касаційне подання задовольнити частково.

Як встановлено господарськими судами, які приймали рішення у даній справі, 19.04.2007 між відповідачами укладені договори іпотеки (застави) нерухомого майна (комплекс автопарку і комплекс зернотоку), яке закріплене за Державним підприємством "Військовий радгосп "Таврійський" Міністерства оборони України - на праві власності.

Згідно п.1.1 Статуту державного підприємства "Військовий радгосп "Таврійський" Міноборони України останній підпорядковується Міністерству оборони України через Управління сільського господарства названого Міністерства, яке є його органом управління майном.

Пунктом 2.1.2 Статуту ДП "Військовий радгосп "Таврійський" встановлено, що орган управління майном до сфери якого входить підприємство, є власником державного майна –Міноборони України - і виконує його функції в межах, визначених Господарським кодексом України (436-15) .

Згідно з ч.5 ст. 75 Господарського кодексу України, ст. 14 Закону України "Про іпотеку" державне підприємство має право передавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно п.п. 3.4.3 і 4.2.3 статуту вказаного державного підприємства останнє всі операції з нерухомістю, у тому числі віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, може здійснювати з дозволу Органу управління майном - Управління сільського господарства Міністерства оборони України. Назване Управління Міноборони діяло на підставі Положення про нього, затвердженого заступником Міністра оборони України, згідно пункту 1 якого це Управління сільського господарства є первинною ланкою в управлінні сільськогосподарськими підприємствами і здійснює управління підпорядкованими йому військовими радгоспами і координує їх діяльність.

На укладення вказаних іпотечних договорів ДП Військовий радгосп "Таврійський" отримало згоду листом від 23.03.2007 № 198/57 від Управління сільського господарства Міністерства оборони України, а також довідку від 23.03.2007 № 6-а про те, що надані в заставу об'єкти Військового радгоспу "Таврійський", а саме: комплекс зерноток та комплекс автопарк є об'єктами виключно сільськогосподарського призначення та не включені до реєстру об'єктів Міноборони України, які не підлягають відчуженню чи приватизації.

Також суди послались на те, що форма і зміст оспорюваних іпотечних договорів, включаючи істотні умови, відповідають ст. 18 Закону України "Про іпотеку" і ст. 203 Цивільного кодексу України.

Судами не взято до уваги посилання прокурора на те, що Управління сільського господарства було ліквідоване наказом Міністра оборони України №621 від 27.10.2006 року, оскільки вказаний наказ стосується лише початку процедури ліквідації Управління сільського господарства Міністерства оборони. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня винесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності (ст. 59 Господарського кодексу України), чого позивачами не доведено.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що при розгляді справи не було забезпечено всебічний, повний і об’єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, як це передбачено статтею 43 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про управління об’єктами державної власності" об’єктами управління державної власності є майно, яке передане державним комерційним підприємствам (державні підприємства), установам та організаціям.

Суб’єктами управління об’єктами державної власності згідно зі ст. 4 вказаного вище Закону є, в тому числі, міністерства, які за приписами п. 14 ст. 6 Закону, уповноважені передавати функції з управління об’єктами державної власності господарським структурам, шляхом укладення з ними договорів доручення.

Судами не з’ясовано, чи надавалось таке доручення начальнику Управління сільського господарства Міноборони України, як і не досліджено чинність статуту ДП Військовий радгосп "Таврійський" з огляду на пп. 6 п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затверджене постановою від 03.08.06 № 1080, та з врахуванням того, що вказане підприємство засноване на майні Міноборони України, що є загальнодержавною власністю, а також не перевірено у цьому зв’язку повноваження Управління сільського господарства Міністерства оборони України щодо права затвердження статуту відповідача.

З врахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційне подання задовольнити частково.

Рішення від 26.09.08 господарського суду Миколаївської області та постанову від 02.12.08 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 17/887/07 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.