Постановою від 11.11.2008 Одеського апеляційного господарського суду рішення від 01.10.2008 господарського суду Одеської області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем всупереч ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено вину відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу.

Не погоджуючись з судовими рішеннями заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням та Державна екологічна інспекція з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря з касаційною скаргою і просять судові рішення скасувати посилаючись на те, що судом порушені матеріального права, зокрема ст.ст. 20, 35, 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст.ст. 1, 13, 33, 42 Закону України "Про відходи", ст. 46 Закону України "Про Охорону земель", ст. 211 Земельного кодексу України, ст. 19, 20 Закону України "Про прокуратуру".

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційне подання та касаційну скаргу задовольнити частково.

Господарським судом встановлено, що 10.09.2007 Державною екологічною інспекцією з охорони довкілля Північно - Західного регіону Чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України проведено перевірку виконання вимог природоохоронного законодавства України на території с. Грибівка, Овідіопольського району, Одеської області.

Актом перевірки від 10.09.2009 встановлено, що ТОВ "АДИТИ" огородженна земельна ділянка, загальною площею 11270,73 кв.м. металевим парканом, на якій ведеться будівництво шести стрічкових бетонних фундаментів з дерев?яними будиночками без документів, які посвідчують на це право, а також встановлено засмічення відходами цегли двох земельних ділянок. Про дане адміністративне правопорушення складений протокол № 101682 та прийнята постанова № 101662 про накладення адміністративного стягнення на директора ТОВ "Адити" Прокоф?єва О.М..

Державною екологічною інспекцією з охорони довкілля Північно - Західного регіону Чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України розрахована шкода за забруднення земельної ділянки в розмірі 2563387,68 грн., на підставі Методики визначення розміру шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відходи" відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; термін "спеціально відведені місця чи об’єкти" вживається в наступному значенні - місця чи об’єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

За приписами ст. 33 Закону України "Про відходи" зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені обсяги відходів відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.

Пунктами "з", "л" статті 17 Закону України "Про відходи" встановлено, що суб’єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов’язані не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об’єктах; відшкодовувати шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу, здоров’ю та майну громадян, підприємствам, установам та організаціям внаслідок порушення встановлених правил поводження з відходами, відповідно до законодавства України.

Згідно зі статтею 43 Закону України "Про відходи" підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов’язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно п.п.2, 3.2, 3.3 Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, засмічення земель- наявність на території земельних ділянок сторонніх предметів і матеріалів.

Землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель.

Статтею 22 Цивільного кодексу України відповідно до якої особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, визначає загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу, завдання збитків, причинний зв'язок між порушенням права та збитками, а також вина особи, яка завдана збитків.

Отже, для вирішення будь –якого спору про стягнення шкоди по суті необхідно встановити склад цивільного правопорушення, що залишилось поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарським судам принагідно виходити з презумпції вини правопорушника.

Отже, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, а навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Господарські дуди при розгляді справи не дослідили причинний зв’язок між діями відповідача та шкодою яку він завдав природному середовищу.

Суди попередніх інстанцій відмовляючи у стягненні збитків обмежились лише дослідженням обставин дотримання позивачем порядку визначення періоду та документального оформлення проведення перевірки, не врахувавши, що відповідач не надав жодних заперечень щодо акту перевірки виконання природоохоронного законодавства України, в якому досконало описане порушення, характер засмічення, тип відходів, площа засміченої ділянки, об?єм засмічення тощо, а також протоколу № 101682 від 11.10.2007, який підписаний відповідачем.

Господарські суди також не врахували положень ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких у разі, якщо поданих доказів недостатньо для вирішення спору суд зобов’язаний витребувати необхідні докази. Витребування доказу є не правом, а обов’язком суду.

Отже, господарські суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових актів, всупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України, не дослідили повно і всебічно всі обставини справи, чим порушили основний галузевий принцип здійснення правосуддя - принцип змагальності, згідно з яким господарський суд створює сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і, відповідно, правильного застосування законодавства.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Зважаючи на те, що відповідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд господарському суду.

При новому розгляді справи принагідно повно та всебічно вияснити всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п.3 ст. 1119 - ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційне подання та касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову від 11.11.2008 Одеського апеляційного господарського суду та рішення від 01.10.2008 господарського суду Одеської області зі справи №11-29/110-08-2754 скасувати.