Прокурор міста Ялта звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим до Ялтинської міської ради за участю в якості третіх осіб Державного підприємства "Лівадія" та ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення ради від 17.03.06 №142.

Позов мотивовано тим, що відповідач при прийнятті оспорюваного рішення вийшов за межі своїх повноважень та своїми діями фактично розпорядився земельною ділянкою державної власності, що є порушенням ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Ухвалою від 18.08.08 господарського суду Автономної Республіки Крим до участі в справі в якості третьої особи залучено Раду Міністрів Автономної Республіки Крим.

Рішенням від 15.05.08 господарський суд Автономної Республіки Крим (суддя Чумаченко С.А.) у задоволенні позову відмовив.

Рішення мотивовано тим, що оспорюване рішення про припинення права ДП "Лівадія" на постійне користування відповідною земельною ділянкою прийнято відповідачем правомірно у зв'язку з добровільною відмовою землекористувача від вказаного права в порядку, встановленому ст. 142 ЗК України.

Постановою від 19.11.08 Севастопольський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Лисенко В.А. -головуючого, Градової О.Г., Заплави Л.М.) рішення суду першої інстанції скасував, а позов задовольнив у частині визнання недійсним оскаржуваного рішення, припинивши провадження в решті позовних вимог.

Постанова мотивована тим, що вказана в оспорюваному рішенні земельна ділянка належить до земель державного земельного фонду і повноважень на розпорядження цією земельною ділянкою відповідач не мав. Також суд апеляційної інстанції встановив порушення порядку припинення права на користування цією земельною ділянкою.

Ухвалою від 11.02.09 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована хибністю висновків суду апеляційної інстанції щодо віднесення спірної земельної ділянки до державної власності. Касатор доводить, що оспорюване рішення прийнято ним правомірно, оскільки державне підприємство у межах своїх повноважень відмовилося від земельної ділянки.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, Державне підприємство "Лівадія" було створено як Державне підприємство радгосп-завод "Лівадія". Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики України від 26.12.05 №757 "Про перейменування державних підприємств" вказане підприємство перейменоване в Державне підприємство "Лівадія", що є правонаступником майнових прав і обов'язків ДП радгосп-заводу "Лівадія". Підприємство засноване на державній власності та підпорядковане Міністерству аграрної політики України.

Рішенням №133 від 26.09.06 Ялтинська міська рада в зв'язку із добровільною відмовою ДП "Лівадія" від земельної ділянки вирішила припинити цій особі право постійного користування земельною ділянкою площею 0,07 га за адресою: АДРЕСА_1, напроти зупинки "10-й мікрорайон", земельна ділянка НОМЕР_1, перевівши вказану земельну ділянку до земель запасу Ялтинської міської ради, із внесенням відповідних змін до Державного акту та до обліково-кадастрової документації.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним вказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що третя особа скористалася своїм правом на добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою, передбаченого ст. 141 ЗК України та 28.12.05 звернулась з відповідною заявою до відповідача, оскільки саме на підставі рішення цього органу земельна ділянка була передана в постійне користування радгосп-заводу "Лівадія".

Тобто за висновком суду першої інстанції, оспорюване рішення про припинення права третьої особи на постійне користування земельною ділянкою прийнято відповідачем як уповноваженим органом відповідно до ст. 142 ЗК України саме у зв'язку з самостійним і добровільним волевиявленням ДП "Лівадія".

Проте суд першої інстанції, встановивши належність третьої особи до об'єкту державної власності, не керувався при вирішенні спору положеннями ст. 84 ЗК України, згідно з якою в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Відповідно до п.п. 3, 4 ст. 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою в разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Тобто оскільки ДП "Лівадія" є державним підприємством, припинення його права постійного землекористування згідно з вищенаведеними нормами здійснюється власником земельної ділянки, тобто державним органом виконавчої влади, а не органом самоврядування.

Судова колегія погоджується з вказаним висновком суду апеляційної інстанції, що став підставою для скасування ним рішення суду першої інстанції як невідповідного вимогам земельного законодавства.

Разом з тим, визнаючи недійсним оскаржуване рішення ради в повному обсязі, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що цим рішенням, окрім припинення права ДП "Лівадія", передбачено також надання ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою з відведення та зміни цільового призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будов та споруд (присадибна ділянка).

Розглядаючи справу по суті, суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували характер правовідносин, на врегулювання яких спрямовано прийняття оспорюваного рішення ради в зазначеній частині. Але ці обставини маюсь суттєве значення для правильного вирішення спору з дотриманням вимог процесуального законодавства, зважаючи на те, що господарським судам підвідомчі справи лише в тому випадку, коли правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що суди не дотримались вимог ст.ст. 4-3, 4-7, 43, 84, 105 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права. Справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення усіх суттєвих обставин щодо підстав та законності прийняття оспорюваного рішення.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.11.08 та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.09.08 у справі №2-8/5222-2008 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.