Рішенням господарського суду Тернопільської області від 18.06.2008р. (суддя Стадник М.С.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.11.2008р. (судді Дубник О.П. -головуючий, Процик Т.С., Слука М.Г.), позов задоволено частково; визнано недійсним з моменту вчинення договір про надання юридичних послуг від 01.01.2005р., укладений між ТОВ "Торгова група "АРС-Кераміка" та Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1; стягнуто з відповідача на користь позивача суму в розмірі 17000грн., одержану по договору від 01.01.2005р., 170грн. витрат по сплаті державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 5209,71грн. відмовлено.

Відповідач в касаційній скарзі просить скасувати рішення та постанову і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить постанову залишити без змін, а скаргу -без задоволення.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивач оспорює дійсність договору про надання юридичних послуг від 01.01.2005р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова група "АРС -КЕРАМІКА" в особі директора ОСОБА_3 та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (державна реєстрація проведена 26.02.2002р.). За умовами зазначеного договору позивач доручає, а відповідач бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором. Термін дії договору встановлений до 28.02.2005р., оплата послуг складає 17000грн., розрахунки здійснюються протягом 3-х місяців з моменту закінчення терміну дії договору.

Дослідивши правову природу даного договору, апеляційний господарський суд застосував до нього положення ст. 901 ЦК України, згідно якої за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Обов'язки виконавця (відповідача) по договору визначені в пункті 2.

При цьому суди встановили, що окрім акту виконаних робіт, відповідачем не надано будь-яких інших доказів в підтвердження факту надання послуг правового характеру.

Платіжним дорученням №414 від 05.05.2006р. позивач перерахував відповідачу 17000грн., як оплату за юридичні послуги відповідно до договору від 01.01.2005р.

Звертаючись до суду з позовною вимогою у даній справі, позивач доводив, що спірний договір про надання юридичних послуг від 01.01.2005р. та акт здавання-приймання виконаних робіт від 28.02.2005р. керівником ТОВ "Торгова група "АРС-Кераміка" не підписувались і в письмовій формі такий договір взагалі не існує, а у позивача наявні лише копії вказаних документів, які отриманні ним при розгляді справи №13/14-296 за позовом СПД ОСОБА_1 до ТОВ "Торгова група "АРС-Кераміка" про стягнення 8363,34грн. боргу по договору від 01.09.2003р.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду (ч.ч.1, 3 ст. 36 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи та судових актів, оригінали спірного договору та акту виконаних робіт не було надано сторонами на вимоги судів попередніх інстанцій, а в матеріалах справи наявна лише завірена копія договору про надання юридичних послуг від 01.01.2005р. та акту здавання-приймання виконаних робіт від 28.02.2005р., наданих відповідачем.

Також, суд апеляційної інстанції, дослідивши вказаний акт від 28.02.2005р., встановив, що такий акт, який згідно спірного договору не є підставою розрахунків між сторонами, не можна вважати належним та допустимим доказом надання послуг у розумінні ст. 34 ГПК України, оскільки у ньому не зафіксовано зміст та обсяг робіт фактично виконаних відповідачем згідно договору від 01.01.2005р., зокрема, не визначено конкретного переліку юридичних послуг, наданих останнім.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину. Серед таких вимог цією нормою визначено що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що господарські суди попередніх інстанцій при вирішенні спору обґрунтовано задовольнили позовні вимоги про визнання недійсним спірного договору, як такого, що не відповідає вимогам закону, та стягнення суми в розмірі 17000грн., одержаної по договору, оскільки позивач довів у відповідності до частини першої ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обставини, на які він посилався, як на підставу цих вимог, а відповідач їх не спростував.

Доводи касаційної скарги зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що суперечить вимогам статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України; твердження заявника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду колегія не вбачає.