Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 01.07.2008 (Н.Книш) в позові про стягнення страхового відшкодування відмовлено.

Рішення суду мотивовано тими обставинами, що договір добровільного страхування наземного транспорту № 5-158-15/06 від 29.08.2006 за ризиком "незаконне заволодіння" не набрав чинності через невиконання позивачем обов'язку по обладнанню автомобіля електронними та (або) механічними засобами проти викрадення, а тому позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування в результаті настання страхового випадку у вигляді незаконного заволодіння застрахованим автомобілем необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2008 (судді: В.Студенець, О.Поляк, В.Зеленін) господарського суду Чернігівської області від 01.07.2008 залишено без зміни з аналогічних мотивів та підстав.

Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду у справі скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Скаржник вважає, що висновок суду про не набрання чинності договором страхування в частині спростовується тими обставинами, що ним сплачені страхові платежі, видача банком кредиту після підписання договору страхування свідчить про чинність договору страхування, автомобіль обладнано виробником електронним засобом проти викрадення "іммобілайзер", факт страхового випадку, відсутність акту про наявність чи відсутність засобів проти викрадення обумовлено невиконанням обов'язку щодо складення такого акту самим страховиком, відсутність відповідних претензій та заяв про не набрання договором чинності в частині від самого страховика, відсутність вимог страховика про визнання договору недійсним в частині, страховик не складав акту про наявність засобу "імобілайзер", а тому не може посилатися на невиконання позивачем обов'язку щодо обладнання автомобіля засобами проти викрадення, обов'язок обладнання автомобіля засобами проти викрадення не може застосовуватися до позивача, оскільки такий обов'язок лежить на стороні у випадку відсутності будь-якого із засобів,тоді як в спірному випадку автомобіль був обладнаний "імобілайзером". Призначення судом автотоварознавчої експертизи та постановка відповідних питань є неправомірною, як по формі так і по змісту,

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Підставами звернення позивача з вимогами про стягнення страхового відшкодування є настання страхового випадку із застрахованим автомобілем за договором добровільного страхування наземного транспорту № 5-158-15/06 від 29.08.2006.

Господарськими судами встановлено, що Чернігівським МВ УМВС України в Чернігівській області 06.02.2007 порушено кримінальну справу за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом, що належить позивачу.

06.02.2007 позивач звернувся із заявою до страховика по факту настання страхового випадку.

Судом з'ясовано, що за умовами договору страхування позивач зобов'язаний обладнати (у разі відсутності) транспортний засіб електронними (тривожна сигналізація) та (або) механічними (замок на КПП) засобами проти викрадення (при страхуванні ризиків "протиправні дії", "Незаконне заволодіння") протягом 10 календарних днів з моменту підписання договору сторонами та надати транспортний засіб для огляду представнику страховика та складання акту огляду транспортного засобу (п. 20.3.9 договору).

Судом встановлено, що сторонами відповідного акту щодо встановлення передбачених договором засобів проти викрадення не підписувалося.

Згідно ст. 983 ЦК України, ч. 3 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Враховуючи наведені норми права, касаційна інстанція вважає правильними висновки господарського суду щодо того, що за умови не доведення позивачем у відповідності до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обставин виконання умов договору про обладнання транспортного засобу засобами проти викрадення, договір страхування в частині страхування ризиків "незаконне заволодіння" не набрав чинності.

При цьому судом правомірно зроблено висновок, що умовами п. 20.3.9 договору не передбачено винятку у випадку обладнання автомобіля протиугінним електронним пристроєм "Іммобілайзер".

Зазначений висновок суду обґрунтовано також висновком судової автотоварознавчої експертизи від 30.05.2008 щодо того, що передбачене договором електронний (тривожна сигналізація) та (або) механічний (замок на КПП) засоби проти викрадення не відноситься до електронної протиугінної системи "Іммобілайзер", яким автомобіль обладнаний заводом-виробником.

Таким чином відмова у позові відповідає встановленим обставинам та нормам права, що регулюють спірні правовідносини сторін.

Доводи скаржника про невідповідність висновків суду фактичним обставинам з посиланням на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права до уваги не приймаються з огляду на таке.

Згідно ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи.

Касаційна інстанція зазначає на межі перегляду справи касаційною інстанцією, встановлені ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України згідно яких суд касаційної інстанції перевіряє дотримання норм матеріального права відносно вже встановлених обставин справи.

Твердження касаційної скарги відхиляються, оскільки встановлених фактичних обставин та правильності правових висновків господарського суду не спростовують, зводяться до намагання встановити інші обставини, надати іншу оцінку доказам, а саме щодо обставин обладнання автомобіля засобом проти викрадення "іммобілайзер", відповідність цього засобу передбаченим умовам договору страхування в частині обов'язку обладнання автомобіля засобами проти викрадення, неправильне розуміння позивачем способів доказування обставин та розподілу між сторонами обов’язку їх доказування, а саме обладнання автомобіля такими засобами.

Посилання скаржника на неправомірність призначення судом експертизи зводяться до необґрунтованих заяв про некомпетентність суду при поставленні запитань на вирішення експерта та некомпетентність останнього при дачі висновку.

Судова експертиза –це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема суду

Вирішуючи спір, місцевим судом з урахуванням специфіки предмету спору, а саме щодо обладнання автомобіля засобом проти викрадення, обумовленим умовами договору, призначалась відповідна експертиза.

Касаційна інстанція вважає висновки суду щодо необхідності призначення експертизи обґрунтовані.

Відповідно ст. 41 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу вправі пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені експертом.

Скаржником відповідних питань не пропонувалося, а лише заявлено відсутність необхідності щодо призначення експертизи.

Повнота висновку експерта скаржником не спростована, а аналіз та переоцінка правильності цих висновків в частині спеціальних знань не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2008 та рішення господарського суду Чернігівської області від 01.07.2008 у справі № 14/154/3 господарського суду Чернігівської області залишити без зміни, а касаційну скаргу –без задоволення.