Переяслав-Хмельницький міжрайонний прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державного управління охорони навколишнього середовища в Київській області про зупинення діяльності автозаправної станції Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Холдинг" до отримання спеціального дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Позовні вимоги вмотивовано порушенням відповідачем законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зокрема статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" та здійснення своєї діяльності без отримання дозволу на викиди в атмосферне повітря.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2008р. (суддя Ковтун С.А.) у прийнятті позовної заяви відмовлено за пунктом 1 частини 1 статті 62 Господарського процесуального кодексу України з тих підстав, що даний спір пов’язаний із здійсненням позивачем владних повноважень щодо відповідача, відноситься до справ адміністративної юрисдикції і господарським судам не підвідомчий.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2008р. (судді: Кондес Л.О. - головуючий, Куровський С.В., Михальська Ю.Б.) ухвалу місцевого господарського суду скасовано, а справу направлено на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду вмотивована тим, що за статтею 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають з публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.

Звертаючись з даним позовом, ні позивач, ні прокурор не застосовують до відповідача владних повноважень, передбачених законом; чинним законодавством не передбачено право звернення Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та його територіальних органів з позовною заявою до суду про зупинення діяльності підприємства, тобто, відсутні ознаки, встановлені статтями 3 та 17 Кодексу адміністративного судочинства, що вирізняють справу адміністративної юрисдикції.

Водночас за суб'єктним складом дана справа підвідомча господарським судам України.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у даній справі скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін.

Касаційну скаргу вмотивовано порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права, а саме статті 12 Господарського процесуального кодексу України, статей 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України; скаржник вважає, що судом не враховано статус позивача та прокурора як суб'єктів владних повноважень у даних правовідносинах, що випливає з частини 5 статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", статті 37 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", пункту 1 Положення "Про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України", пункту 2 Положення "Про Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі".

Скаржник зазначає, що судом не було враховано, що позивач та відповідач знаходяться у відносинах влади і підпорядкування, не є рівноправними суб’єктами, між ними немає жодних господарських відносин, які були предметом розгляду у цій справі, а спір у цій справі виник з публічних, а не господарських відносин.

Прокурор заперечив проти касаційної скарги, вважаючи постанову апеляційного господарського суду законною та обґрунтованою.

Позивач не надав відзив на касаційну скаргу, не скористався правом на участь представника в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представника відповідача та прокуратури, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається зі справи, спір на даному етапі стосується визначення підвідомчості спору а відтак суду та процедури, за якою належить судочинство у справі: за приписами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) чи за приписами Кодексу адміністративного судочинства (2747-15) .

За статтею 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають, зокрема, при укладанні, зміні, розірванні і виконанні договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають з публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів

Перелік спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів визначено частиною 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Відповідно до статті 3 цього Кодексу суб'єкт владних повноважень - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) необхідних ознак суб'єкта владних повноважень у конкретному спорі.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є вимога про зупинення діяльності належної позивачу автозаправної станції до отримання спеціального дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, як такої, що здійснюється з порушенням вимог екологічної безпеки.

Звертаючись з позовною заявою, прокурор послався, зокрема, на статтю 37 Закону України "Про прокуратуру", що передбачає право органів прокуратури при здійсненні нагляду за додержанням законодавства про охорону природного середовища звертатися до судів з позовами про припинення екологічно небезпечної діяльності, а також на статтю 50 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища, підпункт "в" пункту 4 Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього середовища, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 29.10.1992р. № 2751-ХІІ (2751-12) .

Відповідно до частин 1, 2 статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах. Прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Апеляційний господарський суд на підставі аналізу Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) дійшов вірного висновку, що звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави є формою представництва.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо природи правовідносин, які склалися між Державним управлінням охорони навколишнього середовища в Київській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Холдинг" та вважає його помилковим з огляду на наступне.

Згідно Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2005р. №1842/2005 (1842/2005) Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, екологічної безпеки, заповідної справи, поводження з відходами, геологічного вивчення надр, а також топографо-геодезичної та картографічної діяльності.

Мінприроди України і посадові особи з контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки мають право обмежувати та зупиняти (тимчасово) в установленому порядку діяльність підприємств, установ, організацій та об'єктів або вносити до Кабінету Міністрів України відповідні подання щодо припинення діяльності, якщо вона провадиться з порушенням норм, правил і нормативів з охорони навколишнього природного середовища, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки.

Мінприроди України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в його складі урядові органи державного управління, уповноважений орган виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим, територіальні органи, інспекції, установи та організації, що перебувають в його управлінні.

Порядком обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і обєктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 29.10.1992 р. №2751-ХІІ (2751-12) , передбачено, що рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) та припинення діяльності підприємств у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища приймають у межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його органи на місцях, органи державного санітарно-епідеміологічного нагляду, інші спеціально уповноважені державні органи та органи місцевого самоврядування.

З позовної заяви вбачається, що даний позов подано в звязку з реагуванням контролюючого органу на порушення відповідачем порядку здійснення господарської діяльності, тобто, у зв'язку з виконанням Державним управлінням охорони навколишнього середовища в Київській області по відношенню до відповідача владних повноважень.

Те, що позивач у даній справі не скористався правом, наданим йому законодавством, а звернувся до суду за прийняттям відповідного рішення, не змінює природи правовідносин, як таких, що не стосуються спору про право відповідача чи позивача, а випливають з владних управлінських функцій позивача.

Питання ж звернення позивача в межах випадків, визначених законом, тобто, правомірності подання позову, вирішуються за наслідками розгляду спору по суті, а не на стадії прийняття позовної заяви до розгляду.

Беручи до уваги все вищевикладене, враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам процесуального права, підлягає скасуванню, а законна та обґрунтована ухвала місцевого господарського суду –залишенню без змін.