Рішенням господарського суду АР Крим від 10.07.2008 (суддя: О.Медведчук) позовні вимоги задоволено, за ПП "Аладін" визнано право власності на збудоване нерухоме майно кафе-бар у м. Судак, вул. Набережна, 75.

Рішення суду мотивовано тими обставинами, що приватне підприємство отримало у короткострокову оренду земельну ділянку для розміщення літнього майданчику громадського харчування, підприємству дозволена торгово-виробнича діяльність. При таких обставинах реконструкція літнього майданчика здійснена позивачем шляхом будівництва нерухомого майна підпадає під кваліфікацію самочинного будівництва.

Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.10.2008 (судді: Ю.Гоголь, І.Черткова, Л.Заплава) рішення місцевого господарського суду залишено без зміни та додатково зазначено, що відповідачем не доведено, що зведений об'єкт не відповідає цільовому призначенню земель.

Судацька міська рада в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду у справі скасувати, справу передати на новий розгляд, оскільки позивач не мав права здійснювати будівництво нерухомості на земельній ділянці, яка надана в оренду без отримання дозволу на будівництво, розміщення капітальних споруд не передбачено наявною містобудівною документацією, земельна ділянка позивачу під забудову не надавалася, власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно, судом безпідставно не застосовано ст. 376 Цивільного кодексу України, ст. 22 Закону України "Про основи містобудування", ст. 13 Закону України "Про оренду землі".

ПП "Аладін" у відзиві на касаційну скаргу проти доводів скаржника заперечує, просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом спору у справі є визнання права власності на кафе-бар, який був побудований самочинно з наслідками реєстрації нерухомого майна органами БТІ.

В зв'язку з цим касаційна інстанція зазначає, що доведенню підлягають обставини справи, пов'язані з тим чи мав право позивач здійснювати на орендованій земельній ділянці будівництво об'єкту нерухомості.

Так, відповідно до ст. 22 Закону України "Про основи містобудування" забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.

Зазначене свідчить про неповноту встановлення обставин справи, а саме щодо виділення земельної ділянки позивачу під забудову, отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Відповідно до ст. 12 цього закону до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на їх території належить: затвердження відповідно до законодавства місцевих містобудівних програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації; визначення територій, вибір, вилучення (викуп) і надання земель для містобудівних потреб, внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону.

Крім повноважень, зазначених у частині першій цієї статті, сільські, селищні, міські ради затверджують місцеві правила забудови окремих частин населених пунктів або окремі розділи місцевих правил забудови, вносять зміни у зазначені документи за поданням спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури відповідно до законодавства. Міські ради також утворюють спеціально уповноважені органи з питань містобудування і архітектури.

Як вбачається із рішення Судацької міської ради № 171/25-04 від 20.04.2004 при передачі земельної ділянки ПП "Аладін" дана земельна ділянка була передана для розміщення тимчасового літнього майданчику, оскільки вона підпадає під реконструкцію набережної м. Судак відповідно до проекту забудови курортно-рекреаційного комплексу "Аквамир-Нове місто", що підтверджується містобудівним обґрунтуванням розміщення курортно-рекреаційного комплексу в південно-східному районі м. Судак, а тому розміщення капітальних споруд на земельній ділянці, якою користується позивач містобудівною документацією не передбачено.

Згідно ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Судом не дано належної оцінки наявним у матеріалах справи обставинам, відповідно до яких земельна ділянка із земель загального користування передавалася Судацькою міською радою в оренду позивачу не з метою виконання будівельних робіт і її забудови, а з метою використання для розміщення літнього майданчика громадського харчування, який має статус тимчасового.

Судами не надано правової оцінки тому факту, що 30.05.2005 начальник інспекції ДАБК був складений протокол про адміністративне правопорушення у будівництві, за результатом розгляду якого позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та винесено припис про зупинення будівельних робіт.

Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Таким чином матеріалами справи доведено, однак судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідач як власник земельної ділянки заперечує проти визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Судами не дано оцінки тому, що за умовами укладеного договору оренди землі позивач брав на себе зобов'язання повернути земельну ділянку орендодавцю після закінчення строку оренди у попередньому стані. Зазначені обставини судами не досліджені.

Касаційна інстанція констатує, що відповідно до ст. 31 Закону України "Про курорти" самочинно збудоване кафе-бар розташований в 100 метровій зоні суворого режиму санітарної охорони моря, до забудови якої пред'являють особливі вимоги, дотримання яких судом не встановлено.

Касаційна інстанція враховує, що судами не досліджено обставин справи, пов'язаних з моментом отримання земельної ділянки, а саме згідно з диспозицією ст. 376 Цивільного кодексу України, не встановлено чи надавалася земельна ділянка у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, чи приймалося міською радою відповідне рішення.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.10.2008 та рішення господарського суду АР Крим від 10.07.2008 у справі № 2-26/4920-2008 господарського суду АР Крим скасувати.